Другий титул Кобаясі, тотальний провал поляків. Підсумки Турне-2022

Другий титул Кобаясі, але без Великого шолома

Ювілейне, 70-те Турне чотирьох трамплінів уже стало історією. Закінчилися легендарні змагання максимально прозаїчно: свій другий титул завоював головний передстартовий лідер, Рьою Кобаясі. Хоча перемога головного фаворита – не така вже буденна подія для Турне: в 21-му столітті претендент №1 взяв титул лише в 7 випадках з 21.

Кобаясі не просто завоював «Золотого орла», а й до останнього претендував на «Великий шолом» – перемогу на всіх чотирьох етапах в одному сезоні. Таке траплялося лише тричі в історії, причому до 2018 року це вдавалося лише легендарному німцю Свену Ханнавальду у 2002 році, але потім два «Шолома» поспіль зібрали Каміль Стох у 2018 та Рьою Кобаясі у 2019 роках. Завоювавши другий «Великий шолом», Кобаясі міг би зайняти унікальне місце в залі слави Турне, але цього не сталося.

І, при всій повазі до 24-річного японця, це закономірно – на «Великий шолом» у цьому сезоні він не тягнув. Так, перші три етапи він виграв, але непереможним домінатором не виглядав: на кожному з етапів по-справжньому топовим у нього виходив лише один із двох стрибків, тоді як другий – просто хорошим. В Оберстдорфі він контратакував з п'ятої позиції після першого раунду, а в Гарміш-Партенкірхені виграв у Маркуса Айзенбіхлера лише 0,2 бали – дежавю з 2019 року.

Та й потім, якби цей «Великий шолом» відбувся, він завжди сприймався б «із зірочкою». Справа в тому, що третій етап через важкі погодні умови був перенесений з Інсбрука до Бішофсхофена, як у 2008 році. У результаті могло б вийти, що Рьою переміг на чотирьох етапах, але лише на трьох різних трамплінах. Але це все-таки не відбулося – в останній день Кобаясі став лише п'ятим.

Подібна історія не перша для Японії. 1998 року Казуйосі Фунакі став першим в історії Японії переможцем Турне. Він тоді теж йшов на «Великий шолом»: виграв три перші етапи, але в Бішофсхофені перемогу святкував… Свен Ханнавальд, який зірвав «Шолом» японця, щоб самому через чотири роки стати першим в історії автором цього феноменального досягнення.

Жодна з перших трьох перемог Кобаясі не була дуже переконливою. Про це говорить хоча б той факт, що на середині дистанції він лише на 13 балів випереджав Маріуса Ліндвіка – і це при тому, що на двох стартових етапах норвежець жодного разу не потрапив на подіум! Після першої спроби третього етапу раптово навіть відродилася інтрига у боротьбі за перемогу у загальному заліку: Ліндвік скоротив відставання лише до 7,5 балів – за три стрибки відіграти таке більш ніж реально.

У другій спробі Кобаясі інтригу вдалося вбити остаточно. В цілому ж варто відзначити, що перемога далася Рьою досить легко: всі передстартові фаворити допускали осічки один за одним і розступалися перед японцем на його шляху до «Золотого орла».

Що ж далі? По ходу Турне Кобаясі перехопив у Карла Гайгера лідерство у загальному заліку Кубка світу, але тут уся боротьба ще попереду – розрив лише 56 очок. А ось олімпійські перспективи Рьою виглядають сумнівно. Багато йшлося про те, що пікову форму він тримає ще з жовтня. Багато хто очікував, що спад піде під час Турне, але японцеві вдалося утримати форму. Робити це ще протягом цілого місяця буде дуже складно. У своєму золотому сезоні 2018/2019 Кобаясі виглядав сильніше, ніж зараз, що все одно не уникнув спаду на чемпіонаті світу у Зеєфельді.

Чергове топове Турне від Ліндвіка

У прев'ю до Турне чотирьох трамплінів ми говорили про те, що багато хто недооцінює Маріуса Ліндвіка. Букмекери ставили його фаворитом №3-4, на рівних з партнером по команді Халвором Егнером Гранерудом. У результаті саме Ліндвік став головним суперником Кобаясі у загальному заліку, і, як уже було сказано вище, у певний момент навіть максимально загострив інтригу у боротьбі за титул.

