Чемпіонство Лілля в Лізі 1: коли просто – це геніально

Навряд чи чемпіонство «Лілля» у Франції можна назвати головною сенсацією клубного європейського календаря. У всякому разі, порівняння успіху команди Гальтьє з командою, наприклад, Раньєрі, котрий привів не так давно периферійний «Лестер» до золотих нагород АПЛ, навряд чи доречні. Хоча б тому, що в минулому сезоні «доги» фінішували на четвертому рядку в Лізі 1, а в позаминулому - і зовсім стали віце-чемпіонами Франції. Так що шлях «Лілля» до французького «золота» все-таки не вписується в досить вузькі канони «з грязі - в князі». Команда в останні роки була на виду, команда непогана, з хорошим тренером, так що її підсумковий успіх - якщо і не закономірність, то явно плід копіткої роботи.

***

Однак, віддаючи належне «Ліллю» за сезон 2020/2021, не можна не згадати і про феномен «ПСЖ». В тому сенсі, що за останні дев'ять років парижани виграли французьку першість сім разів. Одного разу вони поступилися «Монако» - в 2017 році. І ось друга осічка. На цей раз «Ліллю».

Після гри фінішного туру, коли стало зрозуміло, що парижани не захистять чемпіонський титул, нападник «Сен Жермен» Мбаппе заявив, що, мовляв, це не «Лілль» виграв чемпіонат, це «Париж» його програв. Частково правда в цих словах є. Але лише частково.

Дійсно, і за кадровим потенціалом, і, можливо, за тренерським, не кажучи вже про фінансовий, «ПСЖ» перевершує всіх і вся в рідному чемпіонаті. І перемога на внутрішній арені останнім часом для парижан стала навіть не чимось само собою зрозумілим, а ледь не повинністю. Здається, що зірки на кшталт Неймара в чемпіонаті Франції грають в півноги. Їм головне - виграти жадану Лігу чемпіонів. Власне, такою ж ідеєю фікс марить і клубне керівництво «ПСЖ». «Шейхи», як і Неймар, радше за все вважають, що чемпіонат Франції команда повинна вигравати «на автоматі». Головне - привезти на Єлисейські поля головний континентальний клубний кубок. Під цю ідею і був запрошений Почеттіно, який замінив на тренерському містку Тухеля.

Але виявилося, що навіть перенасичену зірками команду потрібно тренувати, мотивувати, направляти на шлях істинний. У аргентинця в його перший сезон (точніше, півсезону, адже він прийшов в кінці грудня) не вийшло. І вельми резонним видається питання - а навіщо було змінювати шило на мило, адже Тухель точно б не програв чемпіонат.

Так, німець привчив до постійного домінування «Парижа». Але, якщо говорити об'єктивно, сезон, що нещодавно закінчився, команда під його керівництвом почала невдало: дві поразки в п'яти стартових турах. Це дуже багато. Проте, вже у восьмому турі парижани зайняли своє звичне перше місце. І протрималися там до 13-го ігрового дня. Потім знову скочувалися на другу позицію, і знову поверталися. Ми можемо лише здогадуватися, що було б з «ПСЖ», якби команду і далі очолював Тухель. Але ось про роботу Почеттіно в столиці Франції здогадуватися не потрібно: її підсумок без зайвих сентиментів можна вважати незадовільним. До того ж, в команді явно потрібно провести кадрову чистку: аж надто багато там зараз «забронзовілих» пасажирів.

***

А ось «Лілль» в минулому сезоні був повною протилежністю «Парижа». Команда була вкрай вмотивованою, часто виривала переможний результат в останній третині матчу. Чемпіонську гонку «доги» очолили вже після шостого туру, але потім поступилися нею «Парижу». Потім знову відвоювали. І знову упустили. Однак завдяки ударній кінцівці сезону, «Лілль» міцно утримував перше місце в своїх руках і не дозволив своєму головному конкуренту відновити статус-кво.

Головний упор наставник «догів» Гальтьє зробив на оборону. І ставка спрацювала: «Лілль» в 38 матчах поступився лише тричі (в минулому сезоні команда програла в дев'яти поєдинках). Для порівняння: «ПСЖ» програв вісім ігор. З таким захистом важко розраховувати на титул.

А ось захист «Лілля» - його візитна картка. Тон в оборонних порядках (та й в команді в цілому) задавав досвідчений Жозе Фонте. Хоча епітет «досвідчений» в даному випадку не повністю характеризує цього португальця: влітку йому стукне аж 38 років. Проте, по грі на «другому поверсі», а також в якості «чистильника» і підстраховщика Фонте - найкращий в команді. І один з найкращих в чемпіонаті. Не дарма йому партнери довірили капітанську пов'язку.

