Як це - пити вино з сером Алексом

«Я завжди радий запросити тренера суперника на келих вина. Навіть якщо у самому розпалі чемпіонські перегони, завжди потрібно вміти зробити паузу і ніби сказати: «Гра грою, але треба залишатися людьми» — сер Алекс Фергюсон у 2014 році.

Якоїсь миті у нульових роках тренери стали приїжджати на «Олд Траффорд» із двома цілями. Спочатку — зіграти у матчі, бажано при цьому не зганьбившись. Потім зуміти вразити тренера суперника найкращою пляшкою вина, яку тільки можна дістати.

Будь-який шанувальник «Манчестер Юнайтед» – та й взагалі футболу – знає, що сер Алекс завжди був любителем вина. Іноді здавалося, що журналісти обговорювали вино з ним не рідше, ніж виступи команди на полі.

Традиція тренерів зустрічатися в офісі головного тренера існувала стільки, скільки ми пам'ятаємо, але в той час, як більшість коучів були готові випити все, що траплялося під руку, шотландець залишався людиною прискіпливою. І багато хто відчайдушно сподівався вразити його своїм вибором.

Одним із перших свою історію згадує Оуен Койл – тренер «Бернлі», який зустрічався з МЮ у 2009.

«Манчестер Юнайтед» на нашому стадіоні - це була подія. Я пам'ятав, що сер Алекс був любителем червоного вина, і тому підготувався заздалегідь. Я попросив прес-аташе купити дві пляшки найкращого вина, яке той міг знайти. Незабаром він повернувся, заздалегідь записавши інформацію про вино на папірці. Я прочитав… та мало що зрозумів. Я сам не п'ю. Я подякував піарнику і поклав вино в холодильник, після чого пішла прочуханка — виявляється, червоне вино не охолоджують, і його треба відкорковувати заздалегідь, щоб воно подихало».

Бідолашний Койл. Але нічого не вдієш — Фергюсон був знавцем. Вином він перейнявся 1991 року. Тоді він опинився у Франції, де стежив за грою «Монпельє», з яким МЮ мав грати. «Готель належав Жану Філіпу Касальте — дуже цікавій людині, яка розкрила мені чудовий світ французьких вин» — писав Фергюсон у своїй першій автобіографії.

Але ентузіазм виріс у щось більше. Дружина Фергюсона, Кеті, бачила, як багато нервує її чоловік, і почала намагатися виробити у того хобі, крім футболу. І так шотландець став енофілом.

«Вивчати вино було корисно. Я не став експертом, але я непоганий. Я знаю хороші врожаї та сорти. Я можу дегустувати та оцінювати різні тонкощі смаку. Я навчався у Бордо та Шампані, але найчастіше просто читав та спілкувався з дилерами та експертами. Було цікаво».

Фергюсон поставився до нового хобі не тільки як до захоплення, а й навіть до змагання. Він зрозумів, що вино можна не тільки пити, а й інвестувати в нього. «Спочатку я скуповував усе, що радили, але гроші так і не йшли. Десь у 2000 я вирішив вкладатися лише у серйозні імена: Petrus, Domaine de la Romanee-Conti, Lynch-Bages та Lafite-Rothschild».

У 2014 році Фергюсон продав більшу частину своєї колекції, заробивши на ній 2,2 млн. фунтів. Найбільше принесли вісім пляшок Domaine de la Romanee-Conti Vintage 1997, які оцінюються в 94,815 тис. фунтів. Ярлик зі словами «всього найкращого — Алекс Фергюсон» міг трохи додати до ціни.

***

І так винопиття стало частиною ритуалу.

Фергюсон завжди стверджував, що зустріч за келихом вина – не просто спосіб зблизитися з конкурентом, а й шанс обговорити реалії футболу.

«Фергі був, як я, — каже Гаррі Реднапп, найчастіше з МЮ стикався хіба що Арсен Венгер. - Він знає всіх гравців з усіх ліг. Це було наше життя. Є тренери, які знати не знають, що там коїться в інших дивізіонах, але не ми. І ми обговорювали гравців, тренерів».

«Він завжди питав про новини, — згадує Алан Кербішлі, чиї «Чарльтон» та «Вест Гем» зустрічалися з МЮ 19 разів. — Коли він запрошує, це ознака поваги. Він зазвичай був у гарному настрої, бо вони вигравали. А ти, навіть якщо програв, все одно йдеш. Так будуються стосунки із великими клубами. Бувало, що після розмови про погоду можна і про футбол згадати. Я міг згадати когось, хто не грав, і спитати, а чи не віддасть він його в оренду».

