Що таке Спеція? Історія про місто, клуб та команду, де грає Коваленко

Бар «Ідея» знаходиться в будівлі під номером 227 на Corso Cavour, одному із головних торгових шляхів Спеції. Це дуже маленький бар, за три кроки від входу ви упретеся у стійку. Вхід здійснюється по одному, а вживання їжі та напоїв відбувається на відкритому майданчику – такі вимоги часів пандемії. У цьому невеликому барі збережено сто п'ятнадцять років історії футбольного клубу «Спеція» з бездоганною точністю архіву та консервативною турботою, наче в музеї. Це бар для фанів. Джорджио Яннелло, його власник, знає кожне ім'я, дату та місце в історії «Спеції». Його називають «пам'яттю вболівальників».

Джорджио був у когорті ультрас до того, як ця сфокусована на футболі субкультура набула своїх нинішніх форм і кордонів. У його оповіданнях криється роздратування всіх тих людей, котрі знають, що історія «Спеції» починається зовсім не з моменту потрапляння команди до Серії А. Цей клуб був заснований у 1906 році і пережив три реінкарнації, причому двічі (у 1995 та 2008 роках) через банкрутства, а це означає роки поневірянь між серіями D, C2 та C1. Джорджио із задоволенням розповідає про ті роки, бо саме вони створили футбольне місто, яке існує сьогодні: у конверті він досі зберігає квитанції про пожертвування, які вболівальники робили, щоб спробувати врятувати команду у 2008 році. Мова про 50 євро на рік. Він згадує одного джентльмена, який зробив свій внесок у підтримку клубу, заявивши при цьому: «Мене не хвилює «Спеція», але Спецію вона хвилює». Він розповів і про гордість, яка була у вболівальників за свою команду: «У роки виступів в Серії D клуб купив автобус у «Реала». Він був повністю білим. Ми були єдиною командою в лізі, яка мала власний автобус для виїзних матчів».

На аркуші паперу Яннелло пише свій список тренерів, які «назавжди залишаться у пам'яті вболівальників». Список починається з Луїджі Скарабелло, гравця «Спеції» 30-х років та тренера 50-60-х років минулого століття, олімпійського чемпіона Берліна-1936, єдиного футболіста, котрий викликався до національної збірної Італії з Серії С (а ще актора у фільмах своєї дружини, великої Лілії Сільві, де він знімався під псевдонімом Сержіо Ланді). За ним слідує Сержіо Карпанезі, з яким «Спеція» пережила підвищення до Серії С1 у сезоні-1985/86, а потім і чудовий порятунок наступного року: його після першого кола змінив Джан П'єро Вентура, котрий стартував останнім і фінішував 12-м.

Андреа Мандорліні видав зі «Спецією» безпрограшний сезон-1999/2000, який приніс підвищення до Серії С1, а потім два фінали плей-оф, котрі, на жаль, були програні «Комо» та «Трієстіні». Антоніо Сода повернув «орлят» до Серії Б через п'ятдесят років і подарував уболівальникам одну з найнеймовірніших перемог в історії «Спеції» - 3:2 на «Олімпійському стадіоні» Турина над «Ювентусом» Каморанезі, Недведа, Дель П'єро та Трезеге. Останнє ім'я у списку – Вінченцо Італьяно, який уперше в історії вивів «Спецію» до Серії А, а також зумів зберегти для команди прописку в прем’єрному сезоні.

Той факт, що для Джорджио історія «Спеції» - це історія її тренерів, не випадковість. Він усе пояснює, підходячи до стадіону для огляду незавершених робіт на «Альберто Піко».

«Протягом багатьох років однією з наших головних проблем було суспільство, яке постійно змінювалося. Коли не було власності, це називалося менеджментом. Додайте до цього футболістів, які у певних дивізіонах, таких як Серії D, C2 та C1, зазвичай мають звичку приходити та йти. Єдина впевненість, яку ми могли мати, – це тренер. І те, що ми до кінця ніколи не знали, чи знайде клуб гроші для реєстрації на наступний чемпіонат», - розповідає Яннелло.

Щодо останнього пункту Джорджио розповідає анекдотичну ситуацію, коли один із керівників клубу, щоб знайти гроші, необхідні для реєстрації на новий сезон, вирішив спершу поставити наявну готівку на перемогу «Пізи» у матчі проти своєї команди, а щоб закрити потенційний програш, підняв у кілька разів ціну на квитки. Потім він вирішив, що матч Кубка Італії проти «Наполі», коли там ще грав Дієго Марадона, варто провести в Ліворно, а не у Спеції. В результаті після низки безрозсудних рішень цьому керівникові довелося піти у відставку й тікати зі «Спеції».

Тому цілком зрозуміла повага, яку фанати відчувають до Габріеле Вольпі – людини, котра сприяла просуванню «Спеції» до Серії А. Як власник клубу, він забезпечив порядок і стабільність. У 2008 році Вольпі пообіцяв: «Через 10 років я виведу клуб до елітарного дивізіону», хоча для всіх, хто його знав, ця людина завжди здавалася дуже скромною та розважливою.

Вольпі – колишній гравець у водне поло, з особистими активами у три мільярди євро. Як президент «Про Реццо», він вигравав усе, причому більш ніж один раз, а часто поспіль: чемпіонати, Лігу чемпіонів, Кубки Італії, Суперкубки Європи, щороку створюючи своєрідний «Парі Сен-Жермен» тільки у водному поло. «Сподіватимемося, що Вольпі вмовить Мессі», - жартували вболівальники. Ліонеля в Спеції не виявилося, але за десять років Вольпі витратив близько 40 мільйонів євро, забезпечивши вихід команди до Серії А, а ще побудувавши сучасний спортивний центр Бруно Фердегіні, додавши його до активів клубу.

