Схилимо голови. Гандболіст з Вінниці поховав донечку і поліг під Роботиним

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує гандболіста Сергія Чуприну, який був лідером першолігового «Гіпаніса», потім під час служби в армії створив військову гандбольну команду, а під час повномасштабної війни захищав Україну на Запорізькому напрямі. З 26 липня 2023 року воїн вважався зниклим безвісти і лише через вісім місяців ДНК-експертиза позбавила Сергієвих родичів надії на диво.

Життєвий шлях і слід у спорті

Народився Сергій Чуприна 17 липня 1980 року у Вінниці. З ранніх шкільних років Сергій почав займатися гандболом у дитячо-юнацькій спортивній школі рідного міста. Команда, за яку грав тоді хлопець, була дуже сильною, з перспективними гравцями, які в чемпіонаті України у своїй віковій категорії стали четвертими. Серйозні результати дозволили багатьом юним гандболістам після завершення ДЮСШ перейти до місцевої команди «Гіпаніс». Потрапив туди і Сергій. Він грав на позиції лівого півсереднього та центрального. Тоді команді вдалося стати віце-чемпіоном першої ліги України, що дозволяло підвищитися у класі і перейти до вищої ліги. Однак через фінансові труднощі команда перестала існувати, а Чуприна почав тренуватися у вищому навчальному закладі, де навчався.

Більша частина гандболістів після ДЮСШ вступили до Вінницького державного педагогічного університету, а дехто – до Вінницького національного технічного університету. Серед них був і Сергій. Він навчався на факультеті машинобудування, а ще паралельно отримав диплом менеджера з фізичної культури і спорту.

У студентські роки Сергій входив до складу збірної університету з гандболу, став чемпіоном Універсіади серед закладів вищої освіти Вінничини, а також був гравцем команди свого регіону, яка змагалася на всеукраїнських спартакіадах та інших турнірах.

Після університету Чуприна пішов до армії. Він служив у спортивній роті. Саме за його сприяння тоді у тій військовій частині з’явилася гандбольна команда. Сергій тренувався і тренував інших. Завдяки ньому військовики вперше брали участь у змаганнях з гандболу і навіть стали призерами обласного турніру.

Після повернення з армії Чуприна влаштувався на роботу до «ПриватБанку», а згодом, за запрошенням свого друга по команді, перейшов на Вінницьку харчосмакову фабрику. Попри роботу, час на гандбол Сергій знаходив завжди. Після закінчення спортивної кар’єри Чуприна грав серед ветеранів, був капітаном команди, з якою став призером чемпіонату України та інших турнірів. Окрім того, він активно займався розвитком свого улюбленого виду спорту – організовував змагання, зокрема допомагав проводити у Хмільнику на Вінничині міжрегіональний турнір серед ветеранів пам’яті Миколи Марченка.

Бойовий шлях і загибель

Як для однієї людини, на долю Сергія випало занадто багато випробувань – пережити смерть своєї ще маленької донечки і на власні очі побачити війну. Наприкінці 2022 року його мобілізували до 116-ої окремої механізованої бригади. Чуприна проходив навчання на Львівщині. Бойовий шлях Сергія почався на Запорізькому напрямку, де тоді точилися найзапекліші бої з окупантами. В одному з них поблизу села Роботине Пологівського району на Запоріжжі 26 липня 2023 року Сергій Чуприна і загинув, про що стало відомо лише наприкінці березня 2024-го.

Вдома на Сергія до останнього чекали мама і рідний брат. Довгих вісім місяців обнадійливої тиші, яка, на жаль, так і не принесла хорошої звістки.

1 квітня 2024 року воїна провели в останню путь у його рідній Вінниці і поховали на Алеї Слави Сабарівського цвинтаря.

Читайте також:

Схилимо голови. Марив горами і сноубордом, поліг на Донеччині