Як виявилося, не тільки вино Фергюсон так любив – сендвічі також. Кербішлі продовжує: «Вперше ми зустрілися, коли молодіжка Юнайтед грала з Чарльтоном у нас. Ми щойно переїхали і нічого ще не було добудовано. Але він ще згадує нашу гостинність — і сендвічі. «Нехай у вас не було даху над головою, нагодували ви нас непогано».

У свої перші роки в Англії Арсен Венгер відмовлявся наслідувати стару британську традицію випити після гри. Поступово, втім, і він звик, і якось після матчу на «Олд Траффорд» погодився зустрітися. Одна проблема: вибрав він саме ту зустріч, у якій «Арсенал» виграв та відсвяткував чемпіонство.

Як відомо, традиція традицією, і сер Алекс їй слідував навіть після принизливих поразок. У 2011 році команда поступилася «Сіті» з рахунком 6:1, і Роберто Манчіні був надто зайнятий журналістами, щоб прийти. В результаті вино скуштував його помічник Девід Платт. Схоже, шотландець до останнього чекав на появу Манчіні: «Він прихопив пляшечку Sassicaia. Він знав свою справу».

Вино було невід'ємною частиною відношення Фергюсона та Моурінью. Спочатку тренери ставилися один до одного з ворожістю, але коли португалець приїхав до Англії тренувати «Челсі», його теж покликали на бесіду. Щоправда, вибором вина сер Алекс виявився незадоволеним: спочатку назвавши його «розчинником для фарби», шотландець напівжартома лаяв Романа Абрамовича за небажання поділитися чимось кращим. Через тиждень той відправив Фергюсону ящик з Tignanello — тосканським вином, «краще за яке майже немає».

З цього моменту Моурінью подібної помилки не робив. «Після матчу ми зібралися у моєму офісі. Ми посміялися, побалакали і випили, але на «Олд Траффорд» я прихоплю щось краще — пійло у мене в офісі було так собі, і він скаржився», — розповідав «Обраний» у 2005 році.

Вислухавши лекцію Фергюсона, Моурінью і справді приїхав з пляшкою Barca-Velha — португальського вина, ціна якого рідко опускається нижче 400 фунтів. У 2006 році він привіз інше португальське вино, вже за 200 фунтів, а перед матчем з «Інтером» у 2009 році він відправив у готель «Юнайтед» пляшку за 300 фунтів.

Сем Еллардайс був, як відомо, близьким до Фергюсона, але з вином він рідко вгадував. Якось напередодні зустрічі він попросив когось у клубі купити щось гарне і відкоркувати, щоб вино подихало. Але прибиральник, який помітив відкриту пляшку, просто вилив її у раковину.

Іншого разу сер Алекс уже вирішив і зовсім розіграти свого колегу — рідкісний випадок, коли в ньому можна побачити людину з гумором.

«Коли настав мій 25-й рік у клубі, Сем Еллардайс приніс пляшку Latour 1986 року, якраз коли я прийшов до МЮ. Його менеджер з екіпірування вручив мені її вранці суботи, і я вирішив пожартувати, замінивши його вино пляшкою Ribena (британський бренд негазованих та газованих безалкогольних напоїв та концентратів фруктових напоїв на основі чорної смородини – прим. перекладача).

І ось до мене заходить Сем після гри, і я дякую йому за вино та щедрість. Він каже: «Звичайно, їдь додому і пий на своє задоволення. А я кажу, що хочу поділитися з ним, відкриваю, і здивовано питаю: Це що таке, Сем? Тут він стрілою кидається до дверей із криками на адресу менеджера. Коли він повернувся, я вже налив вино у келихи. Приголомшливий момент. Я не міг його не розіграти.

Але далеко не всі переймалися правильним вибором вина. Мартін О’Ніл, наприклад, у 2012 році порадив шотландцю «обійтися кавою».

«Я пропонував йому пляшку Liebfraumilch або Blue Nun, — каже Реднапп, якого вразила пляшка вина за 600 фунтів, яку Фергюсон запропонував йому після гри з «Портсмутом» у 2003 році. «Ми в Портсмуті на життя не скаржимося, але вино за 600 фунтів для нас – перебір».

А хтось використав погане вино, як своєрідну помсту. У 2002 році Стів Макларен явно був злий на «Юнайтед» за покупку Дієго Форлана. «Сер Алекс працює у найкращих інтересах свого клубу, а я – свого. Але наступного разу йому доведеться задовольнятися пляшкою дешевого вина».

***

З боку традиція виглядала дивно: до Фергюсона приходили на уклін його начебто колеги, які поводилися так, ніби то була аудієнція у хрещеного батька. Але була й логіка: шотландець був тренером найбільшого клубу країни з масою гравців, готових вирушити в оренду. Вино не гарантувало угоду, але не заважало. Але при цьому не тільки тренери користалися інтересом Фергюсона, а й представники ЗМІ, з якими у нього історично були дуже напружені стосунки.

