5 найкращих і 5 найгірших сезонів Лобановського-тренера

83-тя річниця від дня народження Валерія Васильовича Лобановського спонукала блогера Sport.ua виокремити найуспішніші та найневдаліші сезони видатного вітчизняного тренера. Тут є про шо поговорити.

Що далі від нас ідуть часи Лобановського, то більшим ореолом легендарності оповиває наша пам’ять ту епоху. Практичній тренерській діяльності Валерій Васильович присвятив більш як 30 років. Були сезони зіркові, був й відверто провальний, були й невдалі (хоча рівень підготовки його команд навіть у сезони-катастрофи був не рівня нинішньому безчассю). Згадаймо різні сторінки тренерського шляху Метра. Зауважу, що під сезоном я розумів те, що в різні часи на наших теренах ним називалося: рік, коли в нас грали за системою «весна – осінь», і два півріччя, коли ми перейшли на систему «осінь – весна».

Успіх: щодекади – суперклуб

1. 1975

Навряд чи хтось сперечатиметься з тим, що якнайповніше реалізувати свої тренерські задуми у Валерія Васильовича вийшло в 1975 р. В альянсі з Олегом Петровичем Базилевичем у Києві створили без перебільшення найкращий клуб Старого Світу, який у боротьбі за місце на європейському футбольному п’єдесталі позбиткувався над найкращими клубами ФРН («Баварія») і Нідерландів (ПСВ) – країн, які делегували свої національні збірні в фінал чемпіонату світу 1974 р.

«Золота пора» тотального футболу, в якому команда Лобановського – Базилевича була одним із законодавців мод! Інтенсивна робота на тренуваннях – ознака підготовки того «Динамо». Між зміною вправ не виникало павз! Гравці заздалегідь знали, яка вправа за якою йтиме!

Результат – виграш Кубка володарів кубків (у фіналі розтрощений угорський «Ференцварош» – 3:0), Суперкубка УЄФА (постраждала від динамівців «Баварія» із загальним рахунком двох матчів  0:3), чемпіонату СРСР (під завісу турніру, вже в ранзі чемпіонів кияни відвантажили вдома по три м’ячі московським спартаківцям та автозаводцям). Та й «Золотий м’яч»-1975 – нагороду найкращому футболісту Європи тогочасся – дістав вихованець Лобановського – Базилевича київський динамівець Олег Блохін. А головне: наш клубний футбол повноголосно заявив про себе!

2. 1986

Знову Кубок кубків і союзне чемпіонство в киян. У фіналі першого турніру покладений на лопатки мадридський «Атлетико» – 3:0, у вирішальному матчі другого (який сюжет: два пошукача «золота» грають в очному двобої в останньому матчі сезону!) – перемога над московським «Динамо» з рахунком 2:1. Як зазначав тоді Лобановський, «в команді 1975 р. було більше яскравих індивідуальностей», натомість у тріумфаторів-1986 «є всі шанси вийти на більш високий рівень гри». Показові слова: навіть після яскравих перемог Валерій Васильович не озирався назад, а дивився уперед! І знову Лобановський підготував володаря «Золотого м’яча». Цього разу ним став Ігор Бєланов. Чемпіонат світу в Мексиці? Діставши симпатії світової футбольної преси, збірна СРСР під орудою Лобановського, на жаль, припинила боротьбу в першому ж раунді плей-оф, та, попри все, змогла продемонструвати зразок модерного футболу в матчі проти угорців, виграному з рахунком 6:0. А в жовтні того самого року в Парижі на «Парк де Пренс» команда Валерія Лобановського завдала болючої поразки чинному чемпіону Європи:  французи не знайшли аргументів проти голів Ігоря Бєланова та Василя Раца. За підсумками класифікації World Soccer, київське «Динамо» стало в 1986 р. другою командою світу – після чемпіонів планети аргентинців. Те саме видання назвало Лобановського тогоріч другим тренером світу! А Асоціація європейських спортивних журналістів визнала Лобановського футбольним тренером 1986 р. в Європі!

3. 1998/1999

Третя велика динамівська команда Лобановського сягнула свого пику наприкінці ХХ ст. Зіркова пара форвардів Шевченко – Ребров долала редути найкращих клубів континенту, а пара центрбеків Головко – Ващук за підтримки Кахи Каладзе створювала непрохідний мур перед воротами Олександра Шовковського. «Спочатку – команда, опісля – ти», – такі слова казав Лобановський на співбесідах під час знайомства з гравцями цього скликання. І це промовисте гасло вони втілювали в життя, колекціонуючи скальпи єврограндів. «Золотий дубль» в Україні й зупинка в кроці від вирішального двобою за найпочесніший клубний трофей Європи – результати команди Лобановського того сезону. Власне, самого Полковника Технічна комісія Кубка Віареджо (це був короткий період в історії нагороди топ-коучу Європи, коли процес організовувала саме вона) визнала футбольним тренером 1999 року в Європі.

