Від Саморано до Алексіса Санчеса: символічна збірна Чилі всіх часів

24 грудня свій 50-річний ювілей святкує легендарний чилійський нападник Марсело Салас. Ця дата стала приводом згадати й інших чилійців, які зажили слави в світовому футболі. Колись-заколись чилійський письменник, драматург, дипломат, телеведучий хорватського походження Антоніо Скармета (на жаль, пішов із життя в жовтні цього року, трохи не доживши до 84-річчя) самоіронічно констатував, що на початку 1960-х «ми в очах світу були довжелезною макароніною». Натомість футбольний мундіаль-1962, що відбувся на чилійських стадіонах, істотно популяризував цю країну в світі.

Так чи інак, а чилієць зростає на березі океану, й зі сповитку споглядаючи ту вражальну просторінь, просто не може не мріяти про щось велике. В «сухому, аж рипучому повітрі» Чилі (визначення Макса Кідрука в книжці «Бот») вгадуються якісь нотки переможності. Футбол як соціальний ліфт? Для Південної Америки це затривіальне визначення, а Чилі, що багата на корисні копалини, надто на мідь, може дати собі (й своїм громадянам) раду в багатьох галузях економіки. Лівацтво Сальвадора Альєнде свого часу довело чилійську економіку до занепаду, соціалістичний клин викорчовували жорстким військовим заколотом. Опісля було довге шукання свого місця в світовій економіці, а футбол розвивався своїм ходом. Раз по раз на вузькосмужжі народжувалися непересічні футбольні таланти, які прорубали, зрештою, собі шлях до Європи. Справді, зірок у різні часи в збірній Чилі був сущий розмай, аж ніяк не Атакамська пустеля. Чилійці творили історію великих європейських клубів, претендуючи на високий статус своєї збірної на своєму континенті. Однак сягнути вершин вийшло лише в половині 2010-х рр., коли земляки Аугусто Піночета й Пабло Неруди двічі поспіль тріумфували на Копа Америка. Й не дивно, що тон у збірній усіх часів задають саме гравці тієї звитяжної генерації.

Воротар: Клаудіо Браво (народився в 1983 р.)

Пост №1 – безальтернативний. Клаудіо Браво півтори сотні разів виходив на поле в складі своєї національної збірної. За неї зіграв безлік пам’ятних матчів. Зокрема на зорі кар’єри не давав змоги наполегливим ірландцям і мексиканцям вразити ворота чилійців на домашніх аренах, насухо відіграв у матчі мундіалю проти іспанців, неоднораз виходив сухим із бурхливого многоводдя чилійсько-уругвайських протистоянь, докладав свій талант до сухої звитяги збірної Чилі на «Вемблі» в матчі з родоначальниками футболу, не пропускав і в легендарних для Чилі двох фіналах Копа Америка проти аргентинців 2015 (Браво було визнано кращим гравцем вирішального матчу) й 2016 рр. (та й капітанив у них, до слова). На клубному рівні також домігся чималих успіхів, тривалий час граючи в Іспанії за «Реал Сосьедад», маючи й досвід гри в суперклубах на кшталт «Барси» та «МанСіті». Серед добірки сейвів Браво в матчах за збірну виокремлю феноменальну реакцію на удар уругвайця Едінсона Кавані головою впритул. За це, а також за багаторічну плідну кар’єру Клаудіо заслужив на вигук, ідентичний його прізвищу.

Захисники: Жан Босежур (народився в 1984 р.), Гарі Медель (народився в 1987 р.), Гонсало Хара (народився в 1985 р.), Маурісіо Ісла (народився в 1988 р.)

Ліворуч у захисті – законне місце Жана Босежура. Ще від часу свого дебюту в збірній (а це відбулося 20 років тому) Жан продемонстрував, що здатний не лише ефективно грати в нападі, а й відігравати неабияку роль у креативі. В дебютному матчі проти Мексики на виїзді 19-річний юнак віддав гольову передачу. А найкращою для Босежура грою за чилійську збірну став товарняк з Іраком у 2013 р. Тоді південноамериканці виграли на полі суперника з рахунком 6:0, а у Босежура – дубль (спершу ювелірний удар у кут правою ногою після передачі Алексіса Санчеса, а надалі – майстерна дія вже лівою після стрімкої контратаки) + асист. Ну, й свій післяматчевий пенальті у фіналі Столітнього Кубка Америки аргентинцям у 2016 р. Босежур забив.

