ТОЛСТУШКО: «Рівень хокею в Україні виріс, а суддівство залишається слабким»

Один із найдосвідченіших українських хокеїстів поділився зі Sport.ua враженнями про клубний сезон і найближчими планами через годину після завершення півфінальної серії плей-оф Української хокейної ліги, в якому його «Кременчук» сенсаційно, з рахунком 0:4 програв київському «Соколу» і відповідно втратив титул чемпіона. Всеволод Толстушко розповів, з чим була пов’язана агресивна поведінка у ставленні до суддів відразу після заключного матчу, сказав, чи збирається виступати за збірну і де планує грати наступного року.

— Всеволоде, «Кременчук» був фаворитом півфінальної серії проти «Сокола». І програв її 0:4. Що сталося?
— Нічого не сталося. Ми грали в свій хокей, намагалися виграти в кожному матчі. Просто суперник щоразу закидав на одну шайбу більше.

— За умови, що «Кременчук» у порівнянні з суперниками має багатший досвід виступів у плей-оф.
— Це спорт, важко за гарячими слідами розібратися, чому в усіх матчах нам забракло для перемоги по одній шайбі. Щоб дати відповідь на це питання, треба, щоб емоції вгамувалися. 

— Виглядає, що вирішальним був другий матч, який «Кременчук» удома програв 4:5.
— Кожен матч був важливим, бо серія тривала до чотирьох перемог. Виділити якийсь із цих поєдинків важко. Серія завершилася 0:4. Що тут додаси?

— Заключний матч «Кременчук» почав із каскаду з п’яти вилучень у першому періоді. Дві більшості «Сокіл» реалізував і відразу позначив свою перевагу. Що то було з вашого боку?
— Зазвичай гравці намагаються суддівство не коментувати, але судять нас жахливо і спостерігається таке явище протягом кількох років. Чемпіонат стає сильнішим, лави команд поповнюють майстровиті хокеїсти, за рахунок легіонерів прогресують українські гравці. Рівень хокею виріс, а суддівство залишається таким же слабким. На нульовому рівні, якщо не нижче. Через такий арбітраж гравці отримують багато травм, випадають зі строю і втрачають заробітки. Помилки суддів призводять до сутичок між хокеїстами. Жоден спортсмен не любить програвати. А програвати несправедливо – подвійно. Певен, суддівством в УХЛ незадоволені всі. Кожна команда в цьому аспекті зі свого боку може щось додати.

— Тобто ви маєте питання до професіоналізму рефері, а в упередженості їх не звинувачуєте?
—Так, більше питань до якості. Не думаю, що судді мають мету – якусь із команд втопити. Хоча хтозна, всяке може бути.

— Відразу після того, як нападник «Сокола» Умед Гільманов закинув четверту шайбу і закрив півфінальну серію, ви спробували поквитатися з рефері фізично. Принаймні, так то виглядало зі сторони.
— То емоції і пов’язані вони не з голом Гільманова. Він забитий за правилами. В мене були питання до суддівства загалом. У четвертому матчі всі чотири голи ми пропустили в меншості. Сутичка відбулася через щось інше. Просто люди дозволяють собі трохи зайве. Не знаю, чим вони керуються.

Фото Івана Вербицького

— Що саме маєте на увазі?
— Не думаю, що про це варто говорити в публічній площині.

— Всеволоде, у сезоні-2020/2021 ви пропустили доволі багато матчів – відіграли у регулярному чемпіонаті лише 24 із 42-х поєдинків. Чому?
— Тема суддівства мене зачепила не лише в контексті останнього матчу проти «Сокола». Непрофесіоналізм арбітрів призводить до травм хокеїстів, і я не був винятком. Мова не лише про складні пошкодження, а й про мікротравми, які заважають тренуватися на повну потужність. А в командах, де є глибина складу, це призводить до втрати місця в заявці, відповідно, губиться спортивна форма. Я випав надовго, коли отримав серйозну травму в матчі з херсонським «Дніпром». Довго не тренувався, потім також тривалий час відновлював кондиції, щоб моє повернення принесло команді користь, а не нашкодило.

— Після поразки від «Сокола» сезон для «Кременчука» завершився достроково. Підете у відпустку чи будете підтримувати форму в сподіванні на виклик зі збірної?
— Якщо будуть збори національної команди і мене запросять, обов’язково приїду. Це збірна нашої країни. Не можу відмовити навіть по-людськи. До того ж я патріот України. Для мене честь – представляти синьо-жовті кольори. Хоча сили відновлювати теж треба. Так вийшло, що протягом нетривалого часу ми провели два плей-оф (чемпіонат-2019/2020 у зв’язку з пандемією завершився незадовго до старту нового сезону – прим. авт.). З чіткішими планами визначуся, коли приїдемо в Кременчук і зустрінемося з керівництвом клубу.

— Про клубне майбутнє в наступному сезоні вже задумувалися?
— Завжди хочеться рости. Хотілося б пограти десь за кордоном, у сильнішому чемпіонаті, з вищою зарплатою. Якщо ж не буде достойних пропозицій чи не вийде поїхати, то вочевидь залишуся в «Кременчуку».

— Екзотичні варіанти на кшталт Нової Зеландії, де ви грали у 2018-му, розглядаєте?
— Цьогоріч – ні. Хоча розмови про те, що нагода така є, були. Просто найближчим часом мені хочеться відпочити. Сезон у мене вийшов надто затяжним. 

— Здається, рівень новозеландської ліги дає змогу поєднувати виступи з відпочинком.
— З одного боку, коли змінюєш обстановку, автоматично трохи перезавантажуєшся і отримуєш відпустку. Але тренуватися і грати одначе треба. Тому це був би не відпочинок.

Іван ВЕРБИЦЬКИЙ