Витримати темп суперництва з Кобаясі Ліндвік не зумів, але в підсумку став віце-чемпіоном Турне – вже вдруге у своїй кар'єрі. Статистика Маріуса на Турне взагалі вражає. Він взяв участь у легендарній багатоденці лише втретє за кар'єру – і вже двічі став її віце-чемпіоном. Не вдалося Ліндвіку зробити цього лише в минулому сезоні, хоча норвежець був на це здатний. Він піднявся на подіум на етапах в Оберстдорфі та Бішофсхофені, проте середину Турне пропустив: у нього почався сильний зубний біль, і довелося навіть робити операцію.

Статистика виступів Ліндвіка на Турне вражає: він взяв участь у 10 етапах, 2 рази переміг, сумарно 5 разів піднявся на подіум і жодного разу не випав за межі топ-10. Стабільність Маріуса вражає: за цей час він по-справжньому провалив лише один стрибок – першу спробу фінального етапу нинішнього Турне в Бішофсхофені, де він показав лише 23-й результат. Але найкраща друга спроба дозволила йому прорватися у топ-10 у підсумку.

При цьому Ліндвік рік за роком на Турне досить слабко виступає у тренуваннях та кваліфікаціях, але щоразу додає в основних змаганнях. Це властиве лише справжнім чемпіонам.

Топ-3 загального заліку Турне замкнув партнер Ліндвіка по збірній Норвегії Халвор Егнер Гранеруд. Перед Турне багато говорилося про те, що норвежець – справжня загадка. Потенціал у його стрибках колосальний, але при цьому і явних, очевидних технічних огріхів дуже багато – у такій ситуації стрибун може будь-якої миті як вистрілити, так і провалитися. Провал у Гранеруда настав у першій спробі новорічних стрибків у Гарміш-Партенкірхені, де він став лише 22-м – Турне було програно саме тоді. І, загалом, це закономірно: з такими серйозними огріхами в техніці не провалити жодного стрибка із 8 змагальних можна лише завдяки дуже вдалому збігу обставин.

Німеччина програла Турне ще до Інсбруку

Збірна Німеччини приїхала на Турне із двома явними претендентами на перемогу у загальному заліку – Карлом Гайгером та Маркусом Айзенбіхлером. У попередні шість років могильником шансів німців на чемпіонський титул щоразу ставав третій етап – підступний та специфічний «БергІзель» в Інсбруку. Цього разу, як уже було сказано вище, змагання в Інсбруку були скасовані та перенесені до Бішофсхофена.

Здавалося б, ось він, ідеальний шанс для німців перервати чорну серію та виграти перше Турне за 20 років? Ні. Цього разу лідери Бундестіму примудрилися програти Турне ще до Інсбрука, на домашніх етапах. Маркус Айзенбіхлер слабо виступив у першій спробі в Оберстдорфі, і вже за підсумками стартового етапу програвав Кобаясі понад 20 балів у загальному заліку.

В Оберстдорфі, як і протягом усієї стартової частини сезону, стрибкам Маркуса не вистачало тієї самої іскри та геніальності, яка характерна для нього, коли він в оптимальній формі. Однак у Гарміш-Партенкірхені ця іскра раптово з'явилася: Айзенбіхлер виграв кваліфікацію і став другим в основному турнірі, програвши лише 0,2 бали Кобаясі. І те, що Маркус все ж таки поступився японцю - мабуть, навіть на краще, тому що його можлива перемога була б «з душком». Справа в тому, що, знову почавши показувати наддалекі стрибки, Айзенбіхлер почав відчувати серйозні проблеми з приземленням, і в першій спробі приземлився «в горщик», чого судді не помітили і дали йому завищені оцінки.

20 балів відставання на середині дистанції – це звичайно, багато, але в Гарміші до Айзенбіхлера повернулося натхнення та геніальні стрибки: невеликі надії на камбек в Австрії з'явилися. І перша тренувальна спроба в Інсбруку їх лише підігріла: Маркус полетів на неймовірні 139 метрів – далі за офіційний рекорд «БергІзеля».

У кваліфікації Маркус став лише восьмим, тоді як Кобаясі переміг. Але насправді своєю перемогою у тій кваліфікації японець створив потенційно дуже небезпечну для себе ситуацію. Він опинився у різних частинах стартового протоколу з усіма прямими конкурентами. Враховуючи, наскільки мінлива погода в Інсбруку, це могло б перетворитися на дуже небезпечну лотерею, яка раніше вже губила не одного претендента на перемогу в Турне. А лотерея – це явно не те, що потрібне найсильнішому, тому, хто здатний перемагати в рівних умовах.

Так чи інакше, шанс побачити цей сценарій ми не отримали. А в Бішофсхофені Айзенбіхлер уже не виглядав так блискуче. Як результат – п'яте місце у загальному заліку Турне. Ще одна втрачена спроба виграти «Золотого орла», але динаміка форми Маркуса менш ніж за місяць до Пекіна тішить.

