Знамення для Хаві. Як Барселона востаннє грала у Кубку УЄФА

Розіграш Ліги чемпіонів-2021/22 навряд чи згадуватиметься вболівальниками «Барселони» через п'ять, десять або тим паче двадцять років. Каталонський гранд відверто провалив групову стадію, пропустивши вперед не тільки незламну «Баварію», але й португальську «Бенфіку», котру цілком мав обходити за інших реалій. У підсумку «Барселона» фінішувала третьою, випередивши «Динамо», яке ще більше провалилося, хоча від киян у такому квартеті, відверто кажучи, і так не очікували якихось чудес.

У новий сезон «Барселона» входила з новими надіями та під керівництвом Рональда Кумана, проте нідерландського фахівця відправили у відставку наприкінці жовтня – рівно посередині розіграшу групової стадії Ліги чемпіонів. Серхі Бархуан, який замінив Кумана, привів каталонців до перемоги над «Динамо» на виїзді (1:0), й лише після цього команда отримала нового повноцінного наставника – Хаві, з яким, втім, не зуміла обіграти «Бенфіку» (0:0) і з тріском програла «Баварії» (0:3) у шостому турі.

Читайте також: 5 доказів того, що Аякс видав феноменальну кампанію у групі ЛЧ

У підсумку євровесну-2021/22 «Барселона» зустрічатиме у другому за престижністю єврокубку – Лізі Європи, де каталонці не гостили вже майже 18 років. До речі, тоді турнір ще називався Кубком УЄФА, а «блаугранас», як і зараз, переживали аж ніяк не найкращий період в історії. А ще, що цікаво, тоді, як і зараз, у клубі був і Жоан Лапорта, і Хаві… Щоправда, перший виконував функції президента, а другому було лише 23 роки, й він як діючий футболіст тільки починав перетворюватися на одного з лідерів колективу.

Отже, ми торкнулися сезону-2003/04 – останнього, коли «Барселона» гостювала у плей-оф не Ліги чемпіонів, а Кубка УЄФА. Хаві, як зазначалося вище, повинен чудово пам'ятати ті часи, тому що всього за пару сезонів до цього успадкував позицію в центрі поля від Хосепа Гвардіоли, котрий відбув догравати в італійську Серію А, до лав «Брешіа». Головним тренером «Барселони» ще на початку 2003 року був Луї ван Гал, після відставки якого на короткий час на лавку каталонців присів Радомир Антич, а вже влітку серба змінив нідерландець Франк Райкард.

Часта зміна тренерів, що відбувалася у тій «Барселоні» - це свого роду симптом проблем, що є всередині футбольного клубу. Цікаво, що подібний етап у розвитку каталонців відбувався на тлі першого обрання Жоана Лапорти на пост президента «блаугранас», котре сталося у червні 2003 року. Саме цьому функціонеру вдалося припинити тренерську карусель, заманивши на «Камп Ноу» на п'ять років спочатку Райкарда, а потім покликавши на зміну нідерландцю Гвардіолу, який відпрацював чотири сезони.

Зараз у Лапорти в «Барселоні» схоже завдання. Колишні керівники на чолі з Жозепом Бартомеу наробили справ, яких нинішнім босам клубу, схоже, доведеться розгрібати ще не один рік. Більше того, за колишнього президента тренерська чехарда мала місце знову - тільки за останні неповні два роки на містку «блаугранас» побувало вже чотири тренери, не беручи до уваги тимчасового коуча Бархуана - це Ернесто Вальверде, Кіке Сетьєн, Рональд Куман і тепер Хаві. З останнім Лапорта й сподівається знову зробити «Барселону» великою.

Сезон-2003/04, що став для Лапорти першим у якості президента клубу, «Барселона» була змушена починати лише в Кубку УЄФА. Все через те, що за підсумками Ла Ліги-2002/03 каталонці фінішували лише шостими, обійшовши всього на одне очко «Атлетік» з Більбао, інакше взагалі залишилися б без єврокубків. Виграш Кубка УЄФА був одним із ключових завдань, які Лапорта ставив перед Райкардом у прагненні якнайшвидше довести скептикам, що «Барселона» залишається однією з ключових сил не лише на футбольній карті Іспанії, а й у всій Європі.

Для реалізації своїх намірів Лапорта, окрім запрошення Райкарда на тренерський місток, хотів підсилити склад команди топ-гравцями. Головною персоною мав стати англієць Девід Бекхем, з яким Жоан про все практично домовився, але майже в останній момент на горизонті виник «Реал» з його Флорентіно Пересом та політикою «галактикос». У результаті Бекхема практично з-під носа увів Мадрид, а «блаугранас» довелося сфокусуватися на запасному варіанті - підписанні чарівника «Парі Сен-Жермен» Роналдіньо.