Журналіст Джон Карлін згадує, як 2000 року готувався брати інтерв'ю для журналу Observer Sport Monthly. Але Фергюсон був явно не в дусі, і хотів якнайшвидше відійти від набридливого газетяра. Все змінилося, коли Карлін презентував йому пляшку Pesquera Reserva 1996 року. «Трансформація сталася разючою. Таке відчуття, що «Юнайтед» зрівняв рахунок на останній хвилині. Він двічі повторив: «Який чудовий жест із вашого боку!».

У 2006, коли Фергюсон відзначав 20 років у клубі, Том Тайррелл із манчестерського Piccadilly Radio вручив йому пляшку, спочатку куплену ним у 1986 — він одразу пообіцяв, що відкоркує її через 20 років Фергюсона у клубі.

Зрозуміло, і по завершенні кар'єри Фергюсон продовжував цікавитися вином. У 2016 році Моурісіо Почеттіно подружився з тренером, і вони вирішили пообідати в лондонському ресторані. Коли в ЗМІ про це дізналися, журналісти відразу розпитували про те, що вони пили. Аргентинця це тільки потішило, і він коротко відповів: «Я говорив. Ісус пив». Якщо що, пив він 2011 Brunello di Montalcino - 114 фунтів за пляшку.

***

Хтось може сміятися над звичкою шотландця, але для когось був унікальний шанс поспілкуватися з найкращим. Наприклад, про шанс випити із самим Фергі згадує Саймон Грейсон:

«Я з нетерпінням чекав на шанс дати бій одному з найуспішніших тренерів усіх часів, — згадує творець перемоги «Лідса» над МЮ у Кубку Англії сезону 2009/10. — Коли граєш із великими командами, намагаєшся увібрати будь-яку інформацію від тренерів. Він поводився дуже шанобливо і відразу нас похвалив, прокоментувавши наш виступ у тому сезоні. Йому не було легко - він щойно програв команді з Ліги Один, та ще й принциповому супернику. Після матчу він запропонував мені червоне вино, але я відмовився — я не люблю червоне. Упевнений, що найдорожче вино дістається найпомітнішим тренерам, або після перемоги».

Найджел Адкінс тренував «Саутгемптон», коли у 2012 відбулася 1000 гра Фергюсона на чолі «Юнайтед». «Сер Алекс провів з нами хвилин 20, обговорюючи гру та різних гравців. Я помітив, що залишилася десь третина пляшки після його виходу. Матч був настільки значущим, що я взяв пляшку додому як сувенір. Дочка помістила її у рамку та підписала: «1000 матч сера Алекса». Вона все ще у мене вдома».

Ну і не можна забути Стіва Тілсона, який дивним чином переграв «червоних дияволів» своїм «Саутендом» у розіграші Кубка Ліги 2006 року.

«Він чудово поводився після гри. Така велика команда і такий образливий результат, але він все одно зайшов до нас, що саме по собі було уроком. Незабаром після цього він покликав нас у Каррінгтон – тренувальну базу. Я так нервувався, що ледве стояв на ногах. Я провів там день, спостерігаючи за тренуванням. Він не тільки гідно зазнав поразки, але й зробив такий жест. Неймовірно».

Він не єдиний високої думки про Фергюсона. Приблизно так само говорили решта. «Тому його так шанують. Він завжди виділяв час для інших. Особливо для молодих тренерів» - вважає Кербішлі.

«Якщо йому зателефонувати — не має значення, з якого клубу, — він завжди відповідав. Від «Гіллінгема» з четвертого дивізіону до АПЛ. І він завжди передзвонював. Це говорить про нього все» - доповнює П'юліс.

Тільки одна людина не погодиться із цим висновком. Звичайно, були журналісти, які так і не вибачили Фергюсона за його поведінку. І є один тренер, який відмовився взагалі щось коментувати, просто сказавши, що «не може сказати нічого позитивного про нього».

***

Напередодні Нового року сер Алекс Фергюсон відзначив своє 80-річчя. Це людина, про яку можна написати 3 тисячі слів тільки за темою вина, і все одно читати буде цікаво. Тим, хто тільки починає захоплюватися світом футболу, важко пояснити, якою великою фігурою він був. Навіть увесь перелік нагород не дає зрозуміти, яким він був гігантом. Не просто успішним тренером, але людиною, яка сформувала сучасний англійський футбол. Його вплив неможливо переоцінити. Не дивно, що найкращі тренери світу нервово підбирали підходящу пляшку вина перед кожним матчем із «червоними дияволами».

Переклад Денис КОШЕЛЕВ