Друга страва

«Немає нічого образливішого, ніж 2-ге місце», – зізнався колись у відвертій бесіді зі мною зірковий гравець популярного українського клубу. Часто-густо гравці команд-грандів повторюють: «Для нас не існує іншого місця, крім першого». Менше з тим, від часу до часу й визнаним грандам доводиться миритися з віце-чемпіонською долею. Втім, не грандами єдиними. Є клуби й менш гонорові, для яких 2-ге місце у чемпіонатному маратоні – заповітна мрія.

На рідних роздолах

Отже, спершу погляньмо на віце-чемпіонства українських клубів (табл. 1).

Таблиця 1. Віце-чемпіонства українських клубів

*На часи здобуття «Дніпром» срібних медалей м. Дніпро називалося Дніпропетровськом.

Прикметно, що елітний віце-чемпіонський клуб українських команд, що виборювали союзну підвершину, кількісно такий самий, як і клуб чемпіонський. Україна делегувала й у чемпіони колишнього СРСР три команди («Динамо», «Дніпро», «Зорю»), й у віце-чемпіони колишнього СРСР трійко посланців («Динамо», «Дніпро», «Шахтар»). Звичайно, срібні здобутки різняться між собою. Найперше українське «срібло» союзної проби – снага київського «Динамо» у прем’єрному чемпіонаті колишнього СРСР для клубних команд у 1936 р. Так званий весняний чемпіонат (останні матчі якого, втім, були зіграні в липні) запам’ятався гостротою боротьби саме за другий рядок турнірної таблиці. Під завісу турніру кияни змогли переграти московський «Локомотив» 2:0 (відзначилися Іван Кузьменко та Макар Гончаренко), а ось конкуренти наших земляків – спартаківці з Білокам’яної – через п’ять діб не змогли здолати «Червону Зорю» з Ленінграда (1:1) і позбавили себе змоги наздогнати українську команду. Відтак «срібло» першого чемпіонату попрямувало до столиці України.

Важливим етапом повоєнного становлення українського футболу стало «срібло» динамівців у 1952 р. Тоді московські одноклубники відчайдушно намагалися наздогнати киян, але втратили очки на своєму полі в матчі з тбіліським «Динамо» (2:2). Нищівна перемога москвичів в останній ігровий день над іншими одноклубниками з Ленінграда (5:0) не допомогла на той момент 5-разовим чемпіонам СРСР випередити киян у таблиці. Зазначу, що згадані ігри обслуговував київський арбітр Микола Балакін, а остання гра відбулася на нейтральному полі в… Києві (стадіон «Динамо») через жовтневу прохолоду у Москві.

Закарбувалося в пам’яті й віце-чемпіонство «Шахтаря» в 1980 р. На самому фініші турніру гірники випередили київських динамівців. Кияни в останньому турі поступилися в Алма-Аті «Кайрату» – 0:1, а помаранчево-чорні на донецькому стадіоні «Локомотив» під пильним наглядом 41-тисячної авдиторії переграли московських автозаводців – 2:0 (м’ячі провели незабутні Віталій Старухін із «точки» та Олексій Варнавський) і піднялися на другу сходинку.

Гіркий присмак мало «срібло» киян у 1982 р. Шалений фінішний спурт динамівців ледь не дав їм змоги наздогнати мінських одноклубників. Однак не зовсім чисті перемоги білоруської команди в московському армійському манежі (7:0 над московським «Динамо» і 4:3 над «Спартаком») звели нанівець зусилля киян. Легендарний московський спартаківець Олександр Бубнов в своїй вкрай відвертій книжці «Спартак»: 7 років суворого режиму» зазначає: «Договірним» був і матч із мінським «Динамо», якому «Спартак» здав гру в останньому турі (3:4) в 1982 році назло своєму злісному ворогу, київському «Динамо». Воно так само претендувало на перше місце, але в підсумку відстало на одне очко». Зауважу, що киян росіянин не соромиться назвати «злісним ворогом». Книжка видана 2015 р., і тренд російської пропаганди автор відчув, чого там.

