Мужики в Зорі перевелися? Чи перебралися у Тирасполь?

Якщо напередодні ввечері ви вирішили урізноманітнити своє дозвілля і включити телевізор, щоб підтримати «Зорю» в матчі плей-оф кваліфікації Ліги Європи проти віденського «Рапіда», то вам можна лише поспівчувати. Якщо ж ви просто перемикали канали, і потрапили на момент після фінального свистка, коли титр з рахунком вже прибрали з екрану, але на ньому залишилися усміхнений Ловро Цвек із «Зорі» та Деян Петрович з «Рапіда», котрий люб’язно підтримував бесіду з опонентом, то вам пощастило значно більше - ви не тільки не зазнали величезного розчарування від гри луганчан, але ще й напевно подумали, що поєдинок завершився внічию, до загального задоволення сторін, якщо ніхто з футболістів після свистка настільки не засмучений результатом.

Насправді, те, що сталося напередодні в Австрії, інакше як катастрофою команди Скрипника назвати неможливо. Не всього українського футболу, який в таких випадках модно підгортати до купи, критикуючи все і за все. Саме «Зорі» та її головного тренера, тому як ми говоримо виключно про гру з «Рапідом».

Австрійці в цілому показали той рівень гри та її якість, якими володіють. Атлетичний футбол зі швидкими переходами із оборони в атаку за допомогою довгих передач - це те, що можна дізнатися про «Рапід» за десять хвилин просто переглянувши кілька останніх нарізок з матчів віденської команди. Тому говорити, що опонент чимось здивував Скрипника і його підопічних буде в корені неправильно. Австрійці зіграли так, як могли, але чому ж «Зоря» допомогла опоненту в цьому і довела підсумковий рахунок виїзної партії до непристойного?

З останнім, як любив казати Олег Блохін, в «Зорі», очевидно, тепер будуть розбиратися. І там дійсно є, над чим поламати голову. Навіть поверхневий погляд на ключові цифри поєдинку говорить про те, що українська команда повинна була завершувати його на свою користь. Ви просто подивіться на перевагу у володінні м'ячем, на показник ударів і очікуваних голів, на якість передач і інтенсивність пресингу. Не знаючи результат гри, і намагаючись вгадати його за такою статистикою, мабуть, не знайдеться божевільного, котрий би поставив на рахунок 3:0 на користь «Рапіда»...

Так, «Зоря» у Відні провела аж ніяк не найкращий свій матч, але навіть того, що було створено в атаці при досить скромному показнику точності передач у 76% мало б вистачити для досягнення комфортного результату. Але в підсумку «Рапід», немов холоднокровний кілер, прибив опонента, скориставшись його власними помилками. Причому займалися «привозами» практично всі, хто мав відповідати у «Зорі» за оборону, починаючи від голкіпера Шевченка, й закінчуючи центрбеком Імерековим та лівим фулбеком Жуніором Рейсом, який вчорашньою грою заробив виключно на рейс в одну сторону - кудись назад в Македонію, звідки він і приїхав в УПЛ.

Що за затемнення найшло на «Зорю» напередодні у Відні - питання, відповідь на яке знайти просто неможливо, не розуміючи, що відбувається всередині колективу. Чому команда, яку раніше її ж фанати з гордістю називали не інакше, як «мужики», продемонструвала на полі те, що і футболом назвати вельми складно? Звідки ці безглузді помилки, немов луганчани не бувалі учасники єврокубків, а пацани із двору, котрі вперше вийшли на стадіон такого рівня і побачили м'яч без латок і склеювань?

