Угода з совістю. Чому Ротань – жертва й жертовник водночас

Молодіжна збірна України під керівництвом Руслана Ротаня докотилася до того, що програє Азербайджану й Узбекистану на домашньому Меморіалі Лобановського. Навіть не дивлячись на товариський статус турніру і той факт, що завданням «молодіжки» є підготовка гравців для першої збірної, більшої ганьби годі й уявити. Українці виглядали відверто безпомічними у грі з суперниками, яких мали б перемагати з закритими очима. Більше того, Узбекистану господарі програли 0:2, діючи півтайму в більшості. Таке безвілля змушує задуматися. І провести певні паралелі.

Судячи з коментарів окремих представників молодіжної збірної України, вони навіть не приховують, що хочуть відставки тренера. І роблять для цього все від них залежне. Данило Сікан і Михайло Мудрик у своїх коментарях відкрито говорять, що команда має проблеми з тактикою.

Хоча, безперечно, в поразках від таких грізних опонентів, як Азербайджан і Узбекистан, винен не лише Ротань. Якою б дивною віра в Руслана Петровича після стабільних провалів з безнадійною грою з боку Андрія Павелка не була. 

Але як би не сприймали тренера футболісти, грати таким чином вони права не мають. Те, що зараз демонструє українська «молодіжка» на Меморіалі Лобановського, інакше як демаршем не назвеш.

У цьому контексті згадалася історія понад 20-річної давнини. Коли «героїв», які представляють збірну U21 зараз, ще навіть не було на світі. То був відбір до молодіжного Євро і заодно до Олімпіади в Сіднеї-2000. Тоді тренером збірної України був видатний динамівський капітан Віктор Колотов.

Не відомо, з яких причин, але гравці його теж «не розуміли». І вирішили «сплавити», програвши 1:4 Ісландії, зовсім слабкій на той момент команді. Колотов усе зрозумів ще в перерві, коли рахунок був 0:1. Він сказав щось на кшталт: «Що я вам зробив?»

Люди, які спілкувалися з Колотовим, розповідали, що після матчу Григорій Суркіс вигнав тренера з посади, приправивши своє рішення гострими і образливими для Колотова словами. Для Віктора Михайловича то був сильний психологічний удар, якого він, по суті, не пережив. Ісландцям наша збірна програла 07.09.1999, а 03.01.2000 Колотова не стало. Зупинилося серце.

Важко сказати, чи брали в тодішньому демарші участь всі футболісти, але що жоден з них досі не покаявся, показово. Знаючі люди розповідають, що особливо приклалися тоді представники клубу, який у команді мав найширше представництво. Ось перелік цих прізвищ:

Перхун, Євген Левченко, Балицький, Олексій Олійник (Павло Скоропад, 73), Даценко, Зубов (к), Яксманицький (Андрій Воробей, 40), Дранов (Кріпак, 46), Несмачний, Євген Котов, Олег Венглинський; запасні – Олег Остапенко, Платонов, Тимощук, Митрофанов.

Звісно, 39-річному Ротаню пережити приниження від нинішніх підопічних трохи легше, ніж колись 50-річному Колотову. Вік ще не той. Начебто. Однак ті малята, які вважають, що мають повноваження вирішувати чиюсь долю і когось знімати чи призначати, мало б задуматися й про наслідки.

Про те, що з огляду на власні амбіції люди ганьблять честь країни, яку представляють, взагалі мовчу. Вочевидь для них такі категорії недосяжні.

Іван ВЕРБИЦЬКИЙ