У парі з Фонте (тобто в центрі) діяв молодий нідерландець зі знаменитої школи «Аякса» Свен Ботман. Дуже непогано діяв, беручи активну участь і в грі біля чужих воріт. Та й з першою передачею у нього повний порядок. Найчастіше Свен йшов до чужих воріт на «стандарти» на пару з правим захисником Зекі Челіком. А чому б і не ходити вперед, якщо за твоєю спиною така скеля, як Фонте.

Однак і за спиною «скелі» виявлялася ще одна, не менш міцна брила - воротар Мік Меньян. Молодий кіпер став справжнім відкриттям сезону, і зараз в його послугах зацікавлена ​​добра половина європейських топ-клубів. А все тому, що Меньян просто шикарно грає на лінії воріт і під час пробиття пенальті. По грі ногами його вже зараз порівнюють з відомим голкіпером «Баварії» Нойером. В активі Міка в нинішньому сезоні - 21 «сухий» матч у 38 турах. Відмінний показник! Найкращий в Лізі 1. «Лілль» протягом усього турнірного шляху пропустив лише 23 голи: на п'ять менше, ніж «ПСЖ».

Відмінна гра в захисті і визначила чемпіонство «догів». Показово, що команда Гальтьє не винаходила велосипед, а найчастіше використовувала роками перевірену схему 4-4-2. «Лілль» при обороні переважно використовував середній блок. Команда не надто охоче пресингувала: за цим показником вона лише сьома в лізі. «Доги» брали не «лапами», а інтелектом. Оборона команди (мається на увазі гра на своїй частині поля) була дуже компактною, гравці страхували один одного і перекривали «кисень» супернику. При такій побудові гри опоненти були змушені вдаватися або до індивідуальних дій, або до довгих закидань. І перший метод, і особливо, другий, виявилися неефективними.

***

Крім відмінної гри в захисті, потрібно згадати і про атаку. Різницю робив «турецький Ібрагімович» Їлмаз. Здавалося б, «дядькові» вже 35-ть, час про ситну пенсію думати. Але не тут-то було. Відчуйте різницю в зв'язку з цим: Неймар в самому розквіті сил валяє дурня в «ПСЖ», а Бурак рве і мече на «старості років» в «Ліллі». Цікаво, що турок у свої похилі футбольні роки не втратив ні в швидкості, ні в жвавості. Та й в бойовитості: сім зі своїх 16-ти голів він забивав у кінцівці поєдинків.

Історія «короля» Босфору. Як Бурак Їлмаз став найкращим форвардом Туреччини

Поруч з Їлмазом діяв молодий канадець Девід. Ну, ви, напевно, пам'ятаєте цього швидкого хлопчину за матчами за «Гент», де він грав у парі з нашим Яремчуком. Непоганий був тандем. Зараз вже непоганий тандем Їлмаз - Девід (на рахунку Джонатана - 12 м'ячів).

Ну і, завершуючи картину «маслом», не можна не згадати і гравців середини поля. В першу чергу - колись одного з найталановитіших футболістів Європи Ренату Санчеша. Можливо, португальський самородок вже ніколи не доросте до рівня Роналду, як йому всі передрікали, але його внесок у чемпіонство «Лілля» не можна переоцінити.

І завершальний «мазок» - тренер. Про Крістофа Гальтьє наші вболівальники - ті, хто молодші - повинні пам'ятати за його роботою в «Сент-Етьєні». З його командою в Лізі Європи перетинався «Дніпро». Крістоф прийшов у колись найсильніший клуб країни в, здавалося, невідповідний момент: команда була на межі вильоту. Але з Гальтьє вона стала регулярним учасником єврокубкових турнірів.

А вболівальники постарше можуть пам'ятати цього суворого на вигляд пана в його ще бутність гравцем, коли він разом з Кантона, Англома і Бланом виграв молодіжний чемпіонат Європи 1988 року. Але «стрибнути» вище молодому французькому захиснику, на відміну від своїх зіркових партнерів, не вдалося. Він пограв у «Марселі» і «Ліллі» (ось де іронія долі), але особливими титулами не відзначився.

У «Сент-Етьєні» похмурий і флегматичний тренер пропрацював цілих вісім сезонів, після чого пішов в «Лілль». До нього «догів» тренував шалений Б'єлса. Незважаючи на всю свою геніальність, аргентинець не зміг зробити з, загалом, провінційної команди одного з флагманів французького чемпіонату. А ось Гальтьє це непросте завдання вдалося. Без особливого лиску, без особливої ​​краси, та й без особливих ідей. Його команда грала на своїх сильних місцях і на слабких місцях суперників. Його команди грала не в найпривабливіший, але точно - в найнадійніший футбол. Це якраз той випадок, коли просто - значить геніально.