Що ж до Карла Гайгера, він у загальному заліку Турне став лише четвертим. Наклалися два фактори: і психологічне перегорання, яке особливо яскраво проявилося в Гарміші, і невелике просідання форми. Так, тут можна також згадати, що на перших двох етапах Карлу не щастило з вітровими умовами в момент стрибків. Враховуючи мінімальні розриви, цей фактор, можливо, позбавив його подіуму у загальному заліку, але у будь-якому разі «Золотий орел» для Гайгера був недосяжним. А ось боротьба за Великий кришталевий глобус ще попереду, і тут Карлу важливо з мінімальними втратами подолати традиційний спад форми наприкінці січня. Тим більше, що саме в цей період пройде етап Кубка світу у Тітізе-Нойштадті, який є найнезручнішим трампліном для Карла.

0 перемог на етапах та вперше за 5 років без топ-3 загального заліку – такий виступ збірної Німеччини на Турне можна було б назвати провальним. Але варто відзначити, що загальний командний рівень був досить непоганим – точно вищим, ніж рік тому, коли за плечима у Гайгера та Айзенбіхлера була справжня прірва.

Дуже цікаво було спостерігати на нинішньому Турне за Зеверіном Фройндом, який повернувся до Кубка світу завдяки тому, що заробив додаткову квоту на Континентальному Кубку. І, варто сказати, загальний рівень форми Фройнда приємно здивував. Особливо сильним Зеверін був в Оберстдорфі, де був готовий на рівні топ-10, але отримав дискваліфікацію у першій спробі. Так чи інакше, Фройнд вривається у боротьбу за місце у складі на Олімпіаді. І у боротьбі з нинішніми Андреасом Веллінгером та П'юсом Пашке він точно не виглядає аутсайдером.

Щодо збірної Австрії, то претендентів на загальний залік у команди Андреаса Відхьольцля цього разу не виявилося. Штефан Крафт невдало стартував в Оберстдорфі, а потім остаточно розпрощався з усіма шансами у загальному заліку у своєму нелюбому Гарміші, де навіть не пройшов кваліфікацію. Ян Хьорль і Даніель Хубер через свою нестабільність виявилися лише наприкінці топ-10 загального заліку. Але гучно грюкнути дверима Австрії вдалося – у Бішофсхофені Хубер здобув першу у кар'єрі перемогу на Кубку світу.

Взагалі, на домашніх етапах збірна Австрії виглядала дуже сильно командно - настільки, що Штефан Крафт має всі шанси не потрапити в четвірку на майбутньому командному турнірі. Успішно повернувся після травми Міхаель Хайбьок, який одразу потрапив до топ-10 на третьому етапі Турне. П'ятим того ж дня став ветеран Мануель Феттнер, для якого це найкращий результат на Кубку світу із січня 2017 року. Міг Ману поборотися за топовий результат і на фінальному етапі, але, на жаль, упав у другій спробі та відкотився з шостого місця на 22-ге. Як і в німців, у Австрії намічається дуже цікава боротьба за путівки до Пекіну.

Катастрофічний виступ збірної Польщі

Стартовий відрізок цього сезону збірна Польщі провалила, але польські фанати сподівалися, що на Турне чотирьох трамплінів команда додасть. Від Каміла Стоха чекали боротьби за титул, а від решти - як мінімум прогресу та плодів тренувального збору в Рамзау, яких не було видно на етапі в Енгельберзі.

У результаті нинішнє Турне перетворилося на поляків на тотальний провал. Загальний командний рівень на німецьких етапах був катастрофічним. В Оберстдорфі в другу спробу пробився лише Давід Кубацкі, який посів 28-ме місце. У Гарміші все було трохи краще: Пьотр Жила 11-й, Якуб Вольни 23-й. Австрійські етапи виявилися успішнішими, але все одно за мірками збірної Польщі результати такого рівня – це провал. Найкращим у команді був Жила, котрий на Турне двічі підбирався до топ-10. Але й у Пьотра купа технічних проблем – з асиметрією відштовхування та стабільністю польотної фази.

Головним же розчаруванням у збірній Польщі став лідер команди Каміл Стох. По суті, він був єдиним із команди Міхала Долежала, чий старт сезону не можна було назвати провальним. Стох стабільно набирав очки, поступово прогресував, у Клінгенталі дістався подіуму – здавалося, на Турне він знову боротиметься за титул. Проте абсолютно несподівано на Турне форма Каміла впала в яму. Він не пройшов у другу спробу в Оберстдорфі та Гарміші, а в Інсбруку не зумів навіть подолати кваліфікацію, після чого вирішив достроково завершити Турне. До речі, під час німецької частини ходили чутки про те, що знятися може не лише Стох, а й уся збірна Польщі.

