7 мононаціональних фіналів Ліги чемпіонів

За всю історію розіграшів Ліги (Кубка) чемпіонів сім разів у фінальних матчах сходилися представники з однієї країни. Тричі до фіналів виходив мадридський «Реал» і тричі у протистоянні із земляками здобував перемоги. Цього сезону «галактикос» не зуміли повторити подібний трюк і за звання найсильнішої команди Європи посперечаються представники Туманного Альбіону – «Челсі» та «Манчестер Сіті».

Тож, перед восьмим в історії ЛЧ мононаціональним фіналом, згадаємо сім попередніх дуелей, в яких зустрічалися представники з одного чемпіонату.

1. Сезон 1999/2000. «Реал» (Мадрид, Іспанія) – «Валенсія» (Іспанія) – 3:0

Мононаціональні фінали як явище виникли тільки на стику століть, адже раніше в турнірі брали участь лише чемпіони або діючі володарі ЛЧ. Тобто, у кращому випадку, лише одна країна могла мати максимум двох представників в турнірі. Утім, починаючи з cезону 1997/1998, уже два представника з топ-чемпіонатів стартували в найсильнішому футбольному турнірі планети, а через два роки вже 3-4. І першій країні, якій пощастило делегувати два свої клуби до фіналу ЛЧ, стала Іспанія та її представники «Реал» та «Валенсія».

Команди підійшли до найголовнішого матчу сезону з різним настроєм. «Валенсія» завоювала третє місце в Ла Лізі в сезоні 1999/2000 і отримала право брати участь в кваліфікаційному раунді ЛЧ наступного року. Натомість команда Вісенте Дель Боске провалила чемпіонат, посівши усього п’яту позицію в Прімері. Таким чином, окрім чергової можливості підняти над головою уже восьмий трофей, для мадридців стояло питання виходу у наступному сезоні до ЛЧ. Що цікаво: мадридці на другому груповому етапі лише за додатковими показниками обійшли київське «Динамо» (обидві команди набрали по 10 очок) і посіли «рятівне» друге місце у групі. А по дорозі до фіналу вибили сильні «Баварію» (2:0 і 1:2) та «Манчестер Юнайтед» (0:0 і 3:2). Команда ж Ектора Купера завдяки феєричним та результативним матчам на рідній «Местальї» не залишила шансів не менш зірковим – «Лаціо» (5:2 і 0:1)  та «Барселоні» (4:1, 1:2).

Тож, 24 травня 2000 року на французькому стадіоні «Стад де Франс» мало з’ясуватися, хто на той момент був найсильнішим клубом Європи. Уже в перші хвилини гри «Реал» захватив ініціативу і Фернандо Морієнтес, Рауль і Стів Макманаман раз по раз турбували кіпера валенсійців Сантьяго Канісареса, але той до 39-ї хвилини матчу був на висоті. А за 6 хвилин до перерви своє вагоме слово сказав Фернандо Морієнтес, який вивів «королівський» клуб вперед – 1:0. Після перерви Ектор Купер так і не зумів «достукатися» до своїх лідерів Гаїски Мендьєти, Клаудіо Лопеса та Мігеля Ангуло, які були блідою тінню тієї атакуючої «Валенсії», яка вийшла до фіналу. У підсумку в другому таймі Рауль та Стів Макманаман записали на свій рахунок по м’ячу і встановили остаточний рахунок у грі 3:0, принісши своїй команді восьмий Кубок чемпіонів в історії та можливість виступати в ЛЧ у сезоні 2000/2001.

Щодо «Валенсії», то вона в наступному розіграші найсильнішого футбольного турніру планети знов дісталася до фіналу, але в серії пенальті поступилася мюнхенській «Баварії».

2. Сезон 2002/2003. «Мілан» (Італія) – «Ювентус» (Турін, Італія) – 0:0 по пенальті 3:2

Цей сезон розіграшу ЛЧ є пам’ятним не лише для переможця і фіналіста, а й для всіх уболівальників футболу України, адже 28 травня 2003 року вперше в історії наш земляк підняв над головою Кубок чемпіонів. Саме Андрій Шевченко був головною зіркою тієї золотої команди Карло Анчелотті і саме він забив вирішальний післяматчевий пенальті, який і приніс «Мілану» шостий в історії найпрестижніший трофей клубного футболу.

