Не знаю, кому вірити. Олімпійський чемпіон не вважає Росію агресором

Олімпійський чемпіон 2018 з фрістайлу Олександр Абраменко висловив свою думку про війну України з Росією:

– Ви були в ідентичній ситуації, в якій цього літа опинилася Ярослава Магучих через фото з росіянкою Марією Ласіцкене. Як сприйняли реакцію в Україні на цей її вчинок?

– Я шокований людьми. Що говорити? Ніхто не зрозуміє, на жаль. Ми люди з однієї планети. Я не знаю, що нам ділити. Я не розумію, як можна до такого доводити. Зрозуміло, що люди мають різні думки. Просто я за мир у всьому світі.

По собі можу сказати – коли ти там виграєш золото, то перебуваєш у такій ейфорії, що виявляються твої справжні почуття. Ти показуєш, який ти є насправді. Коли ти вітаєш та обіймаєш своїх товаришів – це нормально. І мені все одно, якої він національності. Він людина.

– Російська пропаганда може використати ці фото в інформаційній війні проти України.

– Все можливо. Але я пояснюю – коли тебе переповнюють емоції, важко думати. Ти чиниш так, як відчуваєш. Зрозуміло, що за певної обстановки я ще 10 разів подумаю.

– Якщо в Пекіні ви знову потрапите на один п'єдестал з росіянином, цуратися його не будете і зробите те саме, що і в Пхенчхані?

– Так. А як? До цього можна підійти з різних боків. Зрозуміло, що він із країни, яка погано ставиться до нашої країни. І то питань ще дуже багато щодо цього, все життя можна дискутувати.

– Для вас неоднозначно, що Росія – агресор, який захопив Крим та розв'язав війну на сході України?

– Ні, неоднозначно. Не можу уточнювати. Те, що я бачу і мені розповідають, – а чи це правда? Точніше не так. Мені здається, що все це сплановано.

– З обох сторін?

– Так. І не лише з нашого чи з їхнього боку. Є ще третій, четвертий бік, які у цьому зацікавлені.

– Кого ви маєте на увазі?

– Я не знаю. Хто там що вигадав. Я ж не в тих колах спілкуюсь. Може, я помиляюся, але мені так здається. У будь-якому разі страждають лише люди – що з нашого боку, що з них.

– Ваша дружина – росіянка. Як ви спілкуєтеся на цю тему у сім'ї?

– Ми можемо поговорити, але не щодо з'ясування стосунків.

– Ви живете з нею у Києві. Як їй перебувати в інформаційному просторі України, в якому Росію чітко називають агресором, який убиває наших солдатів?

– Не сприймає. Їй тут зручно, нормально.

– Дружина також вважає ситуацію неоднозначною?

– Ну, так. Однозначно це як у 42-му році, під час Великої Вітчизняної війни. Хоча теж, ніхто ж правди не скаже – через що, як хто на якому боці, кого підтримував. Я все скептично сприймаю. Не знаю, кому вірити. Зрозуміло, коли показують, що коїться в АТО, мене злість бере. Але я адекватна людина. Якщо мене у дворі покусає один собака, я ж не буду потім усіх відстрілювати. Я не дуже цікавлюся цією ситуацією. Восьмий рік уже не можуть вирішити питання. Не розумію, що відбувається.

– Війна.

– І ніхто перемогти не може? Не розумію. Я не політик, військовий чи дипломат, але що це за війни, які не припиняються. Згоден, що були й триваліші війни. Але для мене, в принципі, незрозуміло, як можна воювати. Як можна не домовитись про щось? Тим більше із сусідами. Через це складно оцінювати все це, адже я не знаю суті, правди. Я нічого не знаю, тому відповідати важко.