Підтримати українських військових та людей, які постраждали через війну

Україна
|
8440
15

ЖИТНИК: «Грав за Росію, але Україна і Київ завжди будуть найріднішими»

Легендарний хокеїст — про два програних фінали Кубка Стенлі, вибір на користь Росії та Сокіл

ЖИТНИК: «Грав за Росію, але Україна і Київ завжди будуть найріднішими»
Getty Images/Global Images Ukraine

У другій частині інтерв’ю Sport.ua легендарний український хокеїст розповів про два програних фінали кубка Стенлі, пояснив, чому виступав за російську, а не українську збірну й назвав найперспективніших, з його точки зору, гравців сучасного київського «Сокола».

Перша частина інтерв’ю з Олексієм Житником - «Ґрецкі в роздягальні говорив тихо, щоб всі прислухалися»

«Ми вели у другому матчі фінальної серії, але судді вирішили зробити заміри ключки»

— Олексію, в першому ж сезоні в НХЛ ви зупинилися за крок від перемоги в Кубку Стенлі. Виходить, у 20-річному віці ви могли виграти практично все, чим багатий світовий хокей. Але не склалося – фінальну серію «Монреалю» «Лос-Анджелес» програв.
— А ще я міг стати першим вихідцем з СССР, який брав до рук Кубок Стенлі. Проте тоді я не думав ні про історичну складову, ні про те, що шанс поборотися за Кубок знову мені випаде ще лише раз і ним теж не скористаюся. Можу лишень сказати, що у 1999-му, коли грали у фіналі з «Баффало» проти «Далласа», я цінував цю нагоду більше. У дебютному сезоні сходження здавалося красивою пригодою. Тому після поразки у фіналі вирішив, що наступного року потрапимо туди знову і вже переможемо. Але так не буває.

Досі певен, що ми мали всі шанси на перемогу в серії з «Монреалем». Перший матч на виїзді ми виграли, а в другому вели 2:1, коли за лічені хвилини до завершення основного часу судді вирішили зробити заміри і помітили завеликий загин ключки Максорлі. Нас покарали двома хвилинами штрафу. Суперники більшість реалізували, а в овертаймі вирвали перемогу. Рахунок у серії вирівнявся, а наступних три матчі ми програли. Причому обидві домашніх гри теж програли в овертаймах. «Канадієнс» у тому плей-оф взагалі щастило. Хоча команда в них, звісно, була дуже сильна, з відмінним воротарем Патріком Руа, з Джоном Леклером.

Getty Images/Global Images Ukraine

— Як так вийшло, що в наступному сезоні фіналіст Кубка Стенлі, з тими ж тренером і гравцями, з великим Ґрецкі у складі взагалі не вийшов у плей-оф?
— Так вийшло. Забракло, здається, чотирьох очок. У нас тоді команда була вікова, більшості хлопців – помітно за 30. Може, не розрахували сил. Але на те й НХЛ. Там втриматися два сезони на одному рівні дуже складно. А такі команди як «Піттсбурґ», «Детройт» чи «Чікаґо», які за останніх 30 років повигравали Кубок Стенлі по два рази поспіль, можна назвати великими. Зараз чемпіонат став ще непередбачуванішим. І виною цьому не стільки ситуація з пандемією, скільки правило вільних агентів. Я такий статус отримав у 32 роки. Зараз хокеїсти стають вільними агентами і можуть обирати команду на піку кар’єри, в 28.

— Навряд чи це справедливо.
— Не знаю. В лізі вважають, що до 28 років для клубу володіти правами на гравця достатньо. Для хокеїстів це позитив. У мене ж виходило, що з 29-ти впродовж трьох років я продовжував контракт з «Баффало» на рік. Кожному перепідписанню передували тривалі перемовини. Пропонував керівникам обміняти мене, раз не підходжу. Але ті обмінювати не поспішали, проте й платити хотіли менше. При цьому не встигав підготуватися, бо пропускав три підготовчих табори поспіль, іноді – старт сезону. Нині такої проблеми перед гравцями немає.