Сам фінальний матч відбувся на манчестерському «Олд Траффорді» і, варто зазначити, став найменш результативним фіналом з моменту створення ЛЧ у 1992-му році, хоча початок гри був доволі цікавим. Вже на 8-й хвилині гри Андрій Шевченко «пробив» Джанлуїджі Буффона, але суддя зафіксував офсайд у нашого форварда. У першому таймі «стара синьйора» взагалі могла пропустити не один раз, якби не туринський страж воріт, який парирував небезпечні удари Філіппо Індзагі та Кахи Каладзе. Лише після перерви Марчелло Ліппі вніс корективи у гру своїх підопічних, і нинішній наставник «Інтера» Антоніо Конте двічі міг ставати героєм зустрічі і виводити «Юве» вперед. Утім, до кінця гри м’яч у ворота обох команд так і не потрапив, як і в додаткові 30 хвилин. У післяматчевих пенальті бездарні удари Давіда Трезеге, Пауло Монтеро та Марсело Салайєти допомогли «Мілану» здобути шостий КЧ у своїй історії. Також у цьому матчі історичне досягнення підкорилося міланцю Кларенсу Зеєдорфу, для якого дана перемога стала третьою в кар’єрі у складі трьох різних команд. До того він здобував КЧ із амстердамським «Аяксом» у 1995-му році та мадридським «Реалом» у 1998-му.

3. Cезон 2007/2008. «Манчестер Юнайтед» (Англія) – «Челсі» (Лондон, Англія) – 1:1 по пенальті 6:5

Обидві команди йшли до фінального матчу в «Лужниках» доволі рівною ходою. У груповому раунді англійські гранди впевнено посіли перші місця, жодного разу не програвши в шести іграх. А от у плей-оф лондонцям, відверто кажучи, пощастило, адже «пенсіонерам» в 1/8 та 1/4 фіналу у суперники дісталися представники Греції та Туреччини – «Олімпіакос» і «Фенербахче». Якщо з греками проблем не було (0:0 і 3:0), то турків лондонці пройшли зі скрипом (1:2 і 2:0). Лише у півфіналі підопічні Авраама Гранта вибили серйозного опонента – земляків із «Ліверпуля». А от команді Алекса Фергюсона для досягнення цілі довелося «попотіти», вибивши з турнірної дистанції «Рому», «Ліон» та «Барселону».

Фінальна гра у Москві виправдала очікування уболівальників футболу. Матч хоч вийшов не дуже багатим на небезпечні моменти, але доволі безкомпромісним і напруженим. У першому таймі на той час ще 23-річний португалець Кріштіану Роналду вивів вперед «манкуніанців», але ще до перерви Френк Лемпард зрівняв рахунок. У другому таймі уболівальники голів так і не побачили, хоча «Челсі» грав гостріше, створивши кілька «забійних» моментів. Те ж саме стосується і екстра-таймів, у яких на висоті були голкіпери обох клубів – Едвін Ван дер Сар та Петер Чех. У серії ж післяматчевих пенальті Кріштіану Роналду міг із героя перетворитися на антигероя, не змігши переграти у рамці Петера Чеха. Утім, «пенсіонери» своїм шансом не скористалися: Ніколя Анелька і Джон Террі теж змарнували свої спроби. Тож у футбольній лотереї перемогу із рахунком 6:5 здобули «манкуніанці», для яких це був третій в історії Кубок чемпіонів.

4. Сезон 2012/2013. «Баварія» (Мюнхен, Німеччина) – «Боруссія» (Дортмунд, Німеччина) – 2:1

«Вемблі» у 2013 році приймав сьомий за всю історію існування фінал Кубка (Ліги) чемпіонів. А до головного матчу турніру дісталися представники німецької Бундесліги -  «Баварія» та дортмундська «Боруссія». На шляху до фіналу команда Юппа Хайнкеса, за яку на той час виступав наш Анатолій Тимощук, раз по раз «знімала скальпи» із інших грандів європейського футболу – «Арсенала», «Ювентуса» та «Барселони». Натомість підопічні Юргена Клоппа, серед яких тоді «запалював» Роберт Левандовські, до півфінальної зустрічі із «Реалом» розім’ялися на донецькому «Шахтарі» (3:0 і 2:2) та дебютанті турніру «Малазі» (3:2 і 0:0). І лише в півфіналі жереб звів дортмундців із грізним «Реалом». Варто зазначити, що долю цього двоматчевого протистояння вирішив бомбардирський геній Роберта Левандовського, який у домашній грі зробив покер, а сама «Боруссія» перемогла іспанців із рахунком 4:1. У Мадриді іспанський гранд під керівництвом Жозе Моуріньо взяв реванш, але перемоги із рахунком 2:0 було явно замало.

