Здається, Моуріньо вже видихся у Ромі. Він не відпрацював і півроку

Літній прихід Жозе Моуріньо в «Рому» виглядав багатообіцяюче. Португалець, котрий домагався неймовірних тріумфів з «Інтером», завжди дуже гарно відгукувався про італійську Серію А, а тому навіть після провалів в Англії з «Манчестер Юнайтед» та «Тоттенхемом» було чимало вболівальників, які вірили у здатність Жозе повстати з попелу саме на Апеннінах. Але після майже половини чемпіонату життя показує, що мали рацію щодо перспектив і здібностей Моуріньо, швидше за все, саме скептики.

Трагічність великих персон завжди полягає у тому, що вони ніколи не розуміють, що наближаються до кінця свого шляху. Вони завжди надто захоплені новими баталіями, витаючи десь там високо у хмарах та вибудовуючи чергові грандіозні плани перемог. І саме тому втрачають момент, коли на горизонті починає виднітись їхній персональний острів Святої Єлени.

Жозе Моуріньо – це, безумовно, один із найвидатніших тренерів у світі футболу за останні кілька десятків років. Але зараз португалець, котрого колись називали «Особливим», ніби не усвідомлює, що всі його хитрощі, що працювали у минулому, вся та риторика та нападки на суперника чи арбітрів, перестали давати результат остаточно. Сучасного Моуріньо все більше і більше молодих футбольних уболівальників сприймають як схибленого на собі буркотливого дідугана, чия поведінка надто передбачувана і одноманітна: у разі перемог Жозе оспівує оду собі та ідеям, які змогла реалізувати його команда, а ось у моменти поразок у португальця завжди винні всі навколо.

Прихід Моуріньо до «Роми» мав призвести до того, що «вовки» серйозно зачепляться, якщо вже й не за реальну боротьбу за чемпіонство, то як мінімум за місце у топ-4, яке дозволяє зіграти у Лізі чемпіонів. За фактом же римляни після сімнадцяти турів відстають відразу на вісім пунктів від «Наполі», котрий йде четвертим, причому вкрай невдало зіграли майже проти усіх топових команд Серії А – програли «Інтеру» (0:3), «Мілану» (1:2), «Ювентусу» (0:1) та «Лаціо» (2:3), а також зіграли внічию з «Наполі» (0:0). Попереду у Моуріньо ще один важливий іспит – виїзд у Бергамо на поєдинок проти «Аталанти» в рамках 18-го туру, і в цій дуелі зовсім не підопічні португальця є фаворитами.

Після провальної поразки від своєї екс-команди – «Інтера» – у 16-му турі, Моуріньо спробував, як зазвичай, списати невдачу на потойбічні фактори. У своєму короткому спічі португалець, зокрема, виразно натякнув на те, що «нерадзуррі» допомогли арбітри, а ще виявив відкриту зарозумілість по відношенню до журналістів. Втім, якщо раніше подібні слова Жозе когось зачіпали, то зараз, здається, все більше оглядачів та фахівців розуміють, що португалець просто видохся. Його гострі та їдкі фрази – це банальна зловтіха, котра випирає назовні навіть не від бажання попіаритися, а просто від безсилля.

Найстрашніше для Моуріньо – це усвідомити власну безпорадність. Він, як людина, яка звикла до перемог і ненавидить поразки, просто не може змиритися із роллю лузера, яка в останні роки кар'єри все сильніше та сильніше до нього липне. Саме тому десь у глибині самого себе Жозе вигадав всю цю теорію змов, від якої нині успішно захищається, зводячи навколо себе уявні барикади, й відгороджуючись від усіх, хто здається йому недоброзичливцем, якщо не сказати ворогом.

Категорично неправильно заперечувати важливість Моуріньо для всього світового футболу. За останні два десятиліття португалець мав чимало заслуг перед грою, дивуючи фанатів різних команд сенсаційними здобутками, новаторськими ідеями та просто колосальною харизмою. Було дуже цікаво спостерігати за футболом, у якому був «Особливий», навіть якщо ви ніколи не були фанатами «Порту», ​​«Челсі» або «Інтера». Португалець завжди був собою не тільки через величезну кількість трофеїв на піку кар'єри, а й тому, що він, по суті, робив ліги, в яких працював, більш видовищними, живими, захоплюючими.

Зараз же виступи Моуріньо все більше нагадують прощання із дитячими іграшками, коли ви вже давно виросли і вони не являють для вас більше ніякого інтересу, але викинути їх на смітник все одно чомусь шкода. Так і Жозе, чия агресія у бік суддів, суперників чи журналістів зараз уже не «торкає», а лише викликає співчуття. По суті, у Римі Моуріньо так і не зумів знайти себе колишнього, а продовжує нудні будні, до яких встиг звикнути в Манчестері та на півночі Лондона.

Романтизм навколо приходу Моуріньо у «Рому» справді існував. Перед призначенням португальця особистим пілотом Жозе встиг навіть «попрацювати» новий власник римського клубу американець Ден Фрідкін, котрий сподівався, що прихід маститого коуча підбадьорить команду, і та знову набуде мотивації та віри у себе для боротьби за високі цілі. Моуріньо здавався ледве не ідеальною фігурою, чиї досвід та харизма мали надихнути досить розрізнений колектив, надавши йому особливу бойову ідентичність.

Читайте також: Нинішня Рома - не тільки Моуріньо та Мхітарян. Це, перш за все, Фрідкін

Уболівальники «вовків», які часто вивішують банер із написом: «Той, хто підтримує Рим, ніколи не програє», також бачилися ідеальним доповненням до оновленої «Роми» під керівництвом Моуріньо. Їм, як і португальцю, набридли болючі поразки, від яких настав період оговтатися. Але новий сезон показав, що Жозе зразка останніх років навряд чи може змінитися. Будь-яка невдача, як і раніше, робить його неймовірно токсичним для оточуючих, змушуючи португальця буквально ховатися в окопах і відстрілюватися на всі боки від уявних ворогів та заздрісників. Ось тільки справжня проблема Моуріньо полягає в тому, що він давно втратив реальність, і навряд чи розуміє, що вся його риторика нагадує лише холості патрони, яких давно ніхто не боїться і які змушують запеклих скептиків португальця тільки єхидно посміюватися. Втім, це теж ціна величі…