Топ-10 легендарних київських команд

До Дня Києва блогер Олексій Рижков згадує легендарні київські спортивні команди, які в різні часи звитяжно змагалися на українському, союзному та європейському рівнях, зірок, яких виховали в цих знаних колективах, і керманичів-архітекторів великих перемог.

Така вже вболівальницька вдача – пам’ятати славні історичні моменти й забувати прикрощі. Прихильники спорту з давнього міста на дніпровських кручах мають чимале місце в закамарках пам’яті для приємних спогадів про тріумфи своїх земляків і щиро сподіваються на нові звитяжні реалії. Звісно, повторити євроуспіхи попередників буде вкрай складно, проте…  Снагу формує характер, а він, судячи з підсумків сезону, що минає, в ігрових видах спорту, у хлопців і дівчат, які захищають кольори знаних київських клубів, є.

«Одне місто – дві легенди», – такими словами підтримки обмінялися наприкінці цього сезону представники футбольного «Динамо» та хокейного «Сокола». Баскетбольний «Будівельник» не став осторонь і розширив ареал легенд, збільшивши його до трьох. Та насправді легендарних команд у столиці був добрий десяток. На жаль, не всі з них дожили до сьогодення. Проте слід в історії київського спорту залишили яскравий. Отже, запрошую зануритися в київську спортивну легендарність.

1. «Спартак» (гандбол, жінки)

Цей клуб є найтитулованішим в європейському командному спорті. 13-разових володарок Кубка європейських чемпіонів було навіть занесено за такі досягнення до Книги рекордів Гіннесса. 20 разів поспіль киянки ставали чемпіонками колишнього СРСР, ще тричі здобували чемпіонський титул у незалежній Україні. 5 разів спартаківки програвали у фінальних матчах єврокубків. Саме киянки становили основу збірної колишнього СРСР, яка в 1976 й 1980 рр. виборювала олімпійське «золото», а в 1982 й 1986 рр. ставала першою на чемпіонаті світу. На жаль, стати чемпіонками світу на домашньому  (Київ, Вільнюс, Ростов-на-Дону) світовому форумі в 1975 р. у наших гандболісток не вийшло. Перемоги «Спартака» сприймалися київською торсидою як належне. Шкода, але нині переможні традиції київського жіночого гандболу втрачено, й легендарного клубу як такого не існує.

3 зірки: Зінаїда Турчина (найкраща гандболістка ХХ століття, за результатами опитування, проведеного в 2000 р. Міжнародною федерацією гандболу, 2-разова олімпійська чемпіонка й 2-разова чемпіонка світу, назагал брала участь у п’яти чемпіонатах світу, в складі «Спартака» 13 разів вигравала Кубок європейських чемпіонів), Лариса Карлова (2-разова олімпійська чемпіонка, 2-разова чемпіонка світу, 6 разів у складі «Спартака» вигравала Кубок європейських чемпіонів, MVP чемпіонату світу-1982), Тетяна Кочергіна (найкращий бомбардир чемпіонату світу 1975 р., в 1978 р. її було включено до символічної збірної чемпіонату світу, 2-разова олімпійська чемпіонка, 5-разова володарка Кубка європейських чемпіонів).

Архітектор славних перемог: Ігор Турчин. Так само, як і його команда занесений до Книги рекордів Гіннесса. В 1976 р. його було визнано кращим тренером світу. Створив чудовий колектив, об’єднав дівчат великою метою та наполегливо торував їм шлях до неї. Помер у Бухаресті під час гандбольного матчу своїх вихованок на Кубок ЄГФ. Всього себе віддав гандболу. Натомість мало хто знає, що Ігор Євдокимович був і доволі вправним тренером із настільного тенісу, підготувавши зокрема чемпіона УРСР.

