Стелла ЗАХАРОВА: «Верняєва не підтримував ніхто»

Відома українська гімнастка Стелла Захарова, яка вигравала олімпійське золото в командному багатоборстві на Іграх у Москві-1980, поділилася зі Sport.ua своїми враженнями від виступів українських гімнастів на Олімпіаді в Токіо, звідки ті вперше за часи незалежності повернулися без медалей.

- Відбираючись у збірну СССР, я витримувала скажену конкуренцію, - бере слово Стелла Георгіївна. - Серед моїх конкуренток, за нинішніми мірками, були представниці 15-ти країн. Потрапити у число шести учасниць Олімпіади від СРСР у спортивній гімнастиці було неймовірно складно. Тому звання 12-разової чемпіонки СРСР у мене, мабуть, не менш цінне, ніж золото Москви. Я пройшла пекло. Тому виступаючи на чемпіонаті світу чи Олімпіаді почувалася спокійніше, ніж під час внутрішніх змагань. То ж за умови, що окрім суто спортивної конкуренції існували й кон’юнктурні тонкощі, які спортсменки і тренери теж мали враховувати. Потрібно бути або на три голови вищою за суперниць, або мати зв’язки. Я була саме сильною. І психологічно стійкою. Пройшовши таке горнило вдома, я вже не боялася змагатися з суперницями з НДР чи румункою Надею Команечі.

Нинішнім спортовцям з цієї точки зору складніше. Було видно, що хвилювання зіграло злий жарт з багатьма з них. Не лише з гімнастами. Крім того, не можна залишати без уваги інший факт. Суджу по собі. На Олімпійських іграх я мала всі шанси виграти медаль за виконання опорного стрибка. Але не змогла. І однією з причин було те, що мій особистий тренер Володимир Кукса був не поряд, а сидів на трибуні. Володимир Іванович намагався до мене докричатися, я намагалася дослухатися. Він мені жестикулював, я наче й розуміла, але цього було недостатньо. Зовсім інше, коли тренер поряд і підказує тобі, що треба робити, в потрібну хвилину. І ось зараз наші спортовці жаліються, що їхніх тренерів не взяли. Як таке можливо?

Найгірше, що ці люди, які летіли на Олімпійські ігри в статусі офіційних осіб туристами, не беруть на себе відповідальності за те, що Україна не добрала в Токіо медалей. Люди заслужили місце в олімпійській команді важкою працею, але через якогось чиновника, який поїхав відпочити, не змогли розкрити свого потенціалу. Якщо хочете повболівати — візьміть за свій рахунок квиток, полетіть і вболівайте. Але не займайте за рахунок платників податків місця людей, які могли б бути корисними для спортовців.

- В українській команді зі спортивної гімнастики все ж проблема була не в тренерах, а швидше у відсутності лідера — відстороненого за порушення антидопінгового законодавства Олега Верняєва.
- За Олега треба було боротися ще два роки тому. Але хто цим займався? Верняєв намагався довести, що не винен, самотужки. І не зміг цього зробити. А нині, звісно, немає медалі. Хоча перспективні діти є — Ілля Ковтун, який непогано проявив себе вже на цій Олімпіаді, Назар Чепурний. Втім, якщо про них дбатимуть так само, як дбали про гімнастів у попередньому циклі, то ми можемо нічого не взяти і на наступній Олімпіаді. Бо ж не дарма близько 20-ти українських спортовців виступали на Іграх у Токіо за інші країни. І 11 з них стали медалістами. Хіба вони від доброго життя від нас виїхали? Якщо протягом наступних трьох років нічого не зміниться, то в Парижі ми знову побачимо українців, які приносять нагороди іншим країнам.

Треба змінювати все, починаючи з інфраструктури. Далеко ходити не треба. Ми стоїмо поруч із Палацом спорту, спорудою, збудованою в 1959 році. Нині вона не відповідає жодним технічним параметрам. І відновлювати Палац ніхто не збирається. Зате чуємо звідусіль, що в Україні буде збудовано 19 льодових стадіонів. Кому цей лоходром потрібен? Зробіть бодай один сучасний комплекс у столиці, де можна було б проводити чемпіонати світу і Європи з різних видів спорту. Але ми ж не можемо!