«Після двох-трьох поразок Ґашек міг не заснути до п’ятої-шостої ранку»

— За «Сейбрз» ви відіграли десять сезонів і, можна сказати, застали розквіт команди, яку асоціювали найперше з легендарним чеським воротарем Домініком Ґашеком.
— До нас «Сейбрз» не потрапляли у фінал Кубка Стенлі 24 роки, а єдиний фінал у 1975-му програли. На тлі «Баффало Біллз», який чотири рази поспіль потрапляв у Супербоул, тобто боровся за головний трофей американського футболу і кожен раз програвав, досягнення хокеїстів виглядали скромно. Від нас із далеко не видатною за іменами командою і середнім бюджетом теж ніхто див не очікував. Із суперзірок у нашому складі, крім Ґашека, був ще тільки Пет Лафонтен. Але й той через струс мозку пропустив цілий сезон, а в 1997-му взагалі перейшов у «Нью-Йорк Рейнджерс». Тому змушений погодитися, що наше «Баффало» знали найперше завдяки Домінатору.

Getty Images/Global Images Ukraine

— Він чимось відрізнявся від інших воротарів?
— Та наче й нічим. Звичайна людина. Знаю його добре, бо впродовж чотирьох років ми ділили на виїздах готельні номери. Але Домінік шість разів здобував «Везіна Трофі» найкращому воротареві сезону в НХЛ, у 1998-му допоміг Чехії виграти олімпійське золото, причому від американців у чвертьфіналі і канадців у півфіналі пропустив по одній шайбі, Канаду обіграв у серії булітів, а в фіналі здійснив «шат-аут» у матчі з росіянами. Думаю, без Ґашека усім цим суперникам чехи програли б.

Домінік сильний найперше тим, що він хоче перемогти завжди, у що б не грав. Навіть коли ми в номері грали у шахи чи карти. Ґашек завжди був сконцентрованим і азартним. Про хокей годі й говорити. Ми знали, що ведучи 3:1 з Домініком у воротах, перемоги вже не віддамо. Треба було бачити, як він працював на тренуваннях. Коли команда відпрацювала, Ґашек залишав із собою молодих, кидав на лід ключку і говорив: «Кидаємо верхом, буду відбивати головою». Домінік звик працювати багато. Команда в нас була робочою, за кількістю кидків ми поступалися суперникам у більшості матчів. Тому в тих 55-60-ти матчах регулярного чемпіонату плюс поєдинки плей-оф Домінік мав дуже багато роботи. Не кажу, що Ґашек нас постійно витягував, але що був стержнем команди – безсумнівно. При цьому коли траплялися серії з двох-трьох поразок, Домінік міг не заснути до п’ятої-шостої ранку.

— У плей-оф «Баффало» з вами у складі два сезони поспіль програвав «Філадельфії».
— «Флаєрз» тоді постійно називали фаворитами Кубка Стенлі. Усі лише гадали, в якому році це станеться. Ми ж, навпаки, завжди входили у плей-оф у статусі андердоґів. Але неприємних андердоґів. Нас усі боялися. У «Філадельфії» тоді виблискував Legion of Doom («Легіон смерті») Джон Леклер – Ерік Ліндрос – Мікаель Ренберґ. Усі хлопці – під 110 кг ваги, біжать, кидають, кожен забивав у межах 50 шайб за сезон. По людях то була могутня команда, але трофею здобути вони не змогли. Ми «Філадельфії» двічі програли. Але в 1998-му, після Олімпіади, змогли перекрити згадувану лінію і виграли серію 4:0. Я тоді грав у парі з чехом Ріхардом Шмегликом. Ми років сім разом провели в одному дуеті. Нас саме проти Леклера, Ліндроса і Ренберґа випускали. З нами виходив Майк Пека, здатний відіграти в обороні нападник силового плану, який вмів відпрацювати на вкиданнях і у меншості. Ось нам вдалося знайти ключики, як закрити провідну ланку «Флаєрз». І, звісно, відмінно зіграв Домінік.