2. «Динамо» (футбол, чоловіки)

За титулованістю на євроарені футболісти істотно поступаються землячкам-гандболісткам (2 Кубка Кубків і Суперкубок УЄФА), однак істотно переважають їх за кількістю внутрішніх титулів. Національних чемпіонств у динамівців уже 29. Цей клуб із легкої руки поета Бориса Олійника називають «гербовою печаткою» України. Та й узагалі, який ще вид людської діяльності міг залучити до споглядання твоєї майстерності  100 000 глядачів! У зірковому суперкубковому двобої 1975 р. з «Баварією» кожен із них просто з радощів себе не чув! Тоді 2-мільйонне місто без перебільшення жило футболом і пишалося своєю командою. Нині «Динамо» знову є чинним чемпіоном України, й столичний уболівальник, хай  подеколи й відпускає яке-не-яке гіркослів’я на адресу нинішнього головного тренера, все ж таки знову починає хворіти своїм улюбленим клубом.

3 зірки: Олег Блохін (володар «Золотого м’яча»-1975), Ігор Бєланов (володар «Золотого м’яча»-1986), Андрій Шевченко (володар «Золотого м’яча»-2004).

Архітектор славних перемог: Валерій Лобановський. Валерій Васильович мав дар передбачення шляхів розвитку футболу. Й завдяки цьому раз по раз створював великі команди під егідою «Динамо». А в 1988 р., спираючись здебільшого на своїх хлопців-динамівців, виборов «срібло» європейського чемпіонату для збірної колишнього СРСР.

3. «Динамо» (баскетбол, жінки)

У ще однієї київської динамівської команди була два зоряні періоди. Перший припав на кінець 1940-х – початок 1950-х рр. Тоді киянки одного разу виграли союзне чемпіонство, кілька разів ставали призерками чемпіонату, тричі здобували Кубок СРСР. А другий злет припав на кінець 1980 – початок 1990-х рр. У 1988 р. динамівки здобули євротрофей – Кубок Ліліан Ронкетті, надалі стали кращими послідовно в СРСР, СНД й Україні (всього на рахунку динамівок 12 національних чемпіонських титулів), а в прем’єрній жіночій Євролізі дісталися фіналу, де нав’язали боротьбу іспанській «Дорні», та, на жаль, переграти суперниць не змогли. Нині динамівки часто-густо здобувають медалі національного чемпіонату, та на європейські успіхи не зазіхають.

3 зірки: Наталя Клімова (олімпійська чемпіонка, 2-разова чемпіонка світу, 3-разова чемпіонка Європи, одна з кращих гравчинь світового баскетболу 1970-х рр.), Марина Ткаченко (олімпійська чемпіонка, 2-разова чемпіонка Європи: на переможному для українок Euro-95 пересічно набирала 17,3 очка за матч, володарка Кубка Ліліан Ронкетті), Олена Жирко (олімпійська чемпіонка, 2-разова чемпіонка Європи, 2-разова переможниця Євроліги).

Архітектор славних перемог: Володимир Рижов-старший. Володимир Іванович Рижов, очоливши команду після здобуття нею євротрофею, зумів домогтися ще більшого прогресу. Динамівки стали беззаперечними лідерами радянського жіночого баскетболу й ввійшли до списку кращих команд жіночої Євроліги. До того ж, саме киянки становили основу збірної України, очолюваної Рижовим, що виграла Євробаскет-1995.

4. «Будівельник» (баскетбол, чоловіки)

Заснований у 1945 р. «Будівельник» якось одразу висунувся до числа кращих команд колишнього СРСР. Менше з тим, раз по раз сягаючи медальних висот у союзному чемпіонаті, кияни ніяк не могли здобути чемпіонський титул. Це вийшло зробити вже в епілозі існування «першої в світі соціалістичної держави робітників і селян». Попри гегемонію в 1980-ті рр. ЦСКА та «Жальгіріса», кияни змогли таки дістатися вершини. Щоправда, важкою вагою, адже спершу чудовий дальній кидок Олександра Волкова у другому матчі суперфіналу проти каунасців було визнано нелегітимним. Лише через кілька днів баскетбольні ватажки Країни Рад постановили: кидок Волкова зарахувати, а «Будівельник» оголосити чемпіоном СРСР 1989 р.