Що ж далі? Стох вирішив зробити паузу у змаганнях і повернеться до Кубка світу не раніше домашнього етапу в Закопане (14 – 16 січня). Зараз час для тренувальної роботи, але піке Стоха під час Турне був настільки крутим, що важко повірити в те, що до Олімпіади він зможе вийти на медальний рівень. Те саме стосується і його партнерів по команді. Це визнав і президент Польського лижного союзу Аполоніуш Тайнер: шансів на медалі у Пекіні – особисті чи командні – нині не видно. І, що ще дуже важливо – складається повне враження, що Долежал та його штаб уявлення не мають, як із цієї кризи вибиратися. Схоже, під час передсезонної підготовки було допущено фундаментальні помилки, виправити які на ходу вже неможливо.

Ловро Кос – головне відкриття Турне

Збірна Словенії розпочала нинішній сезон дуже непогано, проте за останні роки команда привчила нас до того, що у лідерів команди, особливо Анже Ланішека, саме починаючи з Турне йде просідання форми. Так і сталося. Тімі Зайц в Оберстдорфі навіть не пройшов кваліфікацію, Ланішек жодного разу не піднявся вище за 15-те місце, а на третьому етапі навіть не потрапив у другу спробу. Цене Превц після німецької частини Турне, яка вийшла також невдалою (27-ме та 15-те місця) взагалі вирушив додому. Офіційна причина – «за сімейними обставинами», проте що стоїть за цим розпливчастим формулюванням, поки що не відомо.

У такій ситуації збірній Словенії загрожував провал. Але Турне не було би самим собою, якби подарувало сенсаційного героя з нізвідки. І такий герой знайшовся саме у словенців – це Ловро Кос. До нинішнього сезону 22-річний стрибун мав у своєму активі лише 14 очок на Кубку світу за кар'єру та переважно мешкав на Континентальному Кубку. У цьому сезоні Косу вдалося закріпитися в основному складі і регулярно набирати очки - у Віслі він навіть потрапив у топ-10.

Проте ніхто не очікував від Ловро того прориву, який стався на Турне. Перше і третє місця у двох тренуваннях в Оберстдорфі здавалися випадковістю, але яким же був загальний подив, коли Кос зберіг такий рівень і в офіційних змаганнях. Шосте місце в Оберстдорфі, третє у Гарміші – і на екваторі Турне мало кому відома словенська сенсація замикає топ-3 загального заліку!

На австрійській частині Турне Кос довів, що готовий продовжувати боротьбу за підсумковий подіум. Але на третьому етапі Ловро впав на приземленні у першій спробі. Це загрожувало йому непотраплянням у другий раунд і, відповідно, втратою всіх шансів у загальному заліку, проте врятувало «правило 95%»: якщо стрибун упав, але при цьому стрибнув на дистанцію не менше 95% від дистанції найдальшого стрибка першої спроби, то отримує право стартувати у другому раунді.

Кос у другій спробі своїм шансом скористався сповна, полетівши на 138,5 м, і продовжив боротьбу за високе місце у загальному заліку – хоча, звичайно, падіння коштувало йому дуже дорого у плані очок, і про топ-3 вже не йшлося. Падіння, склалося враження, вплинуло на психологічний стан словенця, і в наступних стрибках у нього були проблеми із приземленням – він не ризикував виконувати телемарк, аби уникнути ще одного падіння.

Проте далекі стрибки нікуди не поділися: на останньому етапі у другій спробі Кос полетів на неймовірні 144 метри – лише 1 метр до рекорду трампліну. Це дозволило йому прорватися у топ-10 на етапі та фінішувати сьомим у загальному заліку. Звичайно, падіння і ті величезні втрати в очках, до яких воно призвело, подарували неприємний смак не до кінця реалізованого потенціалу. Проте перший у кар'єрі подіум та сьоме місце у загальному заліку Турне – про такий результат Кос ще 10 днів тому міг лише мріяти.

Робити глобальні висновки після такого успішного виступу поки що не будемо. Все ж таки занадто багато в історії Турне було разових спалахів а-ля Томас Дітхарт, щоб одразу записувати Коса в нові зірки світових стрибків. Але всі передумови для того, щоб закріпитися на такому рівні, він має. У цьому і привабливість стрибків - іноді зірки тут народжуються зовсім з нізвідки. За це ми їх і любимо.