4. 1988

Легендарний півфінал Euro-88 СРСР – Італія оглядачі назвали «еталоном пресингу». Тоді команда в білих футболках під орудою Валерія Васильовича буквально не давала змоги «Скуадрі Адзуррі» перевести подих. Підсумок – заслужена перемога 2:0, і вихід в фінал чемпіонату Європи. На жаль, в фіналі поталанило більше нідерландцям, і суперечку двох гуру тотального футболу виграв Рінус Міхелс. Та, попри це, саме київського тренера Європейською спілкою спортивної преси було названо футбольним тренером року в Європі. Назагал на рахунку Полковника три такі відзнаки – найбільше за будь-кого з колег.

5. 1985

«Золотий дубль» в чемпіонаті СРСР + вдале проходження осінніх етапів тріумфального Кубка кубків – здобутки сезону-1985. Цей рік – час становлення другої великої команди Лобановського, яка через рік підкорить європейську вершину. Перший сезон у «Динамо» майбутнього володаря «Золотого м’яча» – Ігоря Бєланова, й одразу ефектне підкреслення своїх ігрових чеснот, що сповна виявилося у програмному матчі того року – київському проти «Спартака». Дубль Бєланова приніс киянам перемогу над вічним супротивником і запалив радістю переповнені 100-тисячні трибуни. Найкраща оцінка роботи Лобановського в сезоні-1985 – три аншлаги на Республіканському стадіоні за сезон! Цей чинник, а також те, що в 1985-му було досягнуто найбільшого прогресу в історії динамівського клубу (після 10-го місця в 1984-му), зумовив те, що цей сезон Лобановського я ставлю вище дуже схожого на нього сезону-1974.

Невдачі: не щодня масниця, буває і великий піст

1. 1984

Безумовно, найгірший сезон команди, очолюваної Лобановським. Лише 10-те місце в чемпіонаті СРСР – нижче навіть, ніж було роком раніше, коли київське «Динамо» тренував Юрій Морозов (тоді динамівці фінішували 7-ми). Сумний антирекорд союзних часів: на останньому календарному матчі між «Динамо» й ЦСКА на величезному 100-тисячнику зібралося лише 600 відчайдухів. Менше глядачів команди під орудою Лобановського не збирали ніколи.

Після 5-ти стартових турів чемпіонату команда Лобановського йшла на першому місці, та надалі почався тривалий спад: у червні-липні було дві поразки від принципового суперника – московського «Спартака». Й обидва рази москвичі забивали в ворота команди Лобановського по три голи.

Що спричинило кризу-1984? Вочевидь, Лобановський, повернувшись тогоріч із збірної, дещо втратив практику роботи клубного тренера. Неприємним психологічним тлом була й несамовита критика центральної преси, яка в захваті відмінювала формулювання радянських футбольних чиновників «ніколи більше надалі не залучати» Лобановського до роботи в збірних командах СРСР. Були й інші причини невдач. Тривала відсутність через травми низки провідних гравців «Динамо» зумовила гостроту процесу зміни поколінь. Мало досвіду – більше емоцій. Тому й такі гойдалки: в «Арарату» виграш 7:0, але два матчі до тієї гри й дві гри після – жодної перемоги. Менше з тим місток у рік наступний було зроблено: підопічні Валерія Лобановського вийшли в чвертьфінал Кубка СРСР, вигравши в серії пенальті в московських одноклубників. Та звитяга, як виявилося згодом, стала доленосною…

2. 1976

Небачений успіх 1975 р. вплинув заспокійливо на гравців і тренерів. Розрахунок на віддалений результат у 1976 р. (над усе тоді ставили перемогу на Олімпіаді) не дав змоги критично підійти до виконання програми підготовки на певних етапах. Відтак те, що спрацювало за рік до того, в 1976-му обернулося невдачами. Виліт динамівців з єврокубку (поступилися «Сент-Етьєну»), непереконлива гра в двох тогорічних чемпіонатах СРСР (надто у весняному, де кияни посіли лише 8-ме місце) й зрештою «лише» бронза Монреальської олімпіади, яку летіли вигравати, – сумні підсумки 1976-го. Оглядачі тоді чимало писали про те, що було зруйновано контакт між гравцями й тренерами. Може, в якусь мить молоді фахівці (Лобановський і Базилевич) не знайшли потрібних слів, аби донести свою позицію до підопічних. Наслідок – конфлікт, що в підсумку призвів до відставки Базилевича. Надалі Валерій Васильович працював уже без свого соратника. Єдина втіха динамівського вболівальника того року – відкриття киянами дверей першої ліги перед московським «Спартаком» в епілозі сезону. За цим дійством на трибунах Центрального стадіону в Києві власноочно спостерігало 50 000 глядачів.