Getty Images/Global Images Ukraine

— Тоді виглядало, що олімпійський кураж Ґашека не минає. Але в півфіналі «Баффало» поступився «Вашингтону».
— Можна сказати, що грали дві європейських команди. У тому розумінні, що що в нашому складі, що у «Кепіталз» тоді виступало багато європейських хокеїстів. У нас 10-11 європейців було постійно. Я ще впродовж двох місяців встиг пограти за «Сейбрз» поряд із Алєксандром Могильним. То коли мене в 1995-му обміняли із «Лос-Анджелеса» у «Баффало». Ми тоді грали в плей-оф, а в наступному році Алекс перейшов у «Ванкувер». Потім склад змінювався, але нові фіни, чехи, шведи, росіяни з’являлися постійно. Але «Вашингтон» не відставав. У воротах в них грав німець Олаф Кольціґ, у полі – фін Еса Тікканен, росіянин Андрєй Ніколішин, словаки Петр Бондра і Ріхард Зеднік.

«Галл забив з порушенням, але поки його помітили, «Далласу» вручили Кубок Стенлі»

— Тож друга нагода здобути Кубок Стенлі вам випала у 1999-му, коли «Сейбрз» у фіналі поступився іншій захисній команді – «Далласу».
— У тому плей-оф ми теж були андердоґами. Найперше напередодні півфінальної серії проти «Бостон Брюїнз», у складі яких тоді виділялися воротар Рей Бурк і нападник Кем Ніллі. Але гра у плей-оф відрізняється від регулярки кардинально. Налаштовуєшся, що треба виграти чотири матчі. І чим швидше, тим краще. У таких матчах іноді на провідні ролі виходять гравці, які весь сезон перебували в затінку. Як в нас у 1998-му Метью Барнебі. Хороший хлопець, який міг забити, міг побитися та зірковим ніколи не був. Проте тоді він закинув у плей-оф стільки ж, скільки за весь регулярний чемпіонат – сім шайб. Або візьміть нашого Руслана Федотенка, який у 2004-му в останньому матчі фіналу закинув обидві шайби і приніс «Тампі-Бей» Кубок Стенлі. А до того ж у нього була далеко не видатна статистика. В плей-оф люди іноді розкриваються зовсім по-іншому. І записують свої імена в історію.

А «Даллас», якому ми програли в фіналі, був не таким уже й закритим. Майк Модано, Бретт Галл, Сєрґєй Зубов, Джо Ньювендайк – це видатні хокеїсти. Там було кому атакувати.

— Проте, як прийнято говорити серед людей, які грають у букмекерських конторах, той «Даллас» зазвичай грав на тотал «менше».
— То була грамотна команда, яка дуже вміло реалізовувала більшість. Ми знали, що проти «Далласа» ліпше не вилучатися. А ще в них був сильний воротар Ед Белфор. Крім того, раніше були трохи інші правила. То зараз ледь зачепиш суперника – фол. У ті часи іноді на тебе «надягали такі піджаки», що неможливо було порухатися. Ключками оборонці на п’ятаку теж працювали активно – гомілкостопи і руки відсушували. Хокей тоді був бруднуватий.

Але загалом наша серія з «Далласом» вийшла рівною. Долю заключного, шостого матчу вирішив суперечливий гол Бретта Галла в овертаймі, який рефері не мав зараховувати. Тоді ввели нове правило – ковзан не може заходити у межі воротарського майданчика навіть на сантиметр. Перейшов лінію – взяття воріт відміняється. Галл це правило порушив, але відео переглядом судді тоді не користувалися. В залі відразу почалися овації, організатори вистелили червону доріжку, витягли Кубок Стенлі, Ґері Бетмен вийшов на лід. А ми в роздягальні подивилися повтор. Звісно, ніхто відмотувати гру назад не став.

Той самий гол Бретта Галла

— Кінцем епохи для того «Баффало» став 2001 рік, коли команду залишив Домінік Ґашек.
— У «Сейбрз» тоді змінився власник – колишній президент клубу Джон Ріґас мав проблеми, а його сини взагалі потрапили до в’язниці. Домінік був незадоволений, що нове керівництво не хоче купувати хороших гравців, хоча після фіналу-1999 нам обіцяли і підсилення, і підвищення заплат. Ні того, ні іншого врешті не сталося. Тому Ґашек і пішов. За ним в «Айлендерс» перебрався Майк Пека. Замість них не підписали нікого. Я протримався в Баффало аж до локауту-2004. Хоча то вже були інші емоції. Не було результату, та ще й мені заважали травми – одного разу навіть ламав ключицю. Без Ґашека жодного разу в плей-оф ми не потрапили. Через те перехід у «Нью-Йорк Айлендерс» сприйняв з надією.