Разом із Роналдіньо влітку 2003 року «Барселону» підсилили бронзовий призер ЧС-2002 турок Рюшту Речбер, молодий талант лісабонського «Спортінга» Рікарду Куарежма, перспективний мексиканський центрбек Рафаель Маркес з «Монако», а також підписаний на правах оренди з лондонського «Арсенала» Джованні ван Бронкхорст. Ще у команду було підтягнуто цілу низку перспективних вихованців власної академії – Ла Масії. Це насамперед півзахисник Андрес Іньєста, воротар Віктор Вальдес та захисник Олегер.

Тодішній регламент Кубка УЄФА не передбачав групових етапів, а тому «Барселона» відразу ж розпочала турнір з матчів, що передбачають виліт команди, яка програла. До нового року каталонці встигли провести матчі двох раундів, спочатку не зазнавши серйозних проблем зі словацьким Матадором із Пухова (1:1 – у гостях, 8:0 – вдома), а потім – і з грецьким «Паніонісом» (3:0 – у гостях, 2:0 – вдома).

Куди трагічніше справи складалися для «Барселони» у національному чемпіонаті. В стартових 15 матчах «блаугранас» зазнали одразу 5 поразок, що відкинуло їх на 11-те місце у турнірній таблиці. У 18 турі каталонці в гостях сенсаційно згоріли скромному «Расінгу» (0:3), після чого клуб домовився з «Ювентусом» про оренду нідерландського півзахисника Едгара Давідса, з приходом якого команда видала 9-матчеву переможну серію в Ла Лізі, піднявшись відразу на третю сходинку. Завершила чемпіонат «Барселона» на другому місці, відставши на п'ять очок від «Валенсії», яку до заслуженого чемпіонства привів Рафаель Бенітес. Цей результат, враховуючи провал на старті, був визнаний успішним, а виступ «блаугранас» у прем'єрному для Райкарда сезоні в Ла Лізі багато хто з експертів взагалі називав подвигом.

Парадоксально, але налагодивши справи у внутрішньому чемпіонаті, «Барселона» раптово загальмувала на європейській арені. Наприкінці лютого і на початку березня 2004 року в третьому раунді Кубка УЄФА каталонцям волею жереба випало битися з «Брондбю», й данців команда Райкарда вже не пройшла так лихо, як словаків та греків на попередніх етапах. У гостях іспанці виграли скромно - 1:0, завдяки єдиному м'ячу Роналдіньо, а вдома тривалий час вели з рахунком 2:0, але наприкінці пропустили і могли не тільки упустити перемогу, але ще й дозволити данцям перевернути хід матчу, створивши неймовірну сенсацію.

Втім, сенсація з «Барселоною» в останньому для цієї команди розіграші Кубка УЄФА (нагадаємо, починаючи з сезону-2009/10, турнір був реорганізований у Лігу Європи) відбулася вже в наступному раунді, який був 1/8 фіналу. Його каталонці звично почали у гостях, поїхавши на «Селтік Парк» до «Селтіка», де пропустили на 59-й хвилині від Алана Томпсона (асист на свій рахунок записав майбутній форвард «Барселони» Хенрік Ларссон, котрий перебрався до столиці Каталонії якраз улітку 2004-го) й не зуміли забити у відповідь. Поразка 0:1 у Глазго ускладнила шанси «Барси» на вихід до чвертьфіналу, але іспанські журналісти, експерти та вболівальники були впевнені, що на «Камп Ноу» каталонці швидко відіграють фору, і досягнуть необхідного результату.

Незважаючи на те, що «Барселона» в домашньому матчі мала тотальну перевагу, «Селтік» зумів відстояти нульову нічию, і створив найсерйознішу сенсацію стадії, вибивши з Кубка УЄФА, мабуть, головного фаворита того розіграшу. Хоча матч у столиці Каталонії, ґрунтуючись на кількості гольових моментів та магії, яку творив на полі Роналдіньо, за всіма законами жанру аж ніяк не мав закінчуватися без голів.

У результаті «Селтік» вже на стадії чвертьфіналу програв іншій іспанській команді – «Вільярреалу» (1:1, 0:2), а «Барселона» через два роки під керівництвом Райкарда вдруге в клубній історії стала переможницею Ліги чемпіонів. Цікаво, що на фінал ЛЧ-2005/06 проти «Арсенала» на полі «Стад де Франс» у Парижі у складі «блаугранас» вийшло п'ять гравців із тих, хто двома роками раніше так і не зумів на «Камп Ноу» здобути перемогу над «Селтіком».

Після того «Барселона» виграла ще три Ліги чемпіонів, а також вісім чемпіонств у Ла Лізі, ставши практично на півтора десятиліття одним з головних гегемонів Іспанії та всього європейського континенту. Нині Хаві залишається лише сподіватися, що участь у плей-оф Ліги Європи навесні, як і 18 років тому, є для його команди гарним знаменням з точки зору майбутніх результатів…