Символічна збірна Іванів світового футболу: від Будди до царя

На честь свята Івана Купала блогер sport.ua Олексій Рижков склав символічну збірну з футболістів на ім’я Іван.

І тільки зірка, тільки відблиск пісні
Продзюркотить крізь лихомовну ніч.

Микола Бажан, «Ніч на Івана Купала»

Ніч із 6 на 7 червня – Свято Івана Купала – чи не найдавніше празникування східних слов’ян. У народі його ще звуть Івановим днем. Спіймав себе на думці, що внесок гравців на ім’я Іван в історію світового футболу вельми великий. Із футбольних Іванів цілком можна скласти збірну, яка на світовому чемпіонаті команд, складених із тезок, задніх аж ніяк би не пасла. Тут зірка на зірці, а серед запасних ще добрий десяток вправних Іванів.

Воротар: Івано Бордон (Італія). Запасні: Іван Пеліццолі (Італія), Іван Чуркович (Югославія, Сербія).

Getty Images/Global Images Ukraine. Івано Бордон

На воротарську позицію поставлю, певно, чемпіона світу. Хоча Бордон так і не зіграв на тріумфальному для італійців чемпіонаті світу-82, залишившись одним із дублерів славнозвісного Діно Дзоффа, але золоту медаль одержав. Та й до відносного успіху «Скуадри Адзурри» на мундіалі-78 – 4-го місця – Бордон мав доторк. Двічі в складі «Інтера» Бордон ставав чемпіоном Італії, ще тричі здіймав над головою Кубок країни. А в 2006 р. працював у тренерському штабі збірної Італії під час її чергового світового чемпіонства. Відтак Бордон – єдина людина, що має стосунок до світових вершин «Скуадри Адзурри» й 1982-го, й 2006-го.

На роль другого голкіпера якнайкраще підійде Іван Пеліццолі – бронзовий призер Олімпіади-2004. Кращі роки він провів у «Ромі», а загалом за кар’єру захищав кольори 13 клубів! Ну, й залучу ще Івана Чурковича, адже він нагромадив колосальний ігровий досвід (більш як півтисячі матчів!) у «Партизані» та «Сент-Етьєні», хоча все ж таки більшою мірою реалізував себе як функціонер.

Захисники: Іван Булян (Югославія, Хорватія) – Іван Кампо (Іспанія) – Іван Ельгера (Іспанія) – Іван Вишневський (СРСР, Україна). Запасні: Іван Дудіч (Сербія), Іван Обрадович (Сербія), Іван Маркано (Іспанія), Іван Іванов (Болгарія), Іван Дімітров (Болгарія).

О, в цій лінії спостерігається деякий перебір саме центрбеків. Ризикну деяких номінальних центральних захисників поставити на фланги. Думаю, їх досвід і професійні чесноти дадуть їм змогу закрити й ці позиції.

«Хайдук», «Гамбург» і «Нью-Йорк Космос» – три команди, в яких зробив собі ім’я Іван Булян. І в кожній йому судилося ставати й чемпіоном, і срібним призером! На жаль, до перемоги в Кубку чемпіонів із «Гамбургом» він не дотягнув: у 1980 р. у фіналі головного єврокубка «динозаври» поступилися англійському «Ноттінгем Форест» – 0:1. У 1975 р. Буляна було визнано футболістом року в Югославії.

Височезний захисник із масивною шевелюрою чорного волосся Іван Кампо відіграв свого часу за мадридський «Реал» п’ять сезонів, а в 2003 р. поїхав підкоряти Туманний Альбіон. За «Болтон» провів сумарно більш як півтори сотні матчів і став своїм у складі «рисаків». Майстер гри на другому поверсі, він давав собі раду й у наземній сутичці (даруйте за мову регбі!). Відзначався справжньою жагою до боротьби, що неабияк цінувалося прихильниками «Болтона».

В опорній зоні розташую Івана Ельгеру. Він мав хист як до захисту, так і до нападу. Зокрема, вважався чи не найрезультативнішим захисником у Лізі чемпіонів. На клубному рівні виграв практично все: з «Реалом» перемагав у Лізі чемпіонів (двічі), Суперкубку УЄФА, Міжконтинентальному кубку, само собою, в чемпіонаті й Суперкубку Іспанії. А ось національний Кубок в Ельгери вийшло завоювати не з «Реалом», а з «Валенсією». На межі сторіч захищав кольори національної збірної, але виграти з нею щось значуще не спромігся.

Віцечемпіон Європи та чемпіон СРСР, а також володар справжньої колекції союзних нагород (по два «срібла» й «бронзи», й відзнака за перемогу в Кубку СРСР) Іван Вишневський виокремлювався неабиякою непоступливістю на футбольному полі, за що був шанований партнерами по команді й Валерієм Лобановським. Став частиною «срібної» збірної Союзу на Euro-88, ще більше розширивши українське представництво в ній. На жаль, його життєвий шлях обірвався занадто рано через смертельну меланому.