«У 38 зрозумів, що час йти з хокею»

— Локаут ви провели в казанському «Ак Барсі», «команді мрії» за російськими мірками. Але стати там чемпіоном на диво не змогли.
— Ми тоді зволікали з європейськими варіантами до останнього, сподіваючись, що профспілка зможе знайти з лігою компромісний варіант. Але не вийшло і відмовлятися від пропозиції «Ак Барсу» було б тупо. Тим паче, що команда зібралася дуже цікава. Зокрема грав тоді в Казані новоспечений володар Кубка Стенлі у складі «Тампи-Бей» Венсан Лекавальє. Весь захист команди і майже весь напад складався з гравців НХЛ.

— І як така команда могла програти в стартовому раунді плей-оф ярославському «Локомотиву»?
— У нас тоді зламався основний воротар Коля Хабібуллін. Крім того, суперники на нас тоді налаштувалися дуже добре, зіграли суворо в обороні. Нас в’язали і дали вкрай мало нагод відзначитися. Мабуть, ми теж винні, що трохи недооцінили суперника. Не дивно, адже в регулярному чемпіонаті ми виглядали дуже переконливо. Мушу сказати, що попри невдачу керівництво «Ак Барсу» перед гравцями розрахувалося в повному об’ємі. Хоча керівництво не приховувало невдоволення.

Getty Images/Global Images Ukraine

— В «Айлендерсі» після завершення локдауну для вас теж усе склалося не так, як хотілося б.
— Для мене особисто сезон завершився достроково. В 65-й грі зламав ногу. Оскільки ж команда в плей-оф не потрапила. В міжсезоння в нас змінився тренер. Ми виглядали сильніше, але в ході чемпіонату мене обміняли в «Філадельфію». Команда в плей-оф потрапила, але ще до завершення регулярки я опинився в «Атланті», з якою теж вийшли в плей-оф. Я в складі трьох команд набрав 39 очок, грав у середньому по 25-27 хвилин, виходив у більшості і меншості. Іншими словами, індивідуальна статистика виглядала пристойно.

— Проте наступний сезон виявився для вас за океаном останнім.
— В «Атланті» на початку сезону змінився тренер. Боб Гартлі пішов, а Дон Водделл мені вже не надто довіряв. Останніх 15 матчів взагалі не грав. Після того ж, як команда не вийшла в плей-оф, вирішив, що в 36 пора кар’єру в НХЛ завершувати. Мене не цікавила роль оборонця третьої пари чи взагалі запасного. Хотілося ще пограти. Сили були, тому влітку 2008-го прийняв пропозицію московського «Динамо». І затримався в команді на два сезоні. Поки у 38 не зрозумів, що час йти з хокею. Розумів, що грати на колишній швидкості вже не можу.

Getty Images/Global Images Ukraine

— Наскільки болісним був для вас перехід від спортивного життя до звичного для звичайної людини побуту?
— Загалом, пережив той період спокійно. Повернувся у США, щоб виховувати дітей, які тоді перебували у тінейджерському віці і потребували батьківської опіки. У той час мені бракувало не стільки хокею, скільки постійних роз’їздів, життя в готелях. Було незвично прокидатися вранці з розумінням, що нікуди йти не треба. Сьогодні, завтра і післязавтра. Але звик, а в 2012 році приїздив в Україну, щоб вести авторську програму «Своя гра» на телеканалі «Хокей». Як телевізійник, навіть з’їздив на чемпіонат світу в Фінляндію. А паралельно відновив тренування і почав виступати у Києві в Нічній лізі. Хоча за перших роки два після завершення кар’єри набрав кілограмів 15-20. Тепер скинув вагу до звичних для себе в роки гравецької кар’єри 105-107 кг. 