Найбільшим розчаруванням обернулося 2-ге місце для гірників у сезоні-2000/01. Останній матч чемпіонату, а «Дніпро», що грав з киянами, веде в рахунку на полі суперника донеччан у боротьбі за «золото». Час спливає, а киянам несила забити бодай один гол (на перше місце їх виводила лише перемога). Й ось уже буквально за лічені хвилини до фінального свистка Андрій Несмачний та Олександр Мелащенко провели жадані голи у ворота дніпрян, і гірникам довелося чекати першого чемпіонства ще рік.

Певно, найприкріше для киян віце-чемпіонство української доби сталося в сезоні-2005/06. Тоді динамівці мали всі козирі на руках, варто було виграти в останньому календарному матчі на своєму полі в гірників, і «золото»  прямує до столиці. Однак, повівши на старті двобою з рахунком 2:0, динамівці не втримали перемогу, а нічия (2:2) в тій грі уможливила «Золотий матч». У ньому в додатковий час перемогли донеччани, яких тоді очолював нинішній тренер «Динамо» Мірча Луческу.

Цьогоріч, імовірно, хтось із двох грандів українського футболу вийде вперед за кількістю віце-чемпіонств в Україні, порушивши чинне двовладдя о незалежній добі. Та отут якраз той випадок, коли й «Динамо», й «Шахтар» намагатимуться будь-що подібну «честь» перекинути на опонента.

Другоряддя на Апеннінах

В Італії віце-чемпіонами ставали у різночасся аж 27 клубів (табл. 2). Це куди більше кількості тих, що вигравали «скудетто» (16).

Таблиця 2. Срібні призери чемпіонату Італії (не менше п’яти віце-чемпіонств)

Й на Апеннінах чемпіоном за віце-чемпіонствами (даруйте за словогру) є найтитулованіший клуб країни. У даному разі – «Ювентус». До першого свого «скудетто» «Стара Синьйора» двічі ставала другою (прем’єрному чемпіонству київського «Динамо» передували три союзні «срібла»). Найприкріша втрата чемпіонства в «Юве» трапилася в 2000 р. Тоді через величезний дощище гру проти «Перуджі» на виїзді довелося закінчувати пізніше, ніж відіграв інший пошукач «скудетто» – «Лаціо». «Юве» влаштовувала лише перемога. Однак гол захисника «грифонів» Алессандро Калорі став єдиним у тій грі. «Б’янко-нері» аргументів за щільного проливня не знайшли, й у підсумку втратили «золото».

Лихі 90-ті на Піренеях

Назагал віце-чемпіонами в Іспанії ставало куди менше клубів, ніж Італії – лише 13. А веде перед за віце-чемпіонствами клуб, який, власне, посідає і друге місце за кількістю чемпіонств, – «Барселона» (табл. 3). І нині в каталонців кількість перших і других місць у чемпіонатах Іспанії ідентична. Подібна картина й у мадридського «Атлетико».

Таблиця 3. Срібні призери чемпіонату Іспанії (не менше п’яти віце-чемпіонств)

Гаряче в Іспанії було на початку 1990-х. У сезонах-1991/92 й 1992/93 епілоги чемпіонату були ідентичними: «Реал» випереджав «Барсу» на очко перед заключним туром, однак обидва рази замість виграти поступався «Тенерифе» – відповідно 2:3 й 0:2 – й діставав у підсумку срібні нагороди, спричиняючи шалений вал критики своїх уболівальників. У сезоні-1993/94 «Депортиво» вів перед у чемпіонаті з 14-го по 37-й тури. Проте останнього ігрового дня зіграв внічию із «Валенсією», чим і скористалася «Барса», вигравши свій матч та обійшовши в підсумку галісійців за результатами особистих зустрічей. Вкрай прикра розв’язка для «Депора» (хоча й наче стали призерами національного чемпіонату вперше від сезону-1949/50), а чемпіонства тамтешнім інчас довелося чекати ще шість років.

