Розбрат та хитання. Чому Тоттенхем ніяк не призначить головного тренера

За розіграшем фінальної частини Євро-2020 якось на другий план відійшло багато клубних справ, хоча там, насправді, як і раніше, відбувається багато цікавого. Зокрема, вже понад два місяці пройшло з того моменту, як «Тоттенхем» відправив у відставку Жозе Моуріньо, й до сих пір не призначив на пост головного тренера будь-якого іншого фахівця на постійній основі. Нині тимчасовим виконуючим обов'язки наставника «шпор» продовжує залишатися 30-річний Райан Мейсон, хоча всі розуміють, що він не поведе команду за собою до виконання завдань в сезоні-2021/22.

В еталонних клубах континенту часто говорять про планування та наступництво. Кращий спосіб добитися успіху в сьогодення – забезпечити його продовження в майбутньому. Скажімо, коли «Лейпциг» або «Лестер» погоджуються продати когось із важливих гравців першої команди, то в цих клубах вже існує розуміння, хто конкретно буде здатний заповнити порожнечу. Причому зробити це за значно менші гроші, ніж можна виручити від продажу когось із лідерів.

Схожа ситуація і з тренерами. Наприклад, «Баварія» підшукала заміну Хансу-Дітеру Фліку всього за 10 днів, оголосивши про досягнення угоди з Юліаном Нагельсманном. У клубах такої структури і мислення тренер та кожен з футболістів - всього лише гвинтики великої машини. Якщо з відходом однієї людини доводиться перекроювати роботу всієї структури, і здавати в макулатуру колишні технічні креслення, то висновок тільки один - всі задумки й креслення з самого початку були неправильними.

Манера прийняття управлінських рішень в «Тоттенхемі» - це не те, що можна ставити в один ряд зі стратегіями, існуючими в клубах, про які згадувалося вище. Швидше, «шпори» - це такий собі реаліті-проект на телебаченні, коли кожен персонаж робить те, що йому хочеться, щоб привернути до себе увагу і отримати максимальні оцінки суддів та прихильність глядачів. Що буде далі з клубом і командою, нікого особливо не цікавить, адже так було раніше, та, ймовірно, так буде завжди.

Нинішня тривала пауза з призначенням нового головного тренера «Тоттенхема» вписується в ту концепцію управління клубом, яка вибудувана протягом декількох десятиліть за Даніеля Леві. Ні, насправді нічого поганого в тому, що «шпори» не поспішають з персоною нового коуча немає. Зрештою, земляки «Тоттенхема» з «Челсі», здається, й зовсім оволоділи фантастичним мистецтвом, коли фактичні тимчасові наставники домагаються значно кращих результатів, ніж ті, на кого робилася серйозна ставка та під кого шикувалися стратегії.

Читайте також: ЛЧ-шна фішка «Челсі» – зміна тренера як шлях до фіналу турніру

Більшість гравців «Тоттенхема» повернуться до повноцінних передсезонних тренувань тільки після Євро-2020, і будь-який новий тренер команди вже матиме явну перевагу перед своїми попередниками в стані «шпор», адже раніше тільки троє з останніх дванадцяти наставників команди були призначені під час літньої міжсезонки . Решті, як правило, доводилося наганяти згаяне вже по ходу змагального процесу.

Є версія, що боси «Тоттенхема» нині якраз, навпаки, дуже ретельно підходять до питання вибору нового наставника для першої команди. Однак стратегічно не схоже на те, щоб «шпори» обирали когось під свою генеральну лінію. З боку «Тоттенхем» точно навряд чи виглядає як абсолютно нормальний клуб, який приймає абсолютно нормальні рішення, засновані на абсолютно нормальній стратегії. Чому це так? Судіть самі: спершу в пресу активно просочувалася інформація про те, що керівництво «шпор» шукає нового наставника в Німеччині, але потім раптом на пост спортивного директора приходить італієць Фабіо Паратічі, який однозначно ратує за інший вектор, і переводить погляди клубних босів на Апеннінський півострів. На горизонті виникають імена Антоніо Конте, Паулу Фонсеки та Дженнаро Гаттузо, але мрії Паратічі про прихід когось із цих фахівців досить швидко згасли.

Потім «Тоттенхем» різко перемикається на іспанський ринок, де отримує від воріт поворот від Хулена Лопетегі, і в кінцевому підсумку, здається, все повертається на круги своя. Нині трійка фаворитів на пост головного тренера «Тоттенхема», на думку більшості британських експертів, виглядає наступним чином: Грем Поттер («Брайтон», його плюсами називаються досвід і експансивність), Нуну Ешпіріту Санту («Вулверхемптон», прагматик, добре знайомий з реаліями АПЛ) та Стівен Джеррард («Рейнджерс», молодий і голодний до перемог коуч, котрий прекрасно проявив себе в сусідній Шотландії).

Погодьтеся, нічого спільного в цих трьох кандидатур немає, так само як і не можна сказати, що у «Тоттенхема» є чіткий типаж «свого тренера». Ймовірно, головний типаж «шпор» - відсутність будь-якого типажу або шаблону. Саме тому в 90-х лондонці зверталися до послуг спершу Шрівза, потім Арділеса, а за ними й Френсіса, Гросса та Ходдла. Не менш «строкатою» виявилася тренерська добірка і в «нульових»: Йол, Рамос, Реднапп, Вілаш-Боаш, Шервуд, Почеттіно, Моуріньо...

Навмисно чи ні, але «Тоттенхем» став виглядати як клуб, який є противником будь-якої логіки. Тут немає чіткого дотримання наступництва, а присутнє банальне перестрибування з одного батута на інший. Як в парку атракціонів, коли дітям стає нудно.

На жаль, подібна робота менеджменту неминуче призвела до того, що роль головного тренера дійсно стала визначальною в «Тоттенхемі». Команда була настільки доброю, наскільки гарним в роботі був той, хто її очолював. Знаковим досягненням Почеттіно став вихід у фінал Ліги чемпіонів, але його ключовий метод роботи полягав в тому, що Маурісіо об'єднав всі ланки клубу: керівництво, менеджера, гравців, уболівальників. Аргентинський коуч зробив те, що раніше довгий час не вдавалося провернути нікому з його попередників. Здавалося б, тим самим, Почеттіно повинен був розкрити очі на методи роботи, які потрібно культивувати й розвивати в майбутньому. Але як тільки Маурісіо пішов, все знову полетіло шкереберть...

Зараз майже всі стратегічні рішення «Тоттенхема» виглядають повним абсурдом. У клубі хотіли виховувати власних талантів, але тільки один з 17 футболістів команди серед тих, хто найбільш часто грав, пройшов через академію «шпор». Вони побудували новий стадіон, щоб збирати на нього якомога більше глядачів і грати в Лізі чемпіонів, але в рамках цього турніру провели лише чотири поєдинки, причому в двох з них програли. Вони багато і барвисто розповідали про важливість місцевих уболівальників, а потім підписалися під ідеєю створення Європейської Суперліги, навіть не запитавши думку власних фанатів. Все це - приклади цілковитого абсурду, який твориться в «Тоттенхемі», і одним зі складових якого є нинішні розбрат та хитання навколо персони нового головного тренера.

Та й серйозні фахівці, здається, отримуючи запрошення від «Тоттенхема» абсолютно точно не підстрибують на місці від щастя. Ви б раділи, якби вас звала структура, яка сама не може визначитися, чого вона хоче? Ось і потенційні наставники не з числа «заробітчан» чи «збитих льотчиків», здається, досить скептично налаштовані щодо «Тоттенхема», якому дуже багато слід поміняти в своїх підходах до справи, перш ніж задивлятися на серйозні трофеї.