Кубкова посуха в динамівських воротах

«Атака виграє матчі, а оборони – турніри!» – ці слова Алекса Фергюсона стали крилатими. Іноді під час цитування замість слова «турніри» застосовують промовисте «титули». Жодного м’яча в ігровий час не змогли забити суперники київського «Динамо» у ворота Дениса Бойка впродовж усього розіграшу! Ця кубкова посуха – не унікальна: тричі до цього кияни вже мали подібне досягнення. Жоден інший український клуб свої кубкові тріумфи – чи то в колишньому СРСР, чи то в незалежній Україні – не супроводжував подібним успіхом.

Вболівальницька вдача така, що кортить бачити своїх улюбленців в атаці, душа потребує багатогольового спектаклю, хай і з пропущеними голами, та з набагато більшою кількістю голів забитих. Діставати насолоду від організованості оборонних побудов улюбленої команди можуть хіба що тонкі поціновувачі футбольної майстерності. Менше з тим, у теперішніх успіхах «Динамо» неабияку роль відіграє оборона, що складається зі здібної амбітної молоді, яка має ще потенціал до зростання. Нинішнім динамівським оборонцям є на кого рівнятися: свого часу три команди-попередниці проторували сухий шлях до заповітного трофею.

1982: безгольові одноклубники

Як і тепер, київське «Динамо» розпочало кубкову кампанію-82 з чвертьфінальної стадії. Завдяки єдиному голу Віктора Хлуса були подолані майбутні чемпіони країни – мінські динамівці. Щоправда, в березні білоруських футболістів ще не зараховували до фаворитів чемпіонату.

У півфіналі підопічні Валерія Лобановського подужали в Києві вже тбіліських одноклубників – чинних володарів Кубка кубків. 99 700 глядачів на Республіканському стадіоні радо вітали м’ячі Вадима Євтушенка та Леоніда Буряка. Олександр Сорокалет начисто закрив Реваза Челебадзе, а Сергій Журавльов – Рамаза Шенгелію. Всі атакувальні спромоги гостей, що володіли більшу частину гри територіальною перевагою, виявилися марними.

У фіналі кияни довели свою перевагу над московськими автозаводцями завдяки єдиному голу оборонця Сергія Балтачі. Впродовж усього розіграшу сумлінно працювали на оборону Олександр Сорокалет, Сергій Журавльов та Анатолій Дем’яненко. У півфіналі та фіналі компанію їм у захисті склав Сергій Балтача, а в чвертьфіналі на допомогу прийшов Михайло Олефіренко. Кубковий ігровий час між воротарями – Віктором Чановим і Михайлом Михайловим – був розподілений приблизно порівну: нинішній тренер голкіперів київського клубу захищав ворота динамівців у чвертьфіналі, а представник славної воротарської династії – у фіналі. У півфінальному двобої з тбілісцями в основі вийшов Чанов, а Михайлов змінив його ближче до фінального свистка.

Отже, навіть у таких знаних майстрів атакувальної справи як мінчанин Петро Василевський, тбілісець Рамаз Шенгелія та автозаводець Андрій Редкоус не вийшло пробити динамівських голкіперів!

1996: зі стабільним складом захисту

Того разу «Динамо» розпочало шлях до Кубка зі стадії 1/16 фіналу, й практично впродовж усього турніру захисну лінію київського гранда становили Лужний – Беженар – Головко – Шматоваленко. Лише в півфінальному матчі незадовго до його закінчення Лужного змінив Юрій Дмитрулін. Керував діями захисників із воротарської рами переважно Олександр Шовковський, лише на стартовому етапі – в двобої з новомосковським «Металургом» – місце у воротах зайняв Андрій Ковтун.

Крім «Металурга», зброю перед командою, очолюваною Йожефом Сабо, склали «Зірка-НІБАС», «Таврія», «Кремінь» і вінницька «Нива». Не найсильніші опоненти, чого там. Та все ж оборону киян варто відзначити. Вона не лише на відмінно впоралася з основним завданням – не пропустити, а й вправно допомагала форвардам. Двічі по ходу турніру відзначився голами Олександр Головко.

2006: триворотарська звитяга

Того сезону залишити свої ворота на замку впродовж усього розіграшу було найскладніше: кияни стартували в Кубку зі стадії 1/32 фіналу. На ранніх етапах відгрузили добру порцію голів нижчоліговим колективам – херсонському «Кристалу» (5:0) та івано-франківському «Спартаку» (7:0). Опісля кияни забили один м’яч харківському «Металісту», два – донецькому «Металургу», три м’ячі в двох півфінальних матчах львівським «Карпатам». А в фіналі завдяки голу бразильського легіонера Клебера (в тому епізоді нападник, на жаль, дістав перелом носа) було подолано запорізький «Металург». Відзначу особливий внесок у недоторканність динамівських воріт оборонців Горана Гавранчича, Владислава Ващука, Сергія Федорова та Андрія Несмачного. На попередніх стадіях динамівцям знадобився і захисний хист бразильця Родолфо (у фіналі вийшов на останні 10 хвилин).

А унікальним той розіграш для киян зробила участь у матчах на різних стадіях трьох голкіперів – Тараса Луценка, Олександра Рибки та Олександра Шовковського. Й жодного з них не змогли пробити гравці команд-суперниць! Й ще: на чолі київського «Динамо» тоді стояв вправний у минулому захисник, багаторічний капітан команди Анатолій Дем’яненко.

2021: відкриття для майбуття

Як не відзначити прогрес молодих динамівських оборонців! Пара центрбеків Денис Попов – Ілля Забарний стала справжнім відкриттям цього сезону. Юні захисники додавали за його ходом, нарощуючи м’язи як у прямому, так і в переносному сенсі. Ювелірні підкати, впевнена гра на другому поверсі, нечасте для молодих гравців уміння читати гру – ці чесноти посприяли сухості динамівських воріт у Кубку України-2020/21.

А півфінальний матч киян проти «Агробізнеса» став унікальним для цієї стадії: команда Мірчі Луческу не дала супернику змоги завдати жодного удару в бік своїх воріт! Та й у фіналі їх кількість, м’яко кажучи, не зашкалювала. Й досвідчений голкіпер киян Дениса Бойко заслуговує на компліменти! Він витягнув серію пенальті в чвертьфіналі проти ковалівського «Колоса», не дав змоги засумніватися в своїй майстерності й у фіналі, й упродовж усього розіграшу цементував динамівську оборону. А після фінального свистка у вирішальному матчі досвідчений фіналіст Ліги Європи не зміг стримати сліз щастя!

***

Організація гри в обороні свого часу допомогла, приміром, збірній Італії під орудою Енцо Беарзота стати чемпіоном світу, а збірній Греції на чолі з Отто Рехагелем чемпіоном Європи. Коли ми твердимо про неякісний футбол, чи не плутаємо ми якість із видовищем? І чи не принижуємо певною зверхністю захисників? Хто там востаннє із оборонців був вшанований «Золотим м’ячем»? Італієць Фабіо Каннаваро в 2006-му за звитягу на чемпіонаті світу. Десятьма роками раніше почесною нагородою було відзначено німця Маттіаса Заммера. А так, здебільшого всі в захваті від гравців атаки, натомість масовий уболівальник часто-густо цінує в захисників хіба що вміння віддати точний перший пас. Переконаний: неуваги до оборонців – цієї ментальної хиби –слід позбуватися: вправні захисники заслуговують на повагу!

Київське «Динамо» в національних чемпіонатах (і СРСР, й України) нерідко пропускало набагато менше за інших. Однак сезони, які передували нинішньому, загострили оборонну проблему киян. Географія пошуків селекціонерами клубу надійних захисників була вельми широкою, та виявилося, що вихованці власної школи цілком можуть дати собі раду біля своїх воріт. Проте динамівській юні в жодному разі не варто зупинятися в прогресі. Й тут на допомогу може прийти Євро. Там наших хлопців випробовуватимуть на міцність кращі європейські майстри. Й досвід, одержаний в юному віці на такому представницькому форумі, доволі безцінний! Здоров’я та наснаги талановитим оборонцям!  

Олексій РИЖКОВ