«Ми з Зубком не спілкуємося і в нас різні погляди на хокей»

— Торік у грудні ви намагалися подати кандидатуру на посаду президента Федерації хокею України. Під час передвиборчих колізій вам найперше дорікали тим, що після розпаду СССР виступали за збірну РФ, а не України.
— У нас завжди так – якщо немає за що вчепитися, приплітають мову або політику. Але навіть якщо б я хотів виступати за Україну, в мене б у 90-ті роки це не вийшло, бо наша національна команда виступала в нижчих дивізіонах чемпіонату світу, матчі яких відбувалися тоді, коли в НХЛ тривав регулярний сезон. Потім, коли збірна України вийшла в елітний ешелон, мусив обирати – грати за Росію (куди я теж з огляду на завантаженість за океаном потрапляв не завжди) чи відбувати чотирирічний карантин, сподіваючись у 32-33 зіграти за Україну. Я обрав перший варіант. При цьому своїх коренів не забував і в Матчах всіх зірок НХЛ грав з українським прапорцем на светрі. Комусь у Росії це теж не подобалося. Але мене це не цікавило. Як відомо, людина в своєму житті не може обрати лише Батьківщину і батьків. Для мене Україна і Київ завжди будуть найріднішими.

— До участі у виборах ви допущені не були й тепер, виходить, зосередилися найперше на київському «Соколі», в якому обіймаєте посаду президента.
— Переконаний, що Федерація хокею України не допустила мене до виборів безпідставно. В своєму недавньому інтерв’ю новообраний очільник ФХУ Георгій Зубко сказав, що спілкується зі мною і що в нас однакові погляди на хокей. Так ось, це трохи не так. Ми не спілкуємося і в нас різні погляди на хокей.

Але відроджувати гру треба. Якщо у 2012-му, коли чимало гравців мого покоління ще виступали, залишався осторонь, то нині, в ситуації, коли Вася Бобровников, Костя Касянчук, Юра Гунько, Сашко Матвійчук, Костя Сімчук, Олег Шафаренко завершили кар’єри, а на їхнє місце не підготували нікого, байдужим зоставатися важко. Збірна скотилася в третій дивізіон чемпіонату світу і посідає там останні місця, на весь Київ є дві з половиною ковзанки, спорткомплекс «Авангард» не можуть відновити понад десятиліття. Треба щось робити. Спершу посприяв Сімчуку, Славі Завальнюку і Владові Сірику в розвитку дитячо-юнацької школи «Сокіл». Ми не маємо постійної дислокації, постійно переїжджаємо на різні ковзанки, але ДЮСШ функціонує.  

Поряд з тим, задумали заявити молодіжну команду «Сокола» в чемпіонаті України. То ідея не стільки моя, скільки Сімчука, Сірика і Завальнюка, але спільними зусиллями ми її втілили. Нам посприяла київська мерія, вдалося залучити приватних інвесторів. З урахуванням пандемії ми до останнього не знали, чи вдасться заявитися, але завершилося все виходом «Сокола» у фінал Української хокейної ліги. В ході сезону з’явилося фінансування для того, щоб підсилитися досвідченішими хокеїстами. Треба віддати належне головному тренерові Олегові Шафаренку. Він провів величезну роботу, щоб наша команда змогла конкурувати з «Кременчуком», «Донбасом», херсонським «Дніпром». Від нас ніхто не очікував перемоги над «Кременчуком» у півфіналі, а ми виграли серію всуху, 4:0. Так, «Донбас» поки сильніший, але для першого сезону ми відіграли дуже непогано. То за умови, що попередній чемпіонат України був, з моєї точки зору, найсильнішим в історії.  

Олексій Житник, Олег Шафаренко і Костянтин Сімчук

— Турнір критикують через велику кількість легіонерів. На ваш погляд, молоді українські хокеїсти в цих умовах прогресують?
— У нас немає іншого виходу, крім як запрошувати іноземців. 160-170 українських гравців хорошого рівня не наберемо. Робити лігу молодіжною теж не вихід, бо молоді хлопці стрімкіше прогресують у конкуренції з досвідченими хокеїстами, за плечима яких роки кар’єри на високому рівні. Звісно, прогрес помітний. Говоритиму найперше про гравців «Сокола». Скажімо, про 17-річного оборонця Артура Чолача. Хлопець ще виступає в масці, але вже демонструє, що може виступати на хорошому рівні. Він добре бачить гру. Чи взяти Фелікса Морозова, який у минулому сезоні був капітаном «Сокола». У нього є сила, техніка, але трохи бракує відчуття на гол. Фелікс наче й демонструє непогану результативність, але може забивати більше. Загалом хлопців, у яких є потенціал, чимало. Але їм треба грати у конкурентному середовищі, а не зупинятися. Тоді буде й прогрес.

Оцініть матеріал
(44)
Повідомити про помилку

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть

Налаштувати стрічку
Налаштуйте свою особисту стрічку новин

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Коментарі 15
Введіть коментар
Ви не авторизовані
Якщо ви хочете залишати коментарі, будь ласка, авторизуйтесь.
Сергей Иванамофф
Играл за наРФию, но харчеваться хАчу в Украине!
Богдан Саженко
у путина -уйла Україна теж найрідніші браття,але лупить ,вбиває,грабує по справжньому що в душі , а не язиці.житнік -галімий ватан з мордором в братах,коли гроші не пахнуть
Богдан Саженко
після рф його не сприймаю
SandroKing
Этот чел никогда о Украине не думал, а думал о бабках. Как и сейчас. Играл в НХЛ и в России там и развивай хоккей, или живи здесь но не лезь в спорт. Со своим менталитетом ты никому тут не нужен.
Богдан Саженко
використанний андон аквафрешєм ,нікому мтам не потрібен ,міста всі зайняти ,ось він і подався до України ,бо тут таких житників великих меньшє.Є шанс зайняти місце потеплішє і комфортнішє . А заоднол сіяти в голову молоді України на власному прикладі ,яка аквафрєшщ чудова країна ,брати і взагалі "какаяразница","адиннарот
u6464u
Користувача заблоковано адміністрацією за порушення правил
Stanislav Matusevych
Все, як завжди. Хороше в'ю, Житник цікаво розповідає про своє життя і кар'єру, але, як тільки доходить до найбільш гострого моменту - з нібито адекватної людини вилазить кармілєц. І дітям пише українською, і з бабусею Сидора спілкувався рідною мовою, і Соколу допоміг отримати гроші за свій трансфер до НХЛ. А тільки до питання збірної доходить, починаються відмазки, причому подекуди дуже тупі. Якраз у 90-ті, якщо хтось не пам'ятає, наша збірна і грала у вищому дивізіоні, було б тільки бажання у наших заробітчан туди приїжджати. Але ж і гроші, і можливість завоювати трофей були тільки за поребриком. Так і треба називати речі своїми іменами, а не переходити на агресію: "Якщо нема за що вчепитися, приплітають мову або політику". Явно ж сам Житник розуміє, що до чого, і читачі так само розуміють. Сумно все це...
Муґунот Уух
что-то типа
Иуда:“Играл за первочвященников, но Иисус всегда будет самый родной”
macamacca
не Житник млин, а Верка Сердючка
sv_2000
А еще бесит эта охота на ведьм, натягивание задним числом совы на глобус, манипулирование фактами из прошлого. 90-е года - это совсем другое время... Та даже 2012 год - это совсем другое. 2014 год многое перевернул в государстве. Вот от него и отталкивайтесь. Сказал же Житник, что после событий не был в России ни разу, это раз. Далее, это человек весьма статусный, далеко не последний в НХЛ был, занимается полезным делом - возрождает Сокол... Да молодец ведь.... А еще прекрасная история как он перед НХЛ специально уволился из ЦСКА, вступил в укр армию, заключил контракт с Соколом, чтобы те получили компенсацию за его переход. Аплодирую стоя. Ну не... Давай наши "національно свідомі" писаки с говном мешать... Все это было бы смешно, если бы не было грустно.
REALIST
Користувача заблоковано адміністрацією за порушення правил
johndow
https://m.youtube.com/watch?time_continue=144&v=UVWl4eVA288&feature=emb_tit
le Смотреть с 2:15. С украинским флагом играл, говоришь?
sv_2000
Хосподя..... Понабежало праведников, которые в 90-е года все были такими сознательными и испытывали такую личную неприязнь))))
sv_2000
Мдя.... Посмотрел комменты... Что сказать.... Ребята - вы тупорылые дибилы, писакающие в интернете)))
А Житник - большой человек и профессионал.