Фернандіньо: Українські зими, скороварки з готівкою і уроки від Гвардіоли

Один журналіст якось запитав, чи втомлююся я від перемог.

Відповідь: ні. Навіть навпаки.

Це всіляко краще, ніж програвати, чи не так?

У кожного титулу свій післясмак, і кожна перемога надихає рухатися ще далі.

Коли у тебе такий менталітет, і коли ти можеш думати тільки про наступну перемогу, це як... бути в епіцентрі урагану.

Зсередини все виглядає інакше, навіть якщо тебе трохи потрясло. У тебе є свої завдання, своя рутина, і залишається відфільтрувати все інше. Шум, вітер, дощ.

В такий момент є тільки одна задача - перемогти. Добре, перемогу здобули, але тепер - до наступного випробування. Часу на роздуми немає. Навіть на святкування.

Про це вам будь-який спортсмен розповість. Це звучить, як кліше, але це тільки тому, що це все правда. Потрібен правильний підхід для того, щоб залишатися на вершині.

Я вже давно в цьому епіцентрі. Я 15 років провів у Європі. П'ятнадцять!

І я заслужив право поміркувати про те, що сталося за цей час.

Можна згадати випадок, який стався з «Сіті» в цьому сезоні. Я кажу про промову, яку я задвинув команді.

Ось що було.

Я взагалі не з ораторів, проте кілька місяців тому мені просто не залишили вибору.

31 грудня, напередодні Нового року.

Ми восьмі в АПЛ.

Ми тільки що завершили тренування.

І Пеп був незадоволений.

Але для того, щоб зрозуміти всю цю історію, нам доведеться повернутися на початок сезону 2020/21.

Старт сезону видався важким для всіх. Ми повернулися через три місяці неробства, і у нас майже не було передсезонки. Такого в наших кар'єрах ще не було.

Навіть складно сказати, скільки я встиг здати тестів на COVID. Мій ніс і так був чималенький, а вже тепер-то!

Було складно фізично і психологічно.

Після початку пандемії і повернення футболу все змінилося в нашому житті. Все. Навіть дрібниці, які ми робили кожен день. Їжа, відновлення, спілкування - все змінилося. Весь світ став іншим, але нам треба було звикати. Було важко.

Але ми - «Манчестер Сіті», і ми йдемо вперед, не дивлячись ні на що, якими б неприємними не були результати. Так ми забираємося нагору. Так ми вже ставали чемпіонами.

Але до кінця того року ми були восьмими, і ось завершилося наше тренування. Тренування пройшло не кращим чином.

Ставлення, мова тіла, зусилля деяких гравців - все це вказувало на те, що ми були не в своїй тарілці. Розмиті паси, небажання бігти, моменти ліні, апатія.

Після того тренування до мене підійшов Пеп для того, щоб порадитися - адже я капітан, лідер команди. Він був прямолінійним. Він сказав, що не всі викладалися на 100%, і в його команді так не можна. Решта можуть залишатися вдома. І коли ти на полі, немає часу на розмови.

Він був правий. Він чітко дав мені зрозуміти, що підтримувати ці стандарти повинен я.

Після закінчення того сезону і відходу Давида Сілви було проведено голосування, і мене обрали капітаном. Це величезна частина. Адже голосують усі - і гравці, і тренери. Не тільки Пеп вирішує.

Роль капітана в Англії не така, як в інших країнах на кшталт Бразилії. У мене з'явилося багато нових завдань. Багато з них відносяться до розкладів і дисципліни. Ви уявити собі не можете! Тепер я у відповіді за штрафи - наприклад, якщо хтось дістане телефон під час фізпідготовки.

Але це і величезна честь, особливо, в такому клубі, як «Сіті».

Після тренування я відправився додому святкувати Новий рік, але та розмова з Пепом не виходила у мене з голови.

Навіть коли ми дивилися на феєрверк, я продовжував думати про свої капітанські обов'язки.

Наступного дня о сьомій ранку першого дня 2021 року я відправив СМС нашому менеджеру  команди. «Організуй зустріч із гравцями. Треба поговорити».

Коли я прибув на тренування, я сказав: «Скажи Пепу, що тренування почнемо трохи пізніше».

Це була екстрена ситуація.

Коли всі зібралися, я почав говорити прямо. Я говорив, як каже капітан.

Я передав їм слова Пепа про те, що деякі речі пробачити не можна. Я пояснив, як такі тренування позначаються на матчах.

Я був максимально відкритий і чесний з ними. І після мене своє слово вставили інші. Всі відчували, що потрібні зміни, але багатьом потрібно було почути про це. Потрібен був струс. Було важливо про все поговорити.

Ми могли або щось змінити, або байдуже спостерігати за тим, як у нас відберуть чемпіонство.

Наступний матч був проти «Челсі», який знаходився у хорошій формі. Перед грою я думав, що якщо хлопці не зберуться, то мені гаплик. Я був готовий сам здатися.

Але, звичайно ж, ми виграли. До перерви ми вели з рахунком 3:0. Ми бігали навіть занадто багато!

І з тих пір тільки перемагали. Ми повернулися в цей ураган.

***

Із «Сіті» я виробив менталітет переможця, хоча не сказати, що у мене не було цієї жилки і раніше.

Я ніколи не був досконалим гравцем з незрівнянною технікою, але я і ніколи не боявся битви. Мої одноклубники, тренери та шанувальники знають, що на мене можна покластися. Я завжди борюся до крові. Завжди.

Таким же я був тоді, коли вперше опинився в Європі.

Коли мені надійшла пропозиція від донецького «Шахтаря», мені було всього 20. Тоді я не знав нічого про європейський футбол - і вже тим більше про Україну.

Я знати не знав, яка там валюта, і не знайшов би країну на карті. Для мене Європа була таким собі великим далеким місцем, де було дуже багато країн.

У той час я добре показував себе в «Атлетіко Паранаенсе», проте я все ще був пацаном з Лондріни, який нічого не знав про світ за межами свого штату.

Якось ми відправилися на матч Кубка Лібертадорес у Колумбії, і клуб виплачував нам по 30 доларів на день. Американських доларів! Ми були дуже вражені.

Я і мій друг Алан Байя вирішили скласти з купюр наші імена на ліжку, поки ми були в номері. У нас ніколи не було стільки грошей! Йому, правда було набагато легше з його-то коротким ім'ям. а ось мені довелося докладати ще парочку бразильських реалів.

Але коли надійшла пропозиція з «Шахтаря», я побачив відмінний шанс для себе показати, на що я здатний. Але й не можна було забувати про фінансову сторону. В «Атлетіко» ті гроші в підсумку пішли на реновацію тренувального центру. А я б із великим задоволенням виклав імена всіх своїх родичів!

Коли підійшов до кінця мій перший місяць в Україні, у мене все ще не було банківського рахунку, і клуб платив мені готівкою. Здорова така цеглинка з купюр. Для пацана, який не знав, що робити з $30, це було круто!

Тоді я жив у готелі і не знав, що робити з грошима. Я показав їх дружині, а вона загорнула їх у рушник і сховала їх у нашій скороварці. «Тут точно ніхто не буде шукати. Українці навіть не знають, що таке скороварка». Ха-ха!

На свою першу зарплату і бонус за перехід я купив мамі квартиру в Куритибі. У порівнянні зі своїми одноклубниками я ще був скупим!

Але гроші грошима, але навіть без цього я провів в Україні вісім чудових років.

Я пізнав нову культуру і згодом навчився говорити російською. Я все ще перебуваю в контакті з багатьма друзями звідти. Ну і що важливо, мій син народився там, тому якоюсь частиною я назавжди залишуся українцем.

Чесно, я дуже люблю цю країну і тих, хто там живе, але, блін, як же там було холодно!

У Бразилії, де я жив, температура рідко опускалася нижче 15 градусів навіть у найхолодніші місяці. Уявіть мій шок, коли на Донецьк опустилася зима! Я в житті своєму снігу не бачив!

Я назавжди запам'ятав той січень, коли ми повернулися з нашої різдвяної перерви. У Європі тоді було як ніколи холодно. Градусник показував -26, -27, чесно.

Я міг тільки бігти до машини, їхати на тренування, тренуватися, бігти назад до машини - і додому. Ходити було неможливо!

Було важко, але я звик. Це було випробування, а випробування я люблю.

Футбол теж був іншим. Швидшим, динамічнішим. Ми бігали більше, ніж у Бразилії. До нього теж доводилося звикати. Але я впорався - допомогли товариші і тренери.

Як гравець і людина, я завжди отримував задоволення від складнощів на шляху до успіху. Я любив міняти те, до чого звик, і занурюватися в абсолютно новий світ. Я вчився, було важко, але я був тільки радий. Я в підсумку ріс і як професіонал, і як людина.

Коли я добиваюся успіху, тріумф стає ще солодшим завдяки всьому тому, що я перетерпів. Адаптація, травми, навіть сніг.

І я б повторив цей шлях ще раз.

За вісім років ми виграли безліч титулів в Україні, але найважливішою була перемога в Кубку УЄФА у 2009 році.

Клуб, і особливо його президент, багато вклалися в бразильських гравців. Його план був - перетворити «Шахтар» на одну з провідних команд у Європі. А для цього потрібні перемоги.

За чотири роки в Донецьку ми багато вистраждали в єврокубках. Нас багато вибивали, причому дуже болісно. Особливо добре я пам'ятаю 2007, коли в грі з «Севільєю» забив їхній воротар... на останній хвилині! Ну як же так, блін!

Такі перемоги можуть змусити когось здатися, але ми просто йшли до нашої мети. Ми знали, що у нас було достатньо таланту і волі, і 20 травня 2009 року в Стамбулі ми зустрілися з «Вердером» і добилися свого.

Той трофей був дуже важливий для клубу. Ми всі разом йшли до цієї мети. А для нас, бразильців - а нас було п'ятеро в основі - це був спосіб віддячити «Шахтарю» за віру в свій проект.

Зараз якщо згадати «Шахтар» в Бразилії, то люди відразу зрозуміють, про що ти. Ми допомогли йому прославитися, і тому та перемога була настільки важливою.

Я ніколи не опускав руки і не дозволяв собі здатися, і саме ці якості привели мене в «Сіті».

***

АПЛ, може, і найпопулярніша ліга в світі, але я, зізнаюся, майже нічого не знав про неї до свого переїзду в «Сіті».

Я був прихильником Ліги чемпіонів, але у мене не було часу вивчати національні чемпіонати.

Я перейшов туди, бо це було нове випробування, цікавий проект. В Україні у нас була дуже хороша команда, але ми домінували в своєму чемпіонаті і не відчували тиск з боку уболівальників або преси. Ми були на голову краще. Мені було спокійно, комфортно. А ось АПЛ здавалася одним нескінченним штормом.

У всіх команд є гроші, і ліга найбільш непередбачувана. За тиждень може бути по три матчі, всі моторошно важкі, і ти зобов'язаний викладатися на повну в кожному з них. І вигравати потрібно все!

Пеп сильно вплинув на мене, як гравця. Ми працювали разом шість років, і за цей час я багато чому навчився. Очевидно, що він - один із найкращих тренерів в історії. Справжній революціонер.

Він дуже розумний і уважний чоловік, який також виявився видатним учителем. Знаєте, бувають вчителі, які самі по собі справжні генії, проте учням допомогти вони не можуть через проблеми з комунікацією? Але Пеп не такий - він прекрасно вміє пояснити все, що хоче, будь то технічна, тактична, або яка інша деталь. Всі його розуміють, що саме по собі дивно, коли людина спілкується нерідною мовою!

Двері в його офіс завжди відкриті, і ми спокійно можемо обговорити що завгодно.

Мені він подобається, тому що він завжди вимагає від нас тільки максимуму. На полі, на зустрічах, неважливо.

На тому тренуванні він дав мені зрозуміти, що ми були недостатньо гарні. Він допоміг мені, капітану, все виправити.

В останні роки ми здійснювали справжні подвиги. Історичні досягнення.

Ми встановлювали рекорди.

Ми набирали 198 очок за два сезони.

Нас називали «центуріонами».

Навіть «Ліверпуль» у минулому сезоні не був таким хорошим!

Це - результат роботи багатьох років на і за межами поля.

Багато хто запитує мене, як це було грати у сезонах 2017/18 і 2018/19 за «Сіті». Чи розуміли ми, чого досягаємо.

Чесно кажучи, мені ще потрібен час для того, щоб дійсно зрозуміти, що сталося. Може, я зможу це зробити тільки після відходу з футболу. Може, мені буде потрібно ще 15 років!

Коли-небудь ми сядемо з дітьми - або вже онуками - і згадаємо все, чого я домігся в Європі.

Коли-небудь я пригощу всіх креветками, візьму в руку стаканчик кокосової води, відкинуся на спинку улюбленого крісла і розповім про все.

Про українські зими.

Про скороварку.

Про тренування.

Про трофеї.

Буде так класно згадувати.

Але поки рано.

Ще багато чого потрібно зробити.

Переклад Денис КОШЕЛЕВ