Олександр ПОНОМАРЕНКО: «Труднощі загартовують і роблять мене сильнішим»

Непростим видався цьогорічний зимовий сезон для харків’янина Олександра Пономаренка. Оскільки він вже вийшов із юніорського віку і перебуває в резерві другої збірної України, то більшу частину часу йому доводиться тренуватися самостійно. У зв'язку з цим у молодого 23-річного спортсмена поки що зовсім небагато змагальної практики, звідси нестабільність результатів та невизначеність подальших виступів.

Але, до честі Олександра, він продовжує старанно працювати. А коли випадає шанс виступити в престижних турнірах, намагається ним скористатися. Так, у грудні минулого року він посів третє місце в спринті на «Кубку Альп» в Австрії, причому випередивши інших українців, в тому числі й тих, хто безпосередньо готується до Олімпійських ігор. Цей успіх дозволив Пономаренку дебютувати на дорослому етапі Кубку IBU, де він провів дві гонки. На чемпіонаті України у Буковелі разом із Любою Кип'яченковою у складі збірної Харківської області став срібним призером в одиночній змішаній естафеті. А ще до позитивних моментів можна додати, що вже на початку 2022 року Олександр успішно захистив диплом магістра Харківської державної Академії фізичної культури та спорту.

Саме з цієї знаменної події й почалася наша бесіда.

- Олександре, перш за все, вітаю із закінченням навчання у вузі та здобуттям вищої освіти. Настрій після зустрічі Нового року покращав?
- Звичайно. Я радий, що все пройшло благополучно. Та й загалом настрій добрий, новорічний, як і має бути. Дещо відпочив від біатлону, побував у себе на батьківщині в селі Костянтинівка Краснокутського району, поспілкувався з рідними, близькими, друзями. А далі знов за роботу.

- Яким для тебе вийшов 2021?
– Залишилися різні спогади. Були успішні гонки та медалі, а про деякі виступи хочеться швидше забути. В травні у мене змінився наставник і до нового сезону я готувався під керівництвом заслуженого тренера України Миколи Васильовича Паниткіна. Ми провели великий обсяг роботи, особливо багато часу проводили на спеціалізованій базі у Тисівці Львівської області. Також виїжджали до Сум і Чернігова. Загалом почувався непогано і навіть вдалося відібратися на літній чемпіонат світу з біатлону, але за порадою тренера я туди не поїхав. Тут було кілька причин, а одна з них – це те, що моя гвинтівка на той момент не пройшла ліцензію. Тож мені довелося б стартувати на світовому форумі з іншою зброєю.

- Виходить, що першими офіційними змаганнями у новому сезоні для тебе став чемпіонат України з літнього біатлону у вересні. Чи розраховував показати високий результат?
- Звичайно, але не все вийшло, як хотілося. У спринті був десятим, у гонці переслідування – дванадцятим. Втім міг відзначитись у мас-старті, коли до останнього вогневого рубежу я біг в групі лідерів. Якби вдало провів стрільбу, то реально міг би поборотися за призові місця. Але, на жаль, захвилювався, припустився трьох зайвих промахів і відкотився вниз у підсумковому протоколі. Тут якраз далося взнаки те, що довгий час не змагався із сильними суперниками, не опинявся в таких стресових ситуаціях.

- Що було далі?
- Далі я залишився в резерві чоловічої команди Б. Це означало, що мені знову доведеться тренуватися самостійно, причому тепер вже в прямому розумінні, тому що Микола Васильович із різних причин періодично змушений був займатися іншими справами. Добре, що мене включили до складу збірної України для підготовки до зимової Універсіади, тому в листопаді ще встиг виїхати до Австрії на перший сніг.

- До речі, саме в Австрії тобі вдалося зайняти призове місце на одному з турнірів. Вірно?
- Так, це був «Кубок Альп». У складі збірної України, окрім мене, там виступали Руслан Ткаленко, Тарас Лесюк та Андрій Орлик. В спринті мені вдалося їх всіх випередити і я посів третє призове місце, програвши тільки біатлоністам з Німеччини та Канади.

– А після цього відбувся твій дебют на етапах дорослого Кубка IBU. Що тут запам'яталося?
- Насамперед, висока організація турніру та сильний склад учасників. Адже раніше я в основному брав участь у юнацьких або юніорських міжнародних змаганнях, які на порядок нижче Кубку IBU. Дуже добре мене прийняли у збірній, я маю на увазі нашу сервіс бригаду. Скажу одразу, що це справжні професіонали своєї справи. Вони готували мені лижі, змащували їх і взагалі допомагали різними порадами. Отже, тут я дійсно відчув високий рівень біатлону. Додам, що у команді Б зараз працює мій нещодавній партнер зі збірної Харківської області Юрій Ситник, який завершив свою активну кар'єру біатлоніста, але залишився в нашому виді спорту.

– І про чемпіонат України, який проходив у грудні в Буковелі. Разом із Любою Кип'яченковою ти там завоював срібну медаль у одиночній змішаній естафеті. Задоволений результатом?
- Естафетою, звісно, задоволений. Особливо тим, як ми стріляли. А щодо індивідуальних гонок, то міг би виступити краще, особливо у спринті. Мені не вистачило лише кількох днів на адаптацію, тому біг перші гонки не в кращому своєму стані. Втім, всі були в однакових умовах, тож нарікати можна лише на самого себе.

- Олександр, не можу не запитати про фінансову складову. Відомо, що для досягнення високих результатів необхідно мати серйозний інвентар такий, як у найкращих біатлоністів світу. Як в цьому питанні, чи ще багато проблем?
– Чесно кажучи, вистачає. Адже ті ж найкращі біатлоністи достатньо заробляють на етапах Кубків світу та IBU, щоб мати гарний інвентар. А ось тим, хто ще не досягнув тих висот, більшу частину доводиться купувати за свої гроші. Наприклад, одна пара лиж коштує від 300 до 500 євро. А таких пар має бути, як мінімум, не менше десяти. Додайте до цього гвинтівку, патрони та інші витрати. Як я вже казав, мені цього сезону багато довелося працювати самостійно і вкладати в це свої кошти. Так, є невелика допомога від Федерації біатлону України. Дякую президенту Федерації біатлону Харківської області Євгену Євгеновичу Савіну та директору Українського Східного Центру олімпійської підготовки із зимових видів спорту Юрію Павловичу Щеголькову за їхню підтримку. Але навіть цього явно недостатньо для досягнення необхідного результату. Та руки я опускати не збираюся. Всі ці труднощі, думаю, лише тимчасові. І вони мене тільки загартовують, роблячи сильнішими.

- Про що мрієш?
– Як і будь-який спортсмен, потрапити на Олімпійські ігри. Але якщо цього року потрапити до Пекіну для мене вже практично не реально, то за чотири роки все може змінитися на краще. Працюватиму, щоб спочатку закріпитися в команді Б на етапах Кубку IBU, потім виступити на етапах Кубку світу, спробувати пробитися до першої національної збірної для участі в чемпіонатах Європи та світу. І тоді вже можна буде помріяти і про Олімпіаду.
                   
- Які ж найближчі плани?
- 12 січня я їду тренуватися в Карпати, де основну увагу хочу приділити стрільбі. Хоча й про лижну підготовку в жодному разі забувати не можна. З цією метою, цілком можливо, візьму участь у деяких змаганнях з чистих лижних гонок. Враховуючи, що я перебуваю в резерві збірної на етапи Кубка IBU, то маю бути готовим замінити когось із хлопців, якщо в цьому виникне потреба. Попереду ще чемпіонат України у березні. Тож будемо працювати.