Über, але не alles

Безумовний гегемон німецького футболу – мюнхенська «Баварія» – в авангарді й за здобуттям «срібла» (табл. 4). Щоправда, в Німеччині, де переможця бундесліги пошановують «Срібною салатницею», словосполучення «здобуття срібла» може мати й відмінний від інших країн зміст. Хай там як, а за віце-чемпіонствами у «Баварії» є гідний конкурент – «Шальке» з Гельзенкірхена.

Таблиця 4. Срібні призери чемпіонату Німеччини (ФРН) (не менше п’яти віце-чемпіонств)

**Тепер – Берлін.

Перше віце-чемпіонство «Баварії» мало місце півстоліття тому, останнє – на початку минулого десятиріччя. 10 віце-чемпіонств здобуто (чи, якщо хочете, чемпіонств втрачено) за 42 роки. У «Шальке», який має аналогічний із мюнхенцями показник віце-чемпіонств, на це пішло аж 85 років! Найприкріше «срібло» для «Шальке», певно, було в сезоні-1976/77, коли від переможця – гладбахської «Боруссії» – гельзенкірхенці відстали лише на одне очко.

Вічно другим в історії німецького футболу звали «Вердер» половини 1980-х рр., коли команда Отто Рехагеля тричі за чотири роки піднімалася на другу сходинку п’єдесталу, але ніяк не могла дотягнутися до омріяного «золота». Надто прикро бременцям було в сезоні-1982/83: вони набрали однакову кількість очок із «Гамбургом», але поступилися йому за різницею м’ячів. У сезоні 1985/86 – нове розчарування для «Вердера», от лише замість «Гамбурга» зіпсувала обідню бременцям «Баварія». А очок у мюнхенців і «зелено-білих» було порівну. Проте зрештою – наприкінці 1980-х – «Бременські музики» таки зіграли чемпіонську мелодію! Натомість леверкузенський «Байер» заслужив на прізвисько «Неверкузен» саме за свою прихильність до других місць (мала особливий вияв на межі ХХ і ХХІ сторіч) і за те, що так поки й не здобув жодного чемпіонського титулу.

Альбіон поза туманом

Таблиця 5. Срібні призери чемпіонату Англії (не менше п’яти віце-чемпіонств)

На Туманному Альбіоні клуб, який веде перед за чемпіонствами («Манчестер Юнайтед»), лідирує й за віце-чемпіонствами (табл. 5). А другий клуб за кількістю титулів («Ліверпуль») так само другий і за кількістю других місць. Логічніше й не буває! Певно, найбільшим розчаруванням для фанів МЮ став сезон-1997/98, коли манкуніанці доволі рівно пройшли всю турнірну дистанцію, але двічі поступилися «Арсеналу» й у підсумку відстали від «канонірів» на одне очко.

У клубі англійських віце-чемпіонів звертає на себе увагу наявність команди «Престон Норт Енд». Нині станом справ у цьому легендарному клубі цікавляться хіба що вузькі фахівці з британського футболу, а між іншим свого часу «Північні» являли собою серйозну силу. Щоправда два зіркові періоди «Білосніжних» припали на кінець ХІХ та половину ХХ ст. Ой, і чимало води звідтоді утекло в річці Рібл, поблизу якої лежить 150-тисячне нині місто Сіті-оф-Престон!

«Комеді Франсез»

Таблиця 6. Срібні призери чемпіонату Франції (не менше п’яти віце-чемпіонств)

У Франції з її історичним мультифаворитизмом (нехай молодь не дивується, але ПСЖ не завжди був багатеньким грандом) аж ніяк не рекордсмен за чемпіонствами («Сент-Етьєн») веде перед за кількістю віце-чемпіонств (табл. 6). Віце-чемпіонами назагал ставали 20 французьких клубів. Чемпіