Тримаємо кулаки за Україну!

Кореспонденти Sport.ua спільно з Favbet в спецпроекті «Україна на Євро-2020» розмірковують про те, чого може досягти на турнірі збірна України.

Напередодні стартового поєдинку на Євро-2020 для збірної України проти Нідерландів кореспонденти Sport.ua діляться своїми очікуваннями від команди Андрія Шевченка.

Валерій Василенко

Напередодні першого матчу команди Шевченка на Євро, якщо дозволите, хочу згадати найбільш пам'ятний для мене турнір. Той чемпіонат Європи почався рівно 33 роки тому, на полях Німеччини.

Тоді - ФРН. Там було всього вісім збірних, поділених на дві групи. В одній з них, в групі 2, грали збірні Радянського Союзу і Нідерландів, які в підсумку не тільки посіли два перших місця (залишивши за спиною команди Англії та Ірландії), а й розіграли між собою чемпіонські медалі. Та першість для мене асоціювалася з боротьбою тактик, стратегій, ідеологій і особистостей. Допускаю, що якби я бачив той континентальний форум, будучи не підлітком, а зрілим чоловіком, враження були б іншими. Але сталося так, як сталося. Лобановський, Міхелс, Вічині, Беккенбауер, незабитий пенальті Бєлановим, фантастичний гол ван Бастена - це все і багато іншого відклалося і закарбувалося дуже глибоко. І час від часу той «талмуд» я витягаю з «підкірки» на світ божий. В першу чергу для того, щоб розігнати нинішню футбольну суєту і несмак.

А інакше, ніж суєтою і несмаком, останні за ліком Євро я і не називаю. Чемпіонат Європи за помахом аж ніяк не чарівної палички, а безглуздої примхи футбольних чиновників, перетворився з ярмарку найсильніших на звичайну привокзальну барахолку. Дуже складно знайти принципову різницю між умовними збірними Північної Македонії, Угорщини, Словаччини або Чехії. Якщо на чемпіонатах світу така семантична різниця між багатоликими збірними досі залишається, то в Європі вже давно ні. Чемпіонат Європи по суті дублює Лігу чемпіонів. У кращому випадку. Або Лігу Європи. У випадку гіршому. Боротьби ідей, методик, формул і ідеологій вже давно немає на рівні збірних. Залишилася лише боротьба особистостей. Та й та - явно не до першої крові.

Раніше я собі і уявити не міг, що топ-футболіст може відмовитися від участі в чемпіонаті континенту тільки тому, що він «втомився через виснажливий клубний сезон», і що він хоче якомога краще підготуватися до нового клубного сезону. Вибачте, але подібне у виконанні ван Бастена, Платіні, Віаллі, Маттеуса чи Протасова здавалося б нісенітницею, дичиною. Зараз подібне - часто-густо.

Справжній чемпіонат Європи для мене починається з 1/8 фіналу. А якщо бути точним - то з чвертьфіналу. Як, втім, і Ліга чемпіонів. До цієї стадії - зазвичай пісні страви районної їдальні. Але все одно, навіть коли на авансцену виходять найсильніші збірні в матчах на вибування, майже всі вони будуть на одне обличчя. Така собі універсальна паелья: 4-3-3, високий оборонний блок, спроба пресингувати теж високо, високий ККД.

За великим рахунком, нинішня збірна Нідерландів і нинішня збірна України для мене, по суті, мало чим відрізняються. А ось тоді, 33 роки тому, ці команди (СРСР у мене ототожнюється з Україною, адже тоді в червоні футболки був одягнений практично весь основний склад київського «Динамо») дуже відрізнялися. Крім як за прізвищами, для мене не особливо відрізняються і інші команди, які вважаються завсідниками футбольної моди: Італія від Німеччини чи Франція від Англії. Глобалізація стерла всі кардинальні відмінності. Як, свого часу, стираючи межу між містом і селом, стерли село. А грань залишилася.

Не зрозумійте мене неправильно, і не вважайте мої думки вголос простим бурчанням. Просто я надивився футболу вже багато і різного, і у мене є можливість порівнювати. І ці порівняння, на жаль, не на користь футболу нинішнього, з його чемпіонами Європи на кшталт Греції чи Португалії.

Напевно, тому і від Євро-2020 я не чекаю феєрії чи ейфорії, оскільки її дуже складно споруджувати на суцільному фундаменті посередніх «сіамських близнюків». Якщо буде непересічне видовище, і на тому спасибі. Але ось на яскравих, нестандартних виконавців все одно чекаю. Вони не перевелися. На кшталт Мбаппе або Фодена.

Що ж стосується нашої збірної, то сподіваюся і вірю, що вона вийде з групи. Це як мінімум. Якщо це не відбудеться, то я буду дуже розчарований. Це теж як мінімум.

Володимир Клепач

Насправді, очікування не такі високі, як були б минулого року. Гра команди Андрія Шевченка не може не подобатися, але результат вдається здобувати не завжди. «Синьо-жовтим» не вистачає яскравого наконечника атак, який би реалізовував всі ті моменти, які йому буде створювати півзахист. Не секрет, що наші головні зірки Зінченко і Маліновський працюють більше в організації гри і в доставці снарядів. На довгій дистанції такі футболісти приносять велику користь, але у фінальних частинах великих міжнародних форумів результат дуже часто вирішує реалізація окремих моментів. Якщо не брати до уваги матчів з Іспанією і Францією, цей компонент за останній час у нас дуже сильно страждає.

В жодному разі не критикую Яремчука, завдання якого полягає не тільки в завершенні небезпечних моментів, але і в допомозі партнерам. Свої, на перший погляд не основні функції, він виконує відмінно (можете порівняти з Бєсєдіним) і заслужено є основним нападником.

Група нам дісталася не найжахливіша, варіанти квартету могли бути набагато гіршими. Нідерланди зараз хоч і виглядають сильніше, але грати проти них можна навіть в гостях. Більше того, команда Франка де Бура має проблеми, а сам тренер чомусь впевнений, що обіграє нас з рахунком 3:1. Шкода, що де Бур за часів кар'єри гравця перейшов до «Барселони» лише у 1998-му році, так би він знав, що любителі «знімати скальпи» до матчів часто потім «знімають штани».

Чомусь багато хто недооцінює Австрію, а тим більше Північну Македонію. Робити цього категорично не можна. Результати австрійців останнім часом не гірші за наші, хоча гра, можливо, і не така яскрава. У македонців після перемоги над кризовою Німеччиною у відборі до ЧС могли вирости крила, на яких вони літають до сих пір. Команда нестабільна на довгих відрізках, але може попсувати настрій солідно. Пандєв може покарати і в 37. І все ж таки не зайняти хоча б третє місце в цій групі буде провальним результатом. Друга команда нашої групи дуже ймовірно зіграє з Італією, тому особливої ​​різниці, з якого місця виходити, якщо не з першого, немає. Є ще варіант посісти третє і поїхати додому, але залишимо його іншим командам.

Олексій Сливченко

Давайте будемо реалістами: Євро-2020, насправді, для збірної України може завершитися як завгодно. Звичайно, у фінал або півфінал наші хлопці вийдуть навряд чи, але дістатися до чвертьфіналу, так само, як і вилетіти відразу після групової стадії - це цілком ймовірні сценарії для «синьо-жовтих». Але внутрішній голос все-таки підказує, що провалу, який трапився з Україною на Євро-2016, на цей раз статися не повинно. Хоча б тому, що для Андрія Шевченка нинішній чемпіонат Європи стане вінцем п'ятирічної роботи з національною командою. Не для того коуч та його асистенти стільки душі вкладали в цю команду, щоб зараз дозволити їй бездарно провалити другу поспіль континентальну першість.

Тому особисто я за кінцевий результат збірної на Євро-2020 переживаю найменше. Він буде таким, який заслужать своєю грою «синьо-жовті». Куди важливіше, щоб на чемпіонаті Європи збірна України постала тією командою, яку всі ці роки так старанно вибудовував тренерський штаб Шевченка. Після безхребетного колективу, який ми всі побачили п'ять років тому у Франції, на цей раз хочеться, щоб на полі була Команда - та, яка так тішила нас своєю грою в матчах проти Сербії, Португалії, Іспанії та Франції (у відборі на ЧС-2022).

Головне, що вдалося Шевченку - зробити «синьо-жовтих» самодостатнім колективом, який, перш за все, дотримується своїх принципів гри, і тільки потім дивиться на суперника. Україна, здається, навчилася грати з грандами без тремтячих колін, коли результат на полі визначає дійсно вміння та старанність футболістів, а не грудкувате поле, необ'єктивність арбітрів або жаби, що квакають всю ніч під вікнами готелю. Відсутність «відмазок» в разі негативних результатів - це взагалі моє першочергове очікування від виступів збірної України на Євро-2020. Команда подорослішала у всіх сенсах цього слова, і зараз хочеться побачити більше відповідальності від неї, нехай навіть, якщо не все буде виходити на полі.

Але мої особисті очікування - це виключно мої ж особисті проблеми. Хотілося б, щоб вони виправдалися, але куди важливіше, щоб справдилося все те, у що вірять та до чого готуються наші футболісти. «Ви тут не для того, щоб виконувати чиїсь очікування», - мабуть, ці слова індійського релігійного діяча минулого століття Ошо, й повинні стати девізом для збірної України на Євро-2020.

Сергій Циба

На мій погляд, за минулий рік збірна України, як би це з огляду на останні результати дивно не прозвучало, стала сильнішою, як ментально, так і тактично. За цей час ми програли Іспанії (0:4) і Франції (1:7), вилетіли з елітного дивізіону Ліги націй і не найкращим чином почали відбір на чемпіонат світу, не зумівши після нічиєї з Францією обіграти вдома Фінляндію і Казахстан. Упевнений, на Євро-2020 досвід і шишки, які набила команда Андрія Шевченка, обов'язково стануть в нагоді.

По-перше, не буде завищених очікувань від самої збірної і підвищеної самооцінки у гравців, як на попередньому Євро, коли, крім Німеччини, ми особливо суперників в групі і не бачили. Північна Ірландія? Польща? Чим все закінчилося, думаю, нагадувати не варто. Нинішня група, до речі, дуже схожа на ту, яка була п'ять років тому: Нідерланди - це Німеччина, Австрія - Польща, а Північна Македонія - на перший погляд такий же андердог, що і Північна Ірландія.

Після пройденого «на ура» відбору на Євро-2020, де ми залишили позаду себе збірну Португалії, багато хто, чого гріха таїти, на Євро бачив команду Шевченка, мінімум у чвертьфіналі, а то і в півфіналі турніру. Але Ліга націй, де серед суперників, були Іспанія та Німеччина, показала, що не все так просто, і гра першим номером через контроль м'яча, яку прищеплював тренерський штаб - аж ніяк не найдієвіший варіант проти топ-команд. Однак Шевченко, потрібно віддати йому належне, проявив тактичну гнучкість, що принесло результат і з Іспанією в Лізі націй, і в матчі відбору ЧС із Францією.

Чого я чекаю від збірної на Євро? В першу чергу, хочеться, щоб ми стали повноправними учасниками форуму, а не як у 2016-му пакували валізи вже після другого туру. Поки у нас в шести матчах, зіграних на чемпіонатах Європи, одна перемога при п'яти поразках. І тільки два голи - дубль Шевченка в пам'ятному матчі з Швецією в 2012-му. Потрібно цю статистику виправити! При нинішній схемі, коли в 1/8 фіналу виходять і чотири найкращі треті команди з шести, звичайно ж, потрібно виходити з групи. Благо, вона у нас не «група смерті».

При цьому я розумію, що ми цілком можемо взяти і обіграти фаворита групи на папері - Нідерланди, які підходять до турніру з безліччю проблем, так і, не дай Бог, поступитися Північній Македонії. У відборі на чемпіонат світу македонці, до слова, коли ми втратили очки з Казахстаном, обіграли на виїзді Німеччину, яка в відборах на ЧС багато років не програвала. Та й Австрія, половина складу якої виступає в Бундеслізі, теж не виглядає простим опонентом.

Проте, вважаю, що з цієї групи можна і потрібно виходити. Бажано, звичайно, з першого місця, щоб уникнути зустрічі з Італією, яка, думаю, переможе в групі A, в 1/8 фіналу. А в плей-оф - вже як карта ляже. Тримаємо кулаки за Україну!

На перемогу України в групі С у Favbet коефіцієнт 4.95