Світоліна без Беттлза: що далі?

У понеділок, 25 жовтня, з’явилася доволі очікувана новина для багатьох українських тенісних уболівальників. Еліна Світоліна після першого з 2017 року непотрапляння на Підсумковий турнір звільнила свого наставника Ендрю Беттлза. Британець офіційно став коучем українки якраз після виграного Підсумкового у 2018-му, а до того ще два роки був її спаринг-партнером. За три сезони на новій посаді Беттлза Світоліна здобула лише три титули рівня WTA 250. Мало для гравця топ-10 навіть з урахуванням фіналу Підсумкового турніру у 2019-му, бронзи Олімпіади поточного року та скасування половини змагань ковідного 2020-го. Тому й доводиться казати про очікуваність новини для шанувальників Еліни.

Втім, усіх собак на Беттлза вішати не варто. Поступовий рух нагору Світоліної тенісними сходами, за великим рахунком, завершився ще у кінці сезону-2017. Саме у тому році Еліна здобула одразу 5 титулів, включаючи 3 змагання рангу Прем’єр 5 (нині WTA 1000). Після північноамериканської серії турнірів кінця літа – початку осені вона піднялася на донині найвищій для себе третій рядок рейтингу. Був навіть шанс його очолити за умови вдалого виступу у Цинциннаті, але на другий поспіль великий турнір після переможного Торонто наснаги не вистачило. А з наступного сезону почалися експерименти над собою і своєю грою, які не завершилися і дотепер, що привело де-факто (де-юре це станеться з наступного тижня, після відняття очок за фінал Підсумкового-2019) до падіння у середину другої десятки рейтингу.

2018-й рік Еліна розпочала з кардинального схуднення. Ідеєю такого кроку було замість спаленої жирової маси набрання маси м’язової, наростивши таким чином власну потужність. Кінцевою метою, як ми зараз розуміємо, був перехід від звичної захисної манери гри до більш атакувального тенісу. Спочатку справа йшла непогано, за два перших місяці року були виграні Прем’єри у Брісбені та Дубаї. Але чим стрункішою ставала Еліна, тим менше залишалося сили в її ударах. Навіть її головний козир на корті – швидкість – почав давати збої. Несподівані спалахи яскравої гри, які призвели спочатку до виграшу улюбленого Прем’єру 5 у Римі, а потім і Підсумкового турніру в Сінгапурі, на жаль, залишалися лише епізодами. Свою коронну стабільність у грі Світоліна втратила. Довершувала справу іронія долі, що обидві топові захисниці жіночого тенісу на той момент, Халеп та Возняцьки, саме у 2018-му здобули свої дебютні Шоломи. Тобто, міф, ніби ТВШ можна виграти виключно атакувальним тенісом, який, імовірно, і став причиною вагових трансформацій Еліни, був розвіяний безпосередньо під час її змін.

Jimmie48 Photography. Еліна Світолина і Ендрю Беттлз

2019-й рік Світоліна розпочала вже офіційно із наставником Ендрю Беттлзом. І цей сезон став дуже суперечливим. З одного боку, варто згадати два півфінали ТВШ на Вімблдоні та US Open, а також фінал Підсумкового турніру. З іншого – жодного титулу здобути за цілий рік не вдалося, а у вищезгаданих півфіналах Світоліна була розгромлена відповідно Халеп та Сереною. У топ-10 Еліна продовжувала триматися впевнено, чого не можна сказати про її гру. Вона дійсно стала значно більш атакуючою, але стабільність зникла остаточно. На суперниць третього ешелону та нижче ще зазвичай вдавалося тиснути, а от проти серйозних опоненток часто-густо починалися помилки, після яких Еліна чомусь починала відходити у глухий захист. Не у її фірмовий, зразка 2017-го року, активний, контратакуючий, неприємний для суперниці, а в повну пасивність. Звідси і відсутність тріумфів.

Варто згадати і ще один навколотенісний момент. Саме перед сезоном-2019 Еліна розпочала зустрічатися з Гаелем Монфісом. У пари не все складалося гладко, адже за два з половиною роки відносин вони розходилися мінімум двічі. Для Світоліної, колишня стабільність якої базувалася великою мірою на стовідсотковій концентрації, американські гірки особистого життя стали додатковим розбалансовуючим фактором.

Ковідний 2020-й став тим роком, коли спад у грі Еліни став остаточно очевидним для усіх. Так, було здобуто два титули WTA 250, але в цілому гра відверто не йшла. Якби не заморозка рейтингу, Світоліна залишила б топ-10 ще за підсумками минулого року. Суцільний жах у чвертьфіналі незвично осіннього Ролан Гаррос проти Наді Подороски ніби підбив риску під тим сезоном.