Пара центрдефів – Гарі Медель – Гонсало Хара. Якщо дивитися на антропологію першого, то це вельми нетиповий центральний захисник. Медель має зріст лише 171 см, однак компенсує це вдалим вибором позиції і тонким тактичним розумінням футболу. За кількістю проведених матчів за збірну він поступається лише легенді з легенд Алексісу Санчесу. Закарбувався в моїй пам'яті дебютний гол Меделя в матчі проти бельгійців у рамках Кірін Кап в Японії в 2009 р. Він розпочав гольову атаку, він її і завершив точним та потужним ударом лівою ногою, пробивши кіпера «червоних дияволів» Стейна Стейнена. Попри вже доволі поважний футбольний вік, Гарі Медель і дотепер грає на вельми високому рівні в складі аргентинського гранда «Бока Хуніорс».

Гонсало Хара, однопрізвищник чилійського барда лівих поглядів (якого було розстріляно на Національному стадіоні в Сантьяго внаслідок військового заколоту на початку 1970-х), в згадуваному матчі проти бельгійців був єдиними центральним захисником, а Медель діяв на позиції лівого оборонця (до речі, ліворуч Медель діяв і в легендарному переможному для Чилі домашньому фіналі Копа Америка в 2015 р.). Він відзначився цікавим голом у товарняку проти словаків у тому таки 2009 р. Хара опинився на місці центрфорварда, й, перебуваючи в штрафному майданчику, невідпорно пробив із правої. Чималу часину клубної кар’єри провів на Туманному Альбіоні, й ігрова стилістика в Хари відповідна: непоступливість, жага боротьби, вдала гра на 2-му поверсі. Надійно відіграв Хара в парі з Меделем (розстановка дещо різнилася від пропонованої мною, адже Хара був лівим центральним, а Медель – правим центральним захисником, проте, враховуючи загальне тяжіння Меделя до лівого флангу, розташував його все ж лівіше) у фіналі Столітнього кубка Америки в 2016 р., не давши розгулятися ані Ліонелю Мессі, ані Гонсало Ігуаїну, ані Анхелю Ді Марії.

У тому таки легендарному фіналі праворуч у захисті діяв Маурісіо Ісла. Також надійний, меткий, такий, що вміє швидко ухвалювати слушні рішення на невеличкому клаптику поля. Він, звісно, насамперед, асоціюється з переможним голом Уругваю в чвертьфіналі Копа Америка 2015 р. Затяжна атака чилійців, коли вони, не кваплячись, вишуковували шпарини в обороні 2-разових чемпіонів світу, передаючи м’яч один одному. Зрештою, м’яч одержав Маурісіо й мало не з лінії штрафного майданчика влучно пробив правою.

Півзахисники: Артуро Відаль народився в 1987 р.), Кларенс Акунья (народився в 1975 р.), Едуардо Варгас (народився в 1989 р.)

Кларенс Акунья, уродженець 240-тисячного міста Ранкагуа, що у 80 км від Сантьяго, є, на мою думку, найкращою кандидатурою на позицію опорника. Він мало грав у Європі (тому причиною – потрапляння в смугу травм), хоча й забив за «Ньюкасл» кілька чудових голів, однак на рідному континенті захищав кольори знакових клубів і вповні виявив свої таланти в національній збірній. Акунья, вправний руйнівник, не цурався і результативних підключень до атак Ла Рохи. Варто згадати бодай його трудовий гол у ворота австралійців у товариському матчі в 1998 р.

Пам’ятаю, як «Ювентус» став чемпіоном Італії після тривалої перерви, й у вболівальників, що стікалися на свято до середмістя Турина, запитували, хто найбільше їм сподобався того сезону. Й більшість відповідала: «Відаль». Та то – клубні справи, хоча й відповіді тифозі показові, а як щодо збірної? На тріумфальному домашньому Копа Америка в 2015 р. Відаля було названо кращим гравцем. Прикметно, що й кращим гравцем окремих матчів по ходу того турніру його було визнано тричі, зокрема й у фіналі.

Звісно, для Едуардо Варгаса рідною є позиція центрфорварда, однак упродовж своєї багатої ігрової кар’єри зінкола він виходив і на позиції правого вінгера. Тому, зважаючи на суперконкуренцію в передній лінії, поставлю Едуардо праворуч у півзахисті. Його зірковий час –півфінал домашнього Копа Америка в 2015 р. проти перуанців, коли Варгас відзначився звитяжним дублем. Спершу швидко зорієнтувався у штрафному майданчику опонентів після того, як м’яч відскочив від штанги, а надалі, після автоголу Гарі Меделя, коли рахунок був рівним, просто фантастичним ударом звіддалеки приніс перемогу Ла Росі. А в 2016 р. на Копа Америка він видав суперперформанс у матчі проти мексиканців, відвантаживши тим аж 4 голи! Ну, й, на відміну від попереднього чемпіонату, коли бомбардирську пальму першості довелося розділити, тут уже Варгас був беззаперечним переможцем снайперських перегонів, випередивши на 1 гол Ліонеля Мессі та на 2 Гонсало Ігуаїна.

