Довбик виріс в класного форварда. У нас з’явилася альтернатива Яремчуку

Артем Довбик виграв проміжний бомбардирський забіг в УПЛ. В активі дніпровського нападаючого – 14 м'ячів за підсумками першої половини сезону. Ще у форварда чотири асисти, що робить його найкращим і за системою «гол+пас». Довбик випереджає Циганкова, який йде на другому місці в снайперській гонці, на три м'ячі, а Буяльського і Тете, що ділять третю-четверту позиції, на п'ять. Тобто вже зараз можна зробити обережний прогноз, що якщо все буде нормально, то центрфорвард «Дніпра-1» - головний претендент на лаври найкращого бомбардира чемпіонату країни.

Відверто кажучи, цей прогноз – такий собі: на кшталт «капітан очевидність». Тому що яскравих «забивал» у нинішньому сезоні УПЛ – раз, два й усе, а передумов до появи нових – ще менше. Тому, повторюся, якщо не станеться нічого радикального, то Артем може виграти українську «Золоту бутсу». Обстановка, що склалася, йому благоволіє.

Зверніть увагу: із восьми футболістів, які перебувають серед лідерів бомбардирського списку поточного чемпіонату України (ті, хто має сім і більше голів), номінальних нападників – лише половина. Більше того, з цієї половини троє (Аллах'яр, Безбородько та Гармаш, який грає цього сезону на вістрі атаки) мають у своєму активі по сім м'ячів. Тобто, до показників Довбика їм, відверто кажучи, далеко. Фактично ми маємо повну підставу стверджувати, що забивних нападників зараз в УПЛ немає. За винятком нашого сьогоднішнього героя.

***

Чому так сталося – відповідь лежить на поверхні. Форварди «Шахтаря» – Мораес та Траоре – травмовані, форварди «Динамо» – дискредитовані. Форварди «Зорі» - Аллах'яр та Шахаб – на видноті, але особливість команди Скрипника в тому, що там забивають багато хто, немає такого, що одна людина тягне команду. Як той таки Довбик. Тому в даному випадку все логічно: кваліфікований, заточений насамперед на атаку футболіст, який практично не мав ні серйозних проблем зі здоров'ям, ні конкуренції (як усередині команди, так і на рівні чемпіонату) міцно влаштувався на бомбардирському Олімпі.

Особливо ця міцність структурувалася, скажімо так, після суттєвої забивної серії Артема. Шість матчів поспіль забивав Довбик у першій частині сезону. Причому в останніх шести турах перед зимовою паузою. За тривалістю забивної серії форвард «дніпрян» в історичному ракурсі УПЛ поступається лише двом «гірникам» - Тейшейрі, який мав одразу дві серії – з десяти та семи поспіль матчів із забитими голами, та Воробею , який має сім поспіль поєдинків із голами. Частково можна говорити, що Артем вже вписав своє ім'я в історію нашого чемпіонату. До того ж він має всі підстави продовжити свій показник і як мінімум зрівнятися з Воробеєм.

СК Дніпро-1. Артем Довбик

Чесно кажучи, те, що саме Артем «запалюватиме» у першій частині сезону, у мене особисто сумнівів не було. Він показав свій рівень у минулому чемпіонаті – зокрема, у другій його половині, коли «Дніпро-1» нарешті почав демонструвати і нормальну гру, і результати. До того ж дуже позитивно на Довбику позначилося його перебування у таборі збірної України на Євро-2020. Особливо його пам'ятний переможний гол у 1/8 фіналу в ворота збірної Швеції.

Після Євро ходило багато чуток про нібито зацікавленість персоною Довбика з боку закордонних клубів. Насамперед турецьких. Та й про інтерес двох вітчизняних грандів теж говорили. Але у підсумку Артем залишився у Дніпрі. Залишився і досяг успіху. Не лише в УПЛ, а й у збірній: саме на його рахунку фактично переможний гол у вирішальному матчі проти збірної Боснії та Герцеговини. Напевно, вперше за останні два-три роки ми можемо говорити, що на позиції Романа Яремчука у збірній України в особі Артема Довбика нарешті з'явилася гідна альтернатива. І, хочеться вірити, цілком гідна конкуренція.

Одним словом, за це півріччя Довбик досяг такого рівня, що знову чутки сватають його «за бугор». Причому не лише до Туреччини, а й у більш статусні чемпіонати – до АПЛ, Ліги 1, серії А. Знову ж таки, лунають і голоси зацікавленості з «Шахтаря» та «Динамо». Особливо «Динамо», де реально потрібен нормальний форвард.

Складно сказати, скільки у цих та подібних розмовах правди. Якщо Довбик поки що залишається на своєму нинішньому робочому місці, отже, правди небагато. Може, воно і на краще. Принаймні особисто мені було б дуже цікаво подивитися на гру Артема у другій частині сезону. На його гру саме у складі «Дніпра-1»: чи отримає ця команда «бронзу»? Чи отримає її головний форвард бомбардирські лаври?

***

Разом з тим, віддаючи безсумнівне належне безумовно найкращому на даному етапі нападнику чемпіонату України, особисто мене не залишає думка, якою дозволю собі поділитися з вами. Відразу наголошу, що мені дуже імпонує гра Артема Довбика. І я саме за нього переживатиму у бомбардирських перегонах – як за нашу «нову кров», «нову силу». Та й взагалі щось нове у нашому небагатому на людей та події останнім часом чемпіонаті. Але тут ще ось що. Я проаналізував ситуацію – кому забивав Довбик, яким було його конкурентне середовище.

Читайте також: Чи підходить Евертон Віталію Миколенку?

Про середовище коротко було сказано вище: тих вже немає, інші – далеко. Але це не проблема Артема. І тим більше не його вина. Але ось другий пункт… Зі своїх 14 м'ячів у поточній першості він жодного не забив у ворота «Шахтаря», «Динамо» та «Зорі». Цим командам, які по праву вважаються флагманами українського клубного футболу, «Дніпро-1» поступився із загальним рахунком 0:8. Довбик ці три матчі провів від дзвінка до дзвінка. І не запам'ятався зовсім нічим.

На мій погляд, цей «холостий» триматчевий відрізок не менш показовий, ніж шестиматчевий забивний. Тому що чудового форварда від просто хорошого відрізняє саме вміння забивати у ворота будь-якої команди – і аутсайдеру, і фавориту. Поки що таким умінням Артем похвалитися не може.

Так, найкращим бомбардиром можна стати, і не забиваючи голи «Шахтарю» та «Динамо». Але найкращим футболістом при цьому навряд чи станеш. Це не вина Артема, але це зараз його біда. Над цим аспектом він і має дуже серйозно попрацювати, аби вже найближчим часом стати справжньою новою силою українського футболу.