Із самого початку Вольпі вистачило розуму, щоб довіритись Альдо Джакопетті – колишньому керівнику молодіжного сектору «Сампдорії». Власник «Спеції» не був пристрасним фанатом і знавцем футболу, а ось зразковий професіонал Джакопетті швидко забезпечив клубу правильні форми розвитку – стабільну структуру, яка все ще залишається й досі, коли його більше немає, а Вольпі продав «Спецію» американському мільярдеру Філіпу Реймонду Платеку-молодшому.

Насамперед, увага була приділена стадіону: трибуна Ferrovia та басейн були знесені та відбудовані заново, а місткість «Альберто Піко» одразу збільшилася до 12 тисяч місць, з яких близько 2 тисяч зарезервовані для гостьових фанатів. Після того, як ремонт стадіону завершиться, він має вміщувати близько 16 тисяч уболівальників.

«Погляньте, які у нас гарні вигини» - каже Джорджио, дивлячись на поле з достатньої відстані, щоб не розсердити робітників, які все ще займаються питаннями реконструкції арени.

У його голові є дві дуже чіткі ноти: одна звучить як ностальгія, а інша – як нетерпіння. Першу частину робіт будівельники завершили до 12 вересня – дня, коли «Спеція» провела свій перший матч в історії в рамках Серії А. Суперником виявився «Удінезе», але це не завадило прийти десяти тисячам фанатів, які затято підтримували своїх, що пішли в результаті з поля без очок (поразка 0:1). Очевидно, згадавши і знову переживши цей момент, Яннелло швидко приходить до тями і знову розповідає анекдотичну історію: «Бачите сірі сидіння на центральній трибуні? Це «Фіорентина» передала їх нам, коли вони реконструювали частину своєї арени. Знаєте чому на трибунах є червоні сидіння? Це з «Сан-Сіро», нам їх подарували після останніх робіт із реновації там».

Спеція – це місто із населенням приблизно у 90 тисяч осіб: близько 7 тисяч з них кожні другі вихідні збираються на «Альберто Піко» на матч. Це місто, в якому дуже невеликий поділ між фанатами та іншими, а також між уболівальниками та футболістами. Це випливає з розповіді Джорджио, який зазначає, що батько капітана «Спеції» Джуліо Маджоре, працює в банку за два кроки від його бару і часто заходить до закладу, щоб випити кави. «Коли він говорив про свого сина, то здавався неймовірно щасливим», - згадує Яннелло, котрий про Джуліо знає практично все, хоча останній ніколи не заходив у його бар і особисто з Джорджио не знайомий.

«Мій батько дуже хотів здійснити мрію, він увесь час говорив мені про це», - розповідає Джуліо Маджоре. Він стверджує, що «Спеція – це місто, яке знає, як змусити вас відчути себе обраним та коханим». Місто, яке пережило перший сезон у Серії А і перший порятунок, неймовірно щасливе мати таку команду: «Ми нарешті знову здобули свою публіку. Справді, ми вперше у Серії А, і наша публіка – це головне, що нам потрібно», - каже Маджоре.

«Хоч би що трапилося, час у Серії А треба прожити правильно. Я не маю точного визначення, але я знаю, що це пов'язано з ентузіазмом: потрібно прагнути піти на стадіон і відчути себе щасливим у Спеції разом зі «Спецією». Так каже Федеріко «Феде» Ла Валле – диктор «Альберто Піко», який оголошує прізвища футболістів на полі та звертається до фанів на стадіоні. У кожному домашньому матчі він нагадує вболівальникам, що «Альберто Піко» - це місце для божевілля, гучних криків та емоцій. Колись він входив до числа ультрас, які у 1974 році сформували першу організовану групу підтримки «Спеції».

«Я досі пам'ятаю щастя перших футболок Ultras Spezia 1974, адреналін першої поїздки до Сан-Джованні-Вальдарно. Все життя футбол був для нас таким: поїздка до передмістя, назвемо це так. Тому зараз я кажу, що це, можливо, єдиний наш шанс – «Спеція» у Серії А, досі не можу в це повірити», - говорить Ла Валле.

Це його місія: Ла Валле часто можна зустріти перед магазином «Спеції» поряд із площею Сант-Агостіно (він працював у цьому магазині, доки не досяг «заслуженої пенсії» кілька місяців тому), де він веде бесіди з уболівальниками, котрі не так активно підтримують команду чи не вірять у неї. Тим, хто каже, що у «Спеції» занадто багато іноземців і що вони навіть не розуміють один одного, він відповідає, що «вони спілкуватимуться англійською, щоб краще підготуватися до матчів Ліги чемпіонів». Тим, хто не бачить надії на порятунок цього сезону, Ла Валле відповідає, що «все буде, як і минулого року», супроводжуючи цю фразу глузливою усмішкою людини, яка вже брала участь у подібних суперечках і вигравала їх. Коли він намагається пояснити, для чого він усе це робить, то каже: «Я хотів би, щоб усі діти Спеції знали, що відповісти на запитання: «За яку команду ти вболіваєш?» Для мене відповідь одна і вона очевидна: моя команда – це моє місто».

Текст Rivista Undici, переклад Олексія Сливченка