Півзахисники: Іван Ракітіч (Хорватія) – Іван де ла Пенья (Іспанія) – Іван Яремчук (СРСР, Україна) Запасні: Іван Радованович (Сербія), Іван Мозер (СРСР), Іван Гашек (Чехословаччина, Чехія), Іван Гудель (Югославія, Хорватія).

Крім чемпіона світу, є в нашій збірній і віце-чемпіон світу – Іван Ракітіч. За свою кар’єру він встиг стати легендою «Барселони» й національної збірної Хорватії, підкорити серця севільських інчас і стати спортсменом року в Хорватії. До того, ж дізнав смак перемоги в Лізі чемпіонів, Лізі Європи,  Суперкубку УЄФА та клубному чемпіонаті світу. Ну, а про численні чемпіонства й Кубки Іспанії годі й казати! Як на мене, його ой як не вистачало збірній Хорватії на нинішньому Euro.

Особливість кар’єри Івана де ла Пеньї  у тім, що він чимало часу провів у складах двох антагоністів з одного міста – «Барселони» та «Еспаньйола». За великим рахунком не виправдав виданих йому на початку кар’єри авансів, не заграв зокрема в серії А (мала місце безуспішна спроба стати своїм у «Лаціо»), однак, хай там як, де ла Пенья двічі вигравав європейський Кубок кубків, а одного разу здійняв над головою Суперкубок УЄФА. Маленький Будда, або Заводний Апельсин, як звала його преса, мав неабиякий технічний арсенал і пристойну швидкість, вмів мислити нестандартно на футбольному полі й не шкодував м’яча для партнера, що перебуває у вигіднішій позиції.

Іван Яремчук – важливий складник чемпіонського механізму великої команди Лобановського другої половини 1980-х рр. Двожильний боєць безперестанку носився полем, створюючи безліч проблем для команд-суперниць. У складі «Динамо» – володар Кубка кубків, 3-разовий чемпіон і 3-разовий володар Кубка СРСР. У моїй символічний збірній відповідатиме за правий фланг півзахисту.

Серед запасних відзначу уродженця Мукачева Івана Мозера. Мозер – капітан мінського «Динамо», 2-разовий чемпіон СРСР у складі московського «Спартака». Моєму поколінню запам’ятався як один із тренерів московського «Динамо» в 1970–1980-ті рр. та як автор полемічних виступів у спеціалізованій футбольній пресі тогочасся.

Нападники: Іван Саморано (Чилі) – Іван Гецько (Україна) – Іван Колев (Болгарія). Запасні: Іван Перич (Сербія, Казахстан), Іван Шапонич (Сербія).

Легендарний чилієць Іван Саморано – душа й серце моєї збірної. Іван Грозний наводив жах на воротарів суперників «Реала» та «Інтера», став бронзовим призером Олімпіади-2000, володарем Кубка УЄФА, чемпіоном Мексики та Іспанії, медалістом Кубка Америки в складі своєї національної збірної. Мав неабияке гольове чуття та відзначався вдалою грою головою, попри не найвищий зріст (179 см).

Автор першого м’яча в історії збірної України Іван Гецько так само виборов місце в складі цієї збірної. Чемпіон Ізраїлю, володар Кубків України та Ізраїлю, автор найшвидшого каре (4 голи в матчі) в чемпіонатах України (а назагал на його рахунку – 2 каре, подібним не може похизуватися жоден інший учасник чемпіонату України!). В його ігровому арсеналі – удар шаленої сили, був майстром виконання стандартів.

На лівий фланг нападу поставлю Івана Колева. Легенда софійського ЦСКА і збірної Болгарії, попри вроджену ваду серця, грав у футбол на найвищому рівні мало не чверть століття. 11 разів ставав чемпіоном Болгарії, а на Олімпіаді-1956 разом із своїми партнерами виборов «бронзу». Того самого року, до речі, став першим болгарином, якого було висунуто на «Золотий м’яч» французьким виданням France football (у підсумку посів 9-те місце). В списку найкращих футболістів Болгарії ХХ сторіччя став 7-м. На Олімпіаді-1952 відзначився голом у ворота збірної СРСР. Маленький (168 см), прудконогий, націлений на ворота Колев відзначався пересічно в кожному третьому матчі за національну збірну.

У запасі залишаться двоє сербів: чемпіон світу серед молодіжних команд Іван Шапонич, що нині шукає кращої долі в іспанському «Кадисі», й таранний форвард Іван Перич, що грав свого часу за київський «Арсенал», а кращі роки ігрової кар’єри провів у Казахстані.

***

Зазвичай, футбольне міжсезоння в наших широтах пливе неквапним плином, а цьогоріч його як такого фактично немає. У провідних наших гравців термін відпустки мінімальний. Сумлінна футбольна праця від рання до смеркання – Іванова футбольна доля. Більшості з фігурантів нашої символічної збірної футбольна доля віддячила медальним розмаєм.

Олексій РИЖКОВ