3. 1987

Того сезону вболівальники киян чекали від команди Лобановського ні багато, ні мало, а перемоги в Кубку чемпіонів. І динамівська команда була фаворитом турніру. Та через певні причини (не останню роль серед них відіграло суддівство обох півфінальних двобоїв із «Порту»: незарахований гол Блохіна в Португалії і не призначене у ворота гостей пенальті в Києві) дістатися євровершини не вийшло. І хоча Кубок СРСР і Кубок сезону кияни того року виграли, в чемпіонаті СРСР зіграли вкрай погано, фінішувавши в підсумку аж 6-ми, а в Кубку чемпіонів сезону-1987/88 вилетіли на першому ж етапі, поступившись шотландському «Рейнджерс».

Часто-густо серед причин провалу в 1987-му називають стамбульський снігопад, через який динамівці не змогли вчасно зіграти перший чвертьфінальний матч Кубка чемпіонів проти «Бешикташу». Природна стихія зламала план підготовки й поступового входження в сезон. Три поспіль зіркові сезони в команди Лобановського не виходили (після 1974–1975 рр. був сезон-катастрофа-1976, а після 1985–1986 р. сезон розчарувань 1987 р.).

4. 1979

Лише 3-тє місце в чемпіонаті країни, невдала єврокампанія, дві сухі поразки від бесковського «Спартака», безславний виступ збірної України на Спартакіаді народів СРСР (так само 3-тє місце) – перелік прикростей передолімпійського року завеликий для команд Лобановського. Пам’ятаю, тоді у київському вболівальницькому середовищі всерйоз твердили про головну причину невдалого сезону – переїзд на стадіон «Динамо» (Республіканський реконструювали до Олімпіади-80). Мовляв, немає тієї 30–40-тисячної глядацької енергетики, відтак і перемог поменшало, й місце команди Лобановського в турнірній таблиці-1979 було нижчим порівняно з попереднім сезоном. Наприкінці вересня – на початку жовтня кияни програли 3 матчі чемпіонату поспіль (і щоразу з немінімальною різницею в рахунку) – такого у Лобановського не було навіть в абсолютно провальному сезоні-1984.

5. 1989

Того року було видано книгу Валерія Лобановського «Нескінченний матч». А сам сезон-1989 став для київського «Динамо» якоюсь нескінченною смугою невдач. Тон йому задала весняна нищівна поразка в Києві від «Спартака» – 1:4. Дрібні паси спартаківців раз по раз нівелювали пресинг киян. Прикметно, що й чемпіонську крапку «Спартак» зрештою поставив восени в матчі проти киян: шалений результативний удар зі штрафного Валерія Шмарова спартаківські вболівальники запам’ятали на все життя.

Певно, й у 1989-му сталося щось на кшталт розслабленості після успішного попереднього сезону. Європейське віцечемпіонство-1988, звісно, вагомий успіх, і моральних, а декому й фізичних сил на сезон-1989 гравцям команди Лобановського не вистачило. 3-тє місце в чемпіонаті – однозначна невдача.

***

Не включив до успішних сезонів звитягу Лобановського з «Дніпром» у першій лізі в сезоні-1971. Звісно, 1-ше місце у другому за рангом дивізіоні радянського футболу складно порівняти з підкоренням євровершин. Та все ж таки, як на мне, цей сезон вартий відзнаки бодай через те, що в ньому  молодий тренер чітко артикулював свої принципи: таке моделювання ігрових ситуацій, що в гравців звільнився час для імпровізації. Відтак і на компліменти для «Дніпра» Лобановського преса не скнарилася.

Водночас до сезонів-розчарувань не ввійшов рік 1983-й, коли Лобановський не зміг вивести збірну СРСР до фінальної частини Euro-84. Мінімальна поразка у вирішальному матчі проти португальців сусідила в ньому з переконливою перемогою над тими самими португальцями на своєму полі (5:0) й впевненою звитягою (2:0) над чинними 3-ми призерами світового чемпіонату – поляками з Бонеком і Смоляреком у складі.

Лобановський зазначав, що ніяк не міг знайти такого поєднання режиму підготовки з моральним станом команди, аби грати на високому рівні не дворічними серіями (1974–1975, 1980–1981, 1985–1986), а стабільніше. Менше з тим, футбол, демонстрований його підопічними під час тих дворічних серій, увійшов до скарбниці світового футбольного мистецтва. Чи вийде в когось із сучасних наших тренерів вийти бодай на такі ударні дворічки?

Олексій РИЖКОВ