Петраков підставив плече УАФ, але чому його призначення виглядає дивним

Несподіваний відхід Андрія Шевченка з посади головного тренера збірної України, який трапився на початку нинішнього місяця, безумовно сплутав карти керівництву Української асоціації футболу. Очевидно, там розуміли, що Шевченко в якийсь момент може піти, але були впевнені, що на цей випадок у них є відповідний кандидат на заміну, ім'я якого особливо ніхто і не намагався приховувати - Сергій Ребров. Призначення цього фахівця здавалося найбільш логічним з точки зору спадкоємності футбольного стилю для головної команди країни, однак сталося зовсім не так, як хотіли боси УАФ.

Не чекаючи на такий фортель від Шевченка, Ребров, котрий за підсумками минулого сезону припинив співпрацю з угорським «Ференцварошем», прийняв запрошення еміратського клубу «Аль-Айн», з яким пов'язав себе контрактними зобов'язаннями вельми непростого, як показав час, характеру. Коли збірна України, попрацювати з якою Ребров справді мріє, опинилася без головного тренера, Сергію Станіславовичу так і не вдалося домовитися із босами «Аль-Айна» про полюбовне розірвання контракту. Ті просто не побажали відпускати тренера, якого призначили всього-то два місяці тому. Питання подальшої мотивації Реброва для роботи в чемпіонаті ОАЕ залишимо для іншої розмови, але в «Аль-Айні» вчинили саме так, як вчинили.

Українська асоціація футболу кілька разів переносила термін оприлюднення персони нового головного тренера національної збірної, проте тягнути занадто довго функціонери просто не могли, адже вже на початку вересня «синьо-жовтим» належить відновити матчі відбіркового циклу на ЧС-2022 й зіграти проти Казахстану та Франції. Тому напередодні відбулося фінальне засідання Виконавчого комітету УАФ, рішенням якого на пост головного тренера збірної України з приставкою «виконуючий обов'язки» призначений 64-річний Олександр Петраков, котрий раніше працював наставником збірної України U-17.

Призначенням Петракова боси УАФ зняли із себе відповідальність за кадрові питання в команді, оскільки формуванням складу вже почав займатися сам Петраков, який встиг довикликати Данила Сікана та Тараса Качарабу. Однак важливо розуміти, що Андрій Павелко та його соратники, вочевидь, розраховують незабаром на все ж таки успішне вирішення ситуації по відходу Реброва із «Аль-Айна». Саме тому Петраков отримав фактичну роботу тимчасового керівника, де відповідальність і ризики однозначно перевищують потенційну вигоду для досвідченого фахівця.

В реальності все виглядає так, що Олександр Петраков люб'язно підставив своє тверде чоловіче плече функціонерам з УАФ, які перебували ледве не в патовій ситуації через питання з новим тренером для збірної. Після того, як асоціація не змогла домовитися з Маркевичем, зробивши вибір на користь Реброва, а потім «Аль-Айн» проявив свою принциповість у питанні розірвання контракту з Сергієм Станіславовичем, реальних кандидатів на те, щоб прийняти збірну і хоч якось зберегти для УАФ реноме успішної організації, крім Петракова, не залишалося.

Потенційно вийти з ситуації можна було б шляхом запрошення іноземного фахівця, що стало б дебютним досвідом для збірної, а тому апріорі не призвело б до аргументованої хвилі невдоволення з боку футбольної громадськості. Але в УАФ, майже так само швидко, як і з Маркевичем, відсікли подібну ініціативу, давши зрозуміти, що бажають бачити коучем головної команди країни виключно українця. Більш того, ще 6 серпня Андрій Павелко рішуче заявляв, що відхід Шевченка не став для нього сюрпризом, а був «плановим рішенням», а ще обіцяв вже 9 серпня представити нового головного тренера. Знову-таки, занадто багато було зав'язане навколо кандидатури Реброва...

