Грали договорняки чи ні. У Лозанні виправдали українців. Деталі від юриста

Спортивний арбітражний суд в Лозанні виніс виправдувальні вироки в справі щодо договірних матчів у Першій лізі Вірменії, в якому фігурувало більше десятка українців, які отримали від місцевої федерації довічні терміни дискваліфікації.

• Вірменський слід. Суд в Лозанні виправдав 9 українських гравців і 2 тренери

Адвокат Юрій Юрченко, який допоміг дев'яти футболістам і двом тренерам отримати позитивний вердикт в Спортивному арбітражному суді Лозанни, розповів деталі:

«Засідання проходило 16 лютого цього року в режимі відеоконференції, все-таки пандемія, і в якійсь мірі це нам допомогло. Відповідно всі учасники справи з України були в єдиному залі, спілкувалися по відеозв'язку, на іншій лінії були вірменські футболісти, свідки і президент клубу. Якщо не брати до уваги, що там була маса листувань, документів, переказів, обміну позиціями і всім іншим, то саме засідання після підготовки всіх письмових дебатів і суперечок проходило з дев'ятої ранку до восьмої вечора. Весь день ми напружено дебатували з федерацією Вірменії.

Ми займалися тільки допомогою українським і вірменським футболістам і тренерам [Сергію Литовченку і Анатолію Пісковцю], які представляли клуб «Локомотив». Інші дискваліфіковані українці до нас не зверталися. Що робили інші футболісти – до кого зверталися і чи зверталися – мені невідомо. Була якась інформація, що хтось із іноземців далекого зарубіжжя оскаржував, але долю цих справ я не знаю.

Ми окремо подавали до ФІФА клопотання про незастосування санкцій на час розгляду в CAS і з огляду на порушення права на захист в ФФА Вірменії, щоб не поширювали дискваліфікацію на інші країни. З причини всіх цих порушень, які ми оскаржили в Лозанні, на увазі недоведеність, та й самого факту оскарження в CAS – не хотіли, щоб дискваліфікація почала розширюватися передчасно. Прагнули дати футболістам можливість грати, а тренерам – тренувати, поки йде розгляд, щоб вони не втрачали себе у футболі. Ми прекрасно розуміємо, що навіть півроку простою можуть перекреслити все. Як бачимо, це все себе виправдало, досягли виправдального рішення.

Ми спочатку говорили, що не виключаємо варіанту дискримінаційного (з політичних там, або національних мотивів) переслідування. Це приходило нам в голову, говорили про це суд в Лозанні, що є в якійсь мірі упереджене ставлення. Безумовно, вони [федерація футболу Вірменії] мають право розслідувати – розслідуйте, не питання. Але карають, в основному, тільки українців і їх команду, яка повинна була вийти в Прем'єр-лігу Вірменії – а їх просто викидають. Явно наводить на нехороші думки, що це було зроблено не просто так, що хтось спробував скористатися ситуацією в чиїхось інтересах.

Так, безлад і беззаконня. Дуже вже поспішали в федерації розглянути всі питання, особливо футболістів не викликаючи, не заслуховуючи. Не були витримані необхідні процедури, футболістам не дали права на захист, висловити свою думку хоч якусь – я вже не кажу про те, щоб дати час обгрунтувати, зібрати докази – їх навіть не захотіли слухати. Та що там, їм навіть не сказали нічого толком, просто поставили перед фактом – ось рішення, ви дискваліфіковані довічно. Уявіть реакцію людини. Далі вже, звичайно, апелювали до апеляційної інстанції Вірменії, але вона точно також футболістів не викликала, просто залишила в силі рішення першої інстанції. Нічого не залишалося, окрім як йти до Лозанни – у Вірменії ніхто нікого слухати не хотів.

Чи будуть виправдані футболісти і тренери судитися з вірменської федерацією за наклеп? Не виключений такий варіант, але це все залежить від рішень, бажань футболістів, тренерів і клубу. Поки вони боролися за своє чесне ім'я, і ​​слава богу, що цього вдалося досягти. Не знаю, наскільки у них голова зараз забита чимось іншим, але я не виключаю, що є якась ступінь агресивності, адже їх змусили пройти Крим, рим і мідні труби. Це буде рішенням кожного – там більше десятка осіб. Як вирішать – так і зрозуміємо, чи будемо щось робити далі чи ні. Так і зі справою в Лозанні було – не всі вирішили йти розбиратися, хтось так і залишився з цим рішенням.

Зрозуміло, що дискваліфікація ніяк не спрощувала, а лише ускладнювала їм життя. Федерація вірменська завдала їм шкоди. Поки не було рішення Лозанни, футболісти повинні були з цим жити, виправдовуватися, не маючи на руках якогось рішення про те, що вони ні до чого – перед кожним президентом клубу, в якому вони хотіли продовжити свою кар'єру. Добре, президенти і тренери все розуміли, що треба хлопцям дати шанс грати, що вони ще борються. Вони боролися і довели свою невинність. Зрозуміло, що це – негатив, але пощастило, що у президентів українських клубів є якась мудрість і розуміння, що не все так однозначно в тому, що заявляє вірменська федерація, тому їм і дали грати.

За великим рахунком, це рішення може бути дуже знаковим, адже раніше все, як правило, приймалося в одну сторону, а тепер є над чим задуматися багатьом органам, які люблять просто так, з будь-якого клацання, бездумно карати людей, не розбираючись, причетна людина чи ні. Має бути доказ того, що людина максимально вплинула на той чи інший результат. Не можна так раптово і поспішно приймати рішення, адже доля людини на кону. У Вірменії, як кажуть, просто підштовхнули до Прем'єр-лізі команду, що наближену до федерації та йшла другою в Першій лізі. Як тут не подумати, чи немає тут зацікавленості третіх осіб».