І перша половина 2021-го не віщувала райдужності. Все ті ж невдалі спроби атакуючої гри, що переходили у пасивність та поразки. Відбулося друге розставання з Монфісом. Яке несподівано завершилося шокуючою новиною про їхнє весілля у середині липня. Одразу після нього несподівано для усіх Еліна здобула бронзу на Олімпіаді у Токіо. Про якість гри там, щоправда, краще не згадувати, але бійцівський дух Світоліної разом із фартом принесли цей успіх. Він здавався випадковим, адже після нього послідували вильоти в перших же матчах у Монреалі та Цинциннаті від своїх «клієнток» Конти та Кербер. Але прямо посеред наступного турніру в Чикаго Еліна несподівано розквітла, ставши схожою на себе трирічної давнини. Змагання вона виграла, і хоч турнір був невеликим і по-справжньому серйозних суперниць там не спостерігалося, та сам факт повернення якісного тенісу обнадіював. В цілому непоганим вийшов і US Open, незважаючи на прикру поразку від Лейли Фернандес у чвертьфіналі.

З’явилися навіть шанси на поїздку на Підсумковий турнір у загадкову Гвадалахару. І тут Еліну підстерегла травма правого стегна. Грати фактично на одній нозі малореально, хоч Світоліна і відчайдушно намагалася. В результаті застрибнути в останній вагон потягу до Мексики не вдалося, захистити очки за фінал Підсумкового ще 2019-го року – теж. Тепер вперше з 2017-го Еліна залишить топ-10. Не забарилися і оргвисновки. Ендрю Беттлз був звільнений.

Відверто кажучи, таке рішення напрошувалося давно. Тренерської руки в тенісі Світоліної не прослідковувалося багато років. Матчів, коли б вона грала не просто у свій типовий теніс, а намагалася використовувати слабкі сторони суперниць, можна згадати навряд чи більше, ніж пальців на руці у посереднього токаря. І на кожну таку гру, як наприклад, із Барті в Індіан-Веллсі-2019, коли Еліна настільки завантажила проблемний бекхенд австралійки, що навіть завжди спокійна Ешлі не витримала, приходиться цілий розсип поєдинків, програних через невірно обрану тактику. Чи взагалі через її відсутність на матч. Вже згадувана відносно недавня гра з Фернандес відноситься саме до таких. Якщо три з кожних чотирьох ударів направляти під коронний форхенд шульзі, навіть залізного характеру для перемоги не вистачить.

Тепер постає питання: що далі? З ким працюватиме Еліна? Тільки лінивий не написав за два дні про необхідність вибору Даррена Кехілла, з яким Симона Халеп здобула два Шоломи. Причому на різних покриттях і в абсолютно різному стилі. Ролан Гаррос-2018 вона взяла у фірмовій захисній грі, а Вімблдон-2019 – у стовідсотково домінуючій манері. Особисто мені здається, що не варто чекати від Еліни запрошення когось із знаменитостей. Навряд чи вона готова витрачати солідні гроші просто за ім’я. Тим більше, після вильоту з десятки її доходи від спонсорських контрактів значно зменшаться. Думаю, вгадати з персоналією точно не вдасться, тому висловлю свою точку зору на потрібні якості майбутнього тренера Світоліної.

Це повинен бути чоловік, скоріш за все, відомий тенісист у минулому. Дуже важливо, щоб він був авторитетом для самої Еліни. Не хорошим другом, як Беттлз, а саме авторитетом. Адже Еліна є працелюбною, ретельною дівчиною, вона вміє якісно виконувати настанови. І ще тренер має досконально розбиратися у нюансах гри та причинах їхнього виникнення. Останнє є вкрай важливим, оскільки людей, що знаються на тенісі, у світі багато, а розібратися у суті ігрової проблеми та знайти спосіб її вирішення можуть одиниці. А проблем у Світоліної зараз чимало. Незрозуміло навіть, в якому стилі далі грати. В атаку не дуже виходить, не вистачає необхідних якостей. Знову перекваліфіковуватися на захисницю у 27 років – теж така собі ідея.

Питань багато. Але є й позитив, від якого можна відштовхуватися. Схоже на те, що після одруження Еліна знайшла душевний спокій, якого їй так бракувало останніми роками. Проблиски минулої гри  з’явилися знову, і це дає шанси на майбутнє. Справа за вірними організаційними рішеннями.