Опинившись позбавленою можливості призначити Реброва, УАФ довірила пост Олександру Петракову, і це рішення стратегічно виявилося однозначно вигідним для організації. Справа в тому, що після перемоги з юнацькою збірною України на чемпіонаті світу U-20 в 2019 році у Польщі, Петраков отримав величезну повагу і прихильність до себе у футбольному співтоваристві. Багато хто з фахівців та фанатів після того тріумфу вважали Олександра Васильовича гідним кандидатом на те, щоб змінити Руслана Ротаня на посаді головного тренера молодіжної збірної країни, однак цього так і не відбулося.

І ось тут ми підходимо до головного парадоксу ситуації. Влітку 2019 року, як заявляв сам Петраков, керівництво УАФ не довірило цьому наставнику «молодіжку», залишивши на чолі команди Ротаня, результати при якому виявилися, м'яко кажучи, непереконливими, а вже через два роки боси вітчизняного футболу одноголосно, як підкреслив Павелко, затвердили кандидатуру Олександра Васильовича на посаду головного тренера першої команди.

Що змінилося за ці два роки? Власне кажучи, нічого. Петраков не виграв жодних нових гучних титулів, і про нього, навпаки, стали говорити й згадувати в ЗМІ звично мало. Він відійшов на другий або навіть третій план, продовжуючи свою планомірну і важку роботу, але все ще залишаючись заслуженим героєм, який зробив футбольну Україну щасливою у 2019-му. І саме до героя вирішили за краще звернутися в УАФ зараз, коли організація ризикувала власним іміджем так сильно, як ніколи до цього. Адже історію з відсутністю гідного кандидата на пост головного тренера країни вже не можна назвати фейком, або послатися на інші чинники - це прямий обов'язок відповідних служб і посадових осіб асоціації, з якою ті впоралися аж ніяк не кращим чином.

УАФ. Олександр Петраков

Навіщо Петракову в такій ситуації йти назустріч керівництву УАФ, при тому, що ще в кінці 2019 року тренер однозначно висловив образу на своїх босів за відсутність, як це прийнято зараз говорити, політичної волі в питанні визнання його Тренером року? Здається, що Олександр Васильович просто вирішив скористатися шансом, якого у нього ніколи раніше не було, і якого б він ніколи в майбутньому не дочекався. У свої 64 роки Петраков засидівся на роботі з юнаками, і це та «стеля», пробивати яку йому, як амбітному наставнику, дуже б хотілося.

Напевно, тому Петракова не злякала навіть приставка «виконуючий обов'язки». Олександр Васильович чітко розуміє, що ставить на кін весь свій авторитет, і приходить в команду в непростій ситуації, коли старт відбору на ЧС-2022 був якщо і не завалений, то пройдений досить невдало. З іншого боку, як довів ЧС-2019 U-20 у Польщі, для Петракова немає викликів, з якими б він не впорався. В певній мірі йому навіть подобається йти проти системи, і змушувати останню під натиском громадської думки прогинатися під нього. Саме так було з нагородою «Кращий тренер молодіжних команд» у 2019-му, яку буквально «на колінцях» придумали спеціально під Петракова. Десь так Олександр Васильович, ймовірно, розраховує спрацювати і зараз.

Ви тільки подумайте, в якому становищі опиняться боси УАФ, котрі довго домовлялися із Ребровим та тримають у голові прихід цього фахівця в короткостроковій перспективі, в ситуації, якщо Петраков зуміє вивести збірну України у фінальну частину ЧС-2022. Міняти тренера, який заслужив цю путівку? Це буде репутаційне фіаско для УАФ, на яке в організації навряд чи підуть. Тому зараз ситуація цілком в руках Петракова, який, очевидно, добре розуміє на що йде. Підставивши зараз плече УАФ, Олександр Васильович своїми потенційними успіхами з головною командою може виставити ще й підніжку для керівництва організації в майбутньому, якщо останнє в якийсь момент вирішить прибрати наставника на користь більш зручного кандидата.

Але як все складеться в подальшому - покаже тільки час, а зараз залишається побажати Петракову удачі та успішних тренерських рішень, а УАФ - терпіння й прагнення всебічно допомогти фахівцю, для якого можливість попрацювати з головною збірною країни є ледве не ключовим визнанням всіх попередніх тренерських заслуг та здобутків.