Відверто незрозумілими виглядають і післяматчеві слова Віктора Скрипника. Наставник луганчан зазначив наступне: «0:3 - це занадто багато. Вважаю такий рахунок незаслуженим. Повинні були у відповідь забивати кілька голів, але «Рапід» не дозволив нам цього зробити». І якщо з першою частиною тези складно не погодиться, то ось з другою... Вибачте, що не дозволив «Рапід» зробити «Зорі»? Може, це гравці австрійців не дали хваленому Сайядманешу, котрий, схоже, заплутався, який же з топ-клубів Європи обрати для продовження кар'єри, пробити сильніше, різкіше й точніше на 11-й хвилині після обведення воротаря? Або футболісти «Рапіда» заважали все тому ж Аллах'яру нарешті влучити у площину воріт на 54-й хвилині, коли м'яч в сітку, напевно, переправив би навіть випускник ДЮСШ, не кажучи вже про професійного нападника? Отож бо й воно…

Але і це все не головне. Куди прикріше, що «Зоря», здається, остаточно втратила свою хватку, яка раніше дозволяла луганчанам виривати результат в поєдинку, де все складається не на їхню користь. Останні результати підопічних Скрипника й зовсім виглядають гнітюче - 0:1 від «Олександрії», 1:2 від «Динамо», 1:1 з «Минаєм», і нарешті квінтесенція у вигляді 0:3 від «Рапіда»... І тут явно не варто вести мову про рівень і клас футболістів та головного тренера, адже в минулому сезоні фактично ця ж команда перемагала АЕК, «Лестер», брала очки з «Шахтарем». Значить, проблеми або в якості підготовки, або в мотивації, або в боргах по зарплаті, інформацію щодо яких раніше так завзято спростовували в стані луганчан. Можливо, ще у чомусь, або в комплексі причин.

І навіть зараз знайдеться чимало людей, які скажуть - ось, повилазили зі своєю критикою! Вибачте, а за вчорашнє треба хвалити і кланятися? Або, може, ви готові ще й преміювати футболістів зі своєї кишені за такий, з дозволу буде сказано, показовий виступ? Якщо так, то будь ласка! Тільки в усьому цивілізованому світі платити прийнято за роботу - якісну і на результат. Але все, на що ми зможемо розраховувати в цьому і подібних випадках - це банальна фраза: «Це ж футбол!» І як придумали, що не підкопаєшся. Дійсно футбол, а не, наприклад, металургія, або збирання врожаю, де люди працюють на совість і отримують гроші за результат. А якщо халтурять, то позбавляються премій і навіть піддаються штрафним санкціям.

Але у футболі, особливо нашому, все не так. Програли 0:3, причому ледве не самі забили всі три м'ячі у свої ж ворота й показали повну беззубість в завершальній фазі атаки - нічого, наступного разу буде краще. А коли буде цей наступний раз? Що робити з коефіцієнтом УЄФА, котрий закопується вглиб все більше й більше? Про це, здається, ніякий усміхнений супернику Ловро Цвек після гри не думає. Тому що для більшості з них футбол давно є виключно способом заробити гроші, а не можливістю битися за честь і славу – власну та команди. Причому навіть з нинішньою кризою в українському спорті мова йде про гроші набагато більші, ніж ті, що є у багатьох інших сферах діяльності, й такі, за які не доводиться обов'язково нести відповідальність - це ж футбол! А почнуть критикувати журналісти, так завжди можна сказати - це все ви винні, налетіли, немов шуліки на нас, коли треба допомогти, підбадьорити і заспокоїти.

І дійсно можна і потрібно допомагати, підбадьорювати і заспокоювати, але лише тоді, коли видно прагнення переламати невдалу ситуацію. Коли немає байдужості в очах і дитячих провалів на рівному місці, за які професіоналу має бути соромно. Але «мужики», здається, нині остаточно змінили прописку. Сьогодні їх можна зустріти десь в Тирасполі, чий «Шериф» кілька днів тому героїчно розбив «Динамо» Загреб й нині неймовірно близький до першого в історії виходу в груповий турнір Ліги чемпіонів, а нам... Нам, схоже, тільки і залишається, що пропускати вперед КуПС, «Шахтар» із Караганди, а тепер і ще одного непрохідного для українського представника в єврокубках фаворита та гранда - віденський «Рапід». Маємо те, що маємо...-(с). Тішить, що хоч дякувати за таке поки не вимагають.