Нападники: Алексіс Санчес (народився в 1988 р.), Марсело Салас (народився в 1974 р.), Іван Саморано (народився в 1967 р.)

Ось уже чимало років лідером Ла Рохи є Алексіс Санчес – справжня зірка світового футболу. Він є рекордсменом збірної Чилі й за кількістю матчів, і за кількістю забитих голів (й забивати за національну збірну почав ще в 17-річному віці!). І його кар’єра ще триває, отже, цілком може й істотно поліпшити свої досягнення. Серед його численних дублів у складі збірної виокремлю у ворота збірної Панами на переможному Столітньому Копа Америка в 2016 р. Спершу – невідпорний удар із льоту правою, а опісля – головою у високому стрибку.

Нинішній ювіляр є 3-м в історичному списку бомбардирів Червоної команди. А за середньоматчевою результативністю випереджає інших фігурантів цієї команди, поступаючись хіба що гравцям таких, сказав би, античних часів першої половини ХХ ст. Найурожайнішим видався для Марсело 1997 р., коли він відзначився двома хет-триками в футболці збірної у матчах проти колумбійців (ударом головою, вигравши жорстку боротьбу в повітрі; лівою, перебуваючи в штрафному майданчику, після чудової передачі Івана Саморано; й знов головою після навісу з правого флангу) і перуанців (головою; лівою, підчатувавши на помилку захисника; правою після прострілу з правого флангу). Саме тогоріч Салас став кращим футболістом Південної Америки (а конкуренція там височезна!) за версією El Pais, а мою кімнату прикрасив постер із його світлиною у формі Ла Рохи з італійського журналу Guerin Sportivo. Вже в 1998 р. Матадор виявив свої бомбардирські чесноти на «Вемблі», де чилійці здолали родоначальників футболу в товариському матчі з рахунком 2:0.

Якщо твердити про ігрову кар’єру Івана Саморано назагал, то, звісно, розділ, присвячений його досягненням у складі «Реала», буде якнайширшим. Натомість серед виступів за збірну виокремлю перформанс Івана Грозного на Олімпаді-2000 в Сіднеї. Саморано став найкращим бомбардиром того турніру з 6-ма голами. А в матчі за 3-тє місце проти американців саме його дубль приніс чилійцям жадані бронзові медалі. 1-й гол тоді він провів із пенальті, а 2-й після того, як, одержавши пас у штрафному майданчику, нашвидку обробив м’яч, вийшов на ударну позицію і 2-м доторком влучно пробив по воротах. Шкода, що свою Копа Америка Іван Грозний так і не виграв: має в нагородній колекції лише «срібло» й «бронзу» тих турнірів.

***

Чому в символічній збірній не репрезентована генерація початку 1960-х, коли чилійці стали 3-ми призерами домашнього чемпіонату світу? Якнайкраще виявив свій атакувальний хист на тому змагу Леонель Санчес (інший Санчес і майже інший Ліонель), однак за межами того турніру він не вирізнявся суперрезультативністю. Хайме Рамірес? Видав дві супергри проти швейцарців та італійців на тому мундіалі, в яких розписався у воротах європейців, й усе. У гравців тієї генерації був спалах на рідних стадіонах, й не вельми зіркова інша кар’єра. Генерація 2010-х натомість почувалася комфортно як удома, так і на виїздах, зокрема й на вкрай складних.

Сьогодення чилійської команди дещо програє зоряній минулій декаді. Сумарна вартість нинішнього складу чилійської збірної вельми невисока й аж ніяк не найбільша в Південній Америці. Схоже, що фабрика продукування футбольних талантів у Чилі взяла нині деякий перепочинок. Чи не привід замислитися, коли в національній команді кращим є 36-річний ветеран? Власне, турнірна таблиця південноамериканського відбору на чемпіонат світу-2026, де чилійці передостанні, – свідчення того, що справи в сучасної Ла Рохи йдуть невлад. Перемагати «розумом чи снагою» (згідно з девізом країни) чилійські футболісти в змозі, проте ідеальний варіант, коли поєднуються ці два компоненти. А цього поки що не проглядається. Менше з тим, після відливу в океані футбольних сподівань буває і приплив. Кому як не тим, хто зріс на океанському березі, це знати? Й, певно, новий приплив талановитої чилійської футбольної юні не за горами-долами!

Олексій РИЖКОВ