25 травня 2013-го року на «Вемблі» у надпринциповому «Дер Класікер» зійшлися «Баварія» та «Боруссія». І, як на мене, це був один із найцікавіших фіналів. Підопічні Юргена Клоппа, попри статус «андердога», заволоділи ініціативою з початку матчу і більш гостро атакували володіння Мануеля Нойєра, але найкращий голкіпер Німеччини останнього десятиліття був напоготові, відводячи загрози від своєї рамки воріт. Мюнхенці теж створювали моменти, але вони були не такі небезпечні. А от після перерви Маріо Манджукіч зумів вивести вперед свою команду. Утім невдовзі «догрався» центральний захисник «Баварії» Бонфін Данте, який сфолив у своєму штрафному. Нинішній гравець «Манчестер Сіті» Ілкай Гюндоган легко переграв Нойєра, встановивши нічийний рахунок – 1:1. Здавалося, що долю  трофею знову розіграють у додатковий час чи в післяматчевих пенальті, але на останній хвилині гри захисники дортмундців не розібралися у штрафному, дозволивши Ар’єну Робену встановити остаточний результат у грі - 2:1. Для «Баварії» цей титул став п’ятим в історії. Щодо Анатолія Тимощука, то він у фінальній грі участі не брав, але став другим українцем після Андрія Шевченка, який виграв Лігу чемпіонів.

5. Сезон 2013/2014. «Реал» (Мадрид, Іспанія) – «Атлетіко» (Мадрид, Іспанія) – 4:1 у додатковий час

Не пройшло й сезону після німецького мононаціонального фіналу в ЛЧ, як наступного року за трофей знову боролися представники з одного чемпіонату. Цього разу своїх представників до головного матчу турніру вдруге в історії делегувала Ла Ліга в особі двох мадридських клубів «Атлетіко» та «Реала». Також це був перший випадок в ЛЧ, коли у вирішальній грі зійшлися представники з одного міста. Якщо згадувати шлях команд до фіналу на лісабонському «Ештадіу да Луш», то «королівський» клуб став справжнім «кілером» для німецьких команд, вибивши в матчах плей-оф спочатку «Шальке-04» і дортмундську «Боруссію», а в півфіналі мюнхенську «Баварію». «Атлетіко», у свою чергу, виявився сильнішим за зіркові «Мілан», «Барселону» та «Челсі».

У фінальній грі на «Ештадіу да Луш», 24 травня 2014-го року, уболівальники стали свідками справжнього футбольного трилера. Підопічні Дієго Сімеоне були в кроці від завоювання першого в історії команди трофею ЛЧ, перемагаючи мега-зіркову команду Карло Анчелотті до 90-ї хвилини гри. Утім, «залізобетонна» оборона «матрацників» на третій компенсованій хвилині припустилася помилки, дозволивши Серхіо Рамосу зрівняти рахунок і перевести гру в екстра-тайм. Цей гол капітана мадридців, схоже, надломив віру в перемогу гравців «Атлетіко», і в додатковий час вони «попливли». Воротар «матрацників» Тібо Куртуа, який зараз є основним голкіпером «галактикос», ще тричі пропустив від своїх майбутніх одноклубників.

Таким чином, «Реал» здобув перемогу в матчі з рахунком 4:1 і свій десятий титул найсильнішої команди Європи.

6. Сезон 2015/2016. «Реал» (Мадрид, Іспанія) – «Атлетіко» (Мадрид, Іспанія) – 1:1 по пен: 5:3

Кажуть, що снаряд двічі в одне місце не влучає. Утім, даний вислів вирішили спростувати дві мадридські команди, «Атлетіко» та «Реал», які через два роки знову дісталися фіналу ЛЧ, який цього разу відбувся у Мілані на стадіоні «Джузеппе Меацца».

Якщо у попередньому матчі дворічної давнини явними фаворитами були «галактикос», то цього разу букмекери давали непогані шанси на успіх «матрацникам». Ще б пак, підопічні Дієго Сімеоне у раундах плей-оф вибили головних фаворитів ЛЧ того сезону – мюнхенську «Баварію» та «Барселону». Щодо «Реалу», то команду очолив тренер-дебютант Зінедін Зідан і багато зі спеціалістів вважали, що легендарний гравець може не відразу знайти спільну мову із підопічними. Але, варто зазначити, магія Зізу зробила свою справу, і гравці зіркової команди пішли за своїм новим тренером як у чемпіонаті, так і в ЛЧ. Але, якщо в Ла Лізі наверстати упущене Рафою Бенітесом французу не вдалося і мадридці задовольнилися другим місцем, то у дебютному для себе єврокубковому сезоні на всі 100 скористалися своїм шансом .

Фінальний матч на «Джузеппе Меацца», який відбувся 28 травня 2016 року, був майже «рімейком» гри дворічної давнини. Тільки тоді «королівський» клуб був у ролі наздоганяючого. Цього разу вже «матрацники» пропустили м’яч у власні ворота на 15-й хвилині зустрічі. Знову ж голом відзначився «ненависний» для уболівальників «Атлетіко» Серхіо Рамос. Лише за 10 хвилин до фінального свистка підопічні Дієго Сімеоне завдяки влучному удару Янніка Карраско зуміли зрівняти рахунок, який не змінився і після додаткового часу. У післяматчевій «лотереї»  перші три удари гравців обох команд були влучними. Роковим для «Атлетіко» став удар у штангу їхнього правого захисника Хуанфрана. Доля титула тоді була в ногах Кріштіану Роналду, який своїм могутнім пострілом ледь не порвав сітку за спиною Яна Облака, встановивши остаточний рахунок у післяматчевих пенальті – 5:3. Таким чином, «Реал» завоював одинадцятий Кубок чемпіонів, а Зінедін Зідан став першим французьким тренером в історії, який вигравав ЛЧ.

7. Сезон 2018/2019. «Ліверпуль» (Англія) – «Тоттенхем» (Лондон, Англія) – 2:0

От кого точно не чекали у фіналі ЛЧ 2018/2019 на мадридському «Ванда Метрополітано», так це лондонський «Тоттенхем». Команда Маурісіо Почеттіно ледь вийшла з групи, випередивши міланський «Інтер» лише за додатковими показниками (обидві команди набрали по 8 очок). Проте в раунді плей-оф «шпори» не без пригод вибили по дорозі до фіналу дортмундську «Боруссію» (3:0 і 1:0), «Манчестер Сіті» (1:0 і 3:4) та амстердамський «Аякс» (0:1, 3:2). Натомість мерсисайдцям довелося докласти зусиль, щоб вдруге поспіль вийти до фінального матчу ЛЧ. Команда Юргена Клоппа на шляху до Мадрида здолала «Порту» та зіркові «Баварію» і «Барселону». Причому з останніми видали справжню драму. У першій грі на «Камп Ноу» британці без боротьби поступилися господарям із розгромним рахунком 0:3. Утім, через тиждень на «Енфілді»  на каталонців чекав справжній жах. «Ліверпуль», після мінімальної переваги в першому таймі 1:0, у другій половині зустрічі відзначився ще трьома м’ячами, довівши рахунок до повного розгрому 4:0 і, тим самим, вийшовши до фіналу ЛЧ.

Фінальна гра між англійськими командами розпочалася доволі багатообіцяюче. У першій же атаці мерсисайдці заробили пенальті за гру рукою у штрафному майданчику Сіссоко і Мохамед Салах легко переграв голкіпера «шпор» Уго Льоріса. Однак більше м’ячів жодна з команд до перерви не забивала. У другому таймі активізувався кореєць Сон Хин Мін, але ні його старань, ані спроб другого зіркового нападника «шпор» Харрі Кейна виявилося замало, щоб розпечатати ворота бразильського кіпера ліверпульців Аліссона. А на 88-й хвилині своє слово сказав «джокер» Юргена Клоппа - Дівок Орігі, який подвоїв рахунок у матчі і зняв всі питання стосовно переможця. 2:0 на користь «Ліверпуля», для якого цей трофей став шостим в історії.