БАБИНЕЦЬ: «Обіцяю, скільки будуть викликати в збірну, буду в неї приїздити»

33-річний нападник білоцерківського «Білого Барсу», за плечима якого 35 матчів, 9 голів і 13 асистів у складі національної збірної України, розповів в інтерв’ю Sport.ua, що для нього означає представляти на хокейних майданчиках свою країну. То слова, які мали б стати для багатьох українських спортовців прикладом.

– Сергію,найближчої суботи, 15 травня, збірна України розпочне виступи у міжнародних змаганнях «Beat Covid-19 Ice Hockey Tournament» у словенській Любляні. Цій події передували десятиденні тренувальні збори. Яке враження від них залишилося, враховуючи, що до того через пандемію команда в останнє збиралася ще торік у лютому?
– Гарно попрацювали і провели два хороших спаринги з молодіжною збірною. Приємно, що зумів у цих матчах відзначитися. Мені завжди важливо, щоб п’ятірка, яку представляю, приносила команді очки. А я, як нападник, маю забивати. Форвард має приносити результативну користь. Ми провели грамотні збори. Вони мають допомогти нам гідно виступити в Словенії. 

Наразі мене тішить, що збірна після тривалої паузи знову зібралася. Напередодні зборів завжди хвилюємося, як усе буде, якою буде атмосфера. І кожного разу збираємося й отримуємо задоволення від спільної роботи. У збірній завжди найкращий мікроклімат, бо тут збираються лише наші хокеїсти. Ми знаємо одне одного з дитячих років і б’ємося на майданчику як за країну, так і один за одного. Я є вихованцем школи «Сокола», хтось вихований у київській «Крижинці», є хлопці з Харкова. Нині географія розширилася на захід – з’явилися Артур Чолач із Новояворівська на Львівщині та Іван Сисак з Галича на Івано-Франківщині. Це чудово, бо всі ми – одне ціле, громадяни нашої улюбленої країни. Представляти свою державу – велика честь. Незалежно від того, спортовець ти, актор чи політик.

– У тому й річ, що приїзд у хокейну збірну зараз став майже політичним моментом. При цьому говорилося, що хокеїсти «Білого Барса» можуть не відгукнутися на виклик. Але ви були у числі перших, хто на запрошення Вадима Шахрайчука відгукнувся публічно.
– Для мене питання – грати чи не грати за збірну – ніколи не стояло. Викликають – приїду. Виклик треба заслужити, а коли заслужив, не можна нехтувати. Обіцяю, що скільки будуть викликати в збірну, буду в неї приїздити. Бо ще маленьким хлопчиком дивився, як наша національна команда грала в елітному дивізіоні чемпіонату світу. Вадим Шахрайчук, Костянтин Сімчук, Віталій Литвиненко, Костянтин Буценко, Дмитро Христич, багато інших були моїми кумирами. Тоді міг тільки мріяти, що можу грати в хокей поряд із ними, в джерсі збірної України. Тепер, коли ці люди кличуть мене у збірну, чи я можу не приїхати?

– Що змінилося в збірній з приходом на тренерський місток Шахрайчука?
– Не буду говорити, що змінилося, але відзначу, що працювати з цим тренером цікаво. Шахрайчук – кваліфікований, добре тактично підкований спеціаліст, який вміє донести свої вимоги грамотно. Хоч команда не збиралася вже дуже давно, з перших занять у наших діях почав простежуватися малюнок гри. Ми зрозуміли, як нам грати. Тут, мабуть, дається взнаки величезний досвід не лише Шахрайчука як тренера, а й як гравця, який провів у складі збірної майже 20 років. Нам у доступній формі доносять свої вимоги. За таких умов грати за завданням набагато легше. Напередодні турніру в Словенії це обнадіює.

– Тренери очікувано поставили вас в одну трійку нападу з Романом Благим.
– А як же іще? Я Рому знаю з дитячого садка. Розуміння в нас на нейронному рівні, ми відчуваємо одне одного спинним мозком. Благий знає мої сильні сторони, я – його. Думаю, було б неправильно не використовувати нас разом. 

– Тренер сказав, що втома після клубного сезону в багатьох хокеїстів відчувається. Вам сил вистачає?
– Сили є. Інша річ, що, може, трохи випав з ігрового ритму. «Білий Барс» вибув з плей-оф у чвертьфіналі. Пауза без матчів у нас вже чималенька. Доводиться повертати ті відчуття, які впродовж сезону закладені на рівні підсвідомості. Іноді для розуміння гри потрібна не стільки «фізика», скільки мізки. Коли ти в тонусі, то приймаєш рішення, розумієш, куди бігти і що робити блискавично. Власне, на прикладі двох контрольних матчів з молодіжною збірною це теж відчувається. У порівнянні з першим поєдинком ми зробили суттєвий крок уперед. І як команда, так і кожен індивідуально. В другому поєдинку почали вдаватися комбінації. І це на тлі певної втоми, яка накопичилася за підсумками десятиденних зборів. Думаю, впродовж найближчих доби-півтори ми відновимося. У нас достатньо молода команда, навіть Андрій Міхнов – молодий хлопець (37 років – авт.), він вийде на лід у Любляні в своїх найкращих кондиціях.

– З особливостями гри майбутніх суперників у Словенії вже знайомилися?
– Знаю їх всіх добре. Досі жодного разу не грав тільки проти збірної Франції. Австрія – дуже сильна команда, рівня елітного дивізіону чемпіонату світу. Франція і Словенія – теж на нашому тлі команди топового рівня. Вони грають у класичний європейський хокей, шайба у них постійно ходить, всі біжать, крутять. Для нас то буде гарне випробовування. А з поляками ми граємо практично щороку, іноді – по кілька разів на рік. Останнім часом нам з ними щоразу складніше. Не лише нам, адже Польща обіграла в олімпійській кваліфікації збірну Казахстану. У них сильний воротар, а шість чи сім хокеїстів мають у чеських та німецьких лігах по 10 тисяч євро зарплати на місяць. Для європейського хокею це гарні гроші. Ми спілкуємося, знаємо, хто чим дихає. Пацани демонструють дуже сильний рівень. Але ми спробуємо вчинити як у тій пісні Висоцького: «А наши ребята за ту же зарплату…» 
Думаю, цей турнір є найперше шансом, щоб проявити себе, для молодих хокеїстів. У Любляні збереться чимало скаутів. У хлопців є подвійний стимул стрибнути вище голови. Проявимо себе й, не виключено, когось помітять і заберуть у сильний європейський чемпіонат. 

– З українськими румунами напередодні матчу наших збірних у Словенії розмовляли (за збірну Румунії виступає п’ять натуралізованих українців)?
– Поки ні. Порозмовляємо на місці. Думаю, для них матч проти збірної України буде дуже принциповим. Але й для нас поєдинок з румунами теж особливий. Треба реваншовуватися за поразку на попередньому чемпіонаті світу. Зрештою, на такому рівні в мене немає непринципових суперників. Коли ти виходиш на лід у светрі з тризубом на грудях, по-іншому бути не може.