Щоправда, скажімо, Вальдемарас Хомічус, один із лідерів тодішнього «Жальгіріса», в інтерв’ю мені зізнався, що дотепер не визнає цього рішення. Хай там як, а чемпіонство «Будівельника» таки ввійшло в історію. В незалежній Україні команда додала до чемпіонської колекції ще десяток національних титулів. Не забуваймо й про 21 титул чемпіонів колишньої УРСР. В Європі «Будка» так само була на видноті. Однак далі єврокубкового півфіналу жодного разу просунутися не змогла. У 1982 р. кияни в Кубку володарів кубків поступилися югославській «Цибоні» за крок до фіналу. Вигравши перший матч із перевагою в 16 очок, у матчі-відповіді наші земляки програли з різницею в 26 очок. А «Цибона», зрештою, здобула тоді євротрофей, перегравши у фіналі мадридський «Реал» із перевагою в одне очко. У 2013 р. кияни дісталися півфіналу Єврокубка, та там поступилися в двох матчах більш майстровитому «Більбао». На межі 2010-х й 2020-х рр. «Будівельник» на деякий час зникав із карти українського баскетболу. Проте нинішнього сезону відродився і відзначив своє повернення до великої гри здобуттям Кубка України.

3 зірки: Олександр Волков (олімпійський чемпіон, чемпіон Європи), Володимир Ткаченко (один із найкращих центрових світового баскетболу, кращий баскетболіст Європи 1979 р., чемпіон світу, 3-разовий чемпіон Європи), Олександр Білостінний (олімпійський чемпіон, чемпіон світу, 3-разовий чемпіон Європи).

Архітектор славних перемог: Володимир Шаблінський. Саме Володимир Олексійович привніс у радянський баскетбол зонний пресинг. Його підопічні раз по раз практикували й швидкий прорив, й «рваний ритм», й інші тактичні цікавинки, які колеги охрестили «штучками-дрючками» Шаблінського. У 1962 р. «будівельники» стали 3-ми в СРСР, вигравши суперечку за «бронзу» в чинних володарів Кубка європейських чемпіонів тбіліських динамівців! До речі, у фіналі грузини перемогли мадридський «Реал» (а в півфіналі – московський ЦСКА). 1967 р. на Спартакіаді народів СРСР очолювана Шаблінським збірна України, яка складалася здебільшого з гравців «Будівельника», виборола золоті нагороди, перегравши в яскравому двобої збірну Москви – 73:45. Володимира Олексійовича по праву вважають фундатором київського баскетболу.

5. «Авіатор» (регбі)

В регбійному чемпіонаті колишнього СРСР конкуренція зашкалювала. Менше з тим, в 1970-х – 1980-х рр. київський колектив висунувся на провідні ролі, здобув звання чемпіона, неоднораз ставав призером, тричі завойовував Кубок колишнього СРСР.  Починаючи з 1966 р. і по 1990 р., «авіатори» здобули 17 титулів чемпіонів колишньої  УРСР. Заслуга цієї команди в тім, що вони змогли сформувати справжню генерацію регбійних вболівальників у Києві.

3 зірки: Анатолій Гоняний (найкращий бомбардир чемпіонату СРСР-1983, 180 очок), Володимир Бобров (найкращий бомбардир чемпіонату СРСР-1974, 97 очок), Юрій Біруля (найкращий бомбардир чемпіонату СРСР-1972, 75 очок).

Архітектор славних перемог: Ігор Бобков. Вже в  перший рік роботи на чолі київського клубу Ігор Петрович привів своїх підопічних до союзної чемпіонської  вершини. Надалі очолив збірну колишнього СРСР і привів її до європейського п’єдесталу.

6. «Сокіл» (хокей)

На рахунку улюбленців хокейного Києва 12 українських чемпіонств й дві перемоги в Кубку Східноєвропейської хокейної ліги. Проте найвизначнішим успіхом в історії команди є, певно, бронзова вершина в чемпіонаті колишнього СРСР. І ще одне досягнення хокеїстів-киян – перманентні аншлаги на домашніх матчах у 1980-ті рр. За тодішнім відсотком заповненості трибун «Сокіл», імовірно, переважав інших земляків. Нині «Сокіл» на етапі ренесансу. Повернення клуб у великий хокей стало вельми гучним: у перший же сезон команда посіла 2-ге місце в національному чемпіонаті, випередивши чемпіона минулого року – ХК «Кременчук». Дуже сподіваюся, що далі буде.

3 зірки: Валерій Ширяєв (чемпіон світу), Олексій Житник (олімпійський чемпіон, 2-разовий учасник матчу всіх зірок НХЛ), Дмитро Христич (чемпіон світу, 2-разовий учасник матчу всіх зірок НХЛ).

Архітектор славних перемог: Анатолій Богданов. 15-річна сумлінна праця Анатолія Васильовича на посаді головного тренера «Сокола» змусила здавалося би вкрай футбольне місто звернути увагу й на зимовий ігровий вид спорту.

7. «Локомотив» (волейбол, чоловіки)

Два українських чемпіонства, один український і три союзні Кубки, «срібло» й дві «бронзи» союзного чемпіонату – перелік звитяг київських залізничників, може, й не найбільший, але успіхів у найпопулярнішому виді спорту (у волейбол грають справді скрізь: на пляжах, шкільних спортмайданчиках, на лісовій галявині під час відпочинку тощо) завжди домогтися непросто – надто вже велика конкуренція. Злети киян припали на кінець 1960-х – початок 1970-х рр., а також на межу 1970-х – 1980-х рр. У союзні часи залізничники ще 11 разів ставали переможцями чемпіонату УРСР. Що відбувається з київським клубним волейболом нині? Тут варто або скромно промовчати, сором’язливо відводячи погляд, або бити в усі дзвони, закликаючи відродити колишню славу.

3 зірки: Юрій Панченко (олімпійський чемпіон, чемпіон світу, 5-разовий чемпіон Європи, переможець Кубка світу), Володимир Іванов (олімпійський чемпіон, чемпіон Європи, переможець Спартакіади народів СРСР), Борис Терещук (олімпійський чемпіон, чемпіон Європи, переможець Спартакіади народів СРСР).

Архітектор славних перемог:  Юрій Савченко. В 1960-ті рр. зробив київських залізничників грандами союзного чемпіонату. У «срібний» сезон 1969 р. київська команда, очолювана  цим фахівцем, лише двома очками поступилася чемпіону – алма-атинському «Буревіснику».

8. «Динамо» (водне поло, чоловіки)

Під прапором «Динамо» київська ватерпольна команда дебютувала в 1962 р. Зоряний період – 1970-ті рр. Тоді київські динамівці, мов вибравши за орієнтир футбольних одноклубників, заходилися здійматися на союзний п’єдестал. Одне «срібло» й три «бронзи» на рахунку киян. А олімпійського 1980-го київським динамівцям підкорилася союзна кубкова висота! Ще один злет київського водного поло припав на початок 2000-х рр. Тоді було здобуто українське чемпіонство й три Кубка України.

3 зірки: Олексій Баркалов (2-разовий олімпійський чемпіон, чемпіон світу, чемпіон Європи, занесений до Книги рекордів Гіннесса за найбільшу кількість матчів у складі збірної колишнього СРСР), Віталій Рожков (чемпіон світу), Олександр Захаров (чемпіон світу).

Архітектор славних перемог:  Михайло Авдєєв. Майже чверть сторіччя стояв Михайло Михайлович на чолі київського клубу. Всі досягнення команди в 1970-ті – на початку 1980-х рр. пов’язані з його ім’ям.

9. БК «Київ» (баскетбол, чоловіки)

Ця команда проіснувала лише півтора десятиріччя, та свій слід в історії київського баскетболу залишила. Двічі «вовки» ставали чемпіонами України, одного разу виборювали Кубок країни. Двічі діставалися фіналу чотирьох у Кубку виклику ФІБА. У сезоні-2004/05 перемогли в півфіналі турецький «Фенербахче» (в Стамбулі!), та у вирішальному двобої поступилися пітерським динамівцям. Ще через рік фінал чотирьох цього змагання приймала вже столиця України. На жаль, в півфіналі «вовки» не змогли нічого протиставити іспанському «Ховентуту», а ось 3-тє місце вибороли, здолавши торішніх кривдників – пітерських динамівців.

3 зірки: Олександр Волков (титули його навів у розділі про «Будівельник», а тут зазначу, що він входить до 50 найвеличніших гравців в історії ФІБА, за версією 1991 р.), Рімас Куртінайтіс (олімпійський чемпіон, чемпіон світу, 3-разовий володар Кубка Європи), Станіслав Медведенко (2-разовий чемпіон НБА).

Архітектор славних перемог:  Ренато Паскуалі. Саме за часів цього експресивного італійця «вовки» йшли на штурм єврокубкових висот. Галасливий емоційний апеннінець сварився з нашою пресою, подеколи конфліктував із гравцями, але все ж таки зміг вивести київський клуб на якісно новий рівень. Є володарем титулу Eurobasket Coach of the Year 2005.

10. СКА (баскетбол, чоловіки)

Ще один чоловічий баскетбольний клуб зі столиці України, може, й мав, меншу популярність серед уболівальницької спільноти, ніж, приміром, «Будівельник», але дав дорогу у велике баскетбольне життя низці зіркових гравців. Та й досягненнями армійці не обділені. Ще в 1950-ті рр. чотири рази вигравали чемпіонат колишньої УРСР, згодом завойовували «срібло» та «бронзу» союзного ґатунку. А вже наприкінці 1990-х армійська столична команда двічі вигравала Кубок України. Нині, на превеликий жаль, баскетбольного колективу під армійським прапором у Києві немає.

3 зірки: Олександр Сальніков (чемпіон світу, 2-разовий чемпіон Європи, в одному з матчів набрав 66 очок, прикметно, що це сталося ще до ери 3-очкових кидків, десяток років захищав кольори київського армійського клубу), Валерій Гоборов (олімпійський чемпіон), Геннадій Чечуро (чемпіон світу).

Архітектор славних перемог: Наполеон Каракашьян. Він був першим українським баскетболістом, пошанованим званням майстра спорту, фактично розбудував армійську команду в 1960-ті рр., вивів її до вищої союзної ліги й підвів до п’єдесталу. Мав вищу медичну освіту й зажив слави коуча, який вміло регулює фізичні навантаження спортсменів. На  жаль, його життя трагічно обірвалося через аварію автобуса, який унаслідок зіткнення з трамваєм звалився з мосту Патона в Дніпро. Загинуло 40 осіб, серед них і видатний баскетбольний тренер. А команда, якій фактично дав стежку Наполеон Карлович, через рік після його загибелі здобула «срібло» союзного чемпіонату.

***

Колись спілкувався з юним київським уболівальником, який поставив переді мною непросте філософське запитання: «Скільки живуть спортивні легенди?» Зізнаюся, дотепер я не знайшов відповіді на нього. У будь-якому разі Золотоверхий має славні традиції у командних видах спорту. Вірю, що смугу зникнень зі спортивних карт знаних столичних клубів вже подолано, й київський клубний спорт став на шлях ренесансу. Вибагливий столичний уболівальник зазвичай вимагає перемог від команд, що репрезентують Київ. Сподіваюся, дорогу до славних вікторій київські клуби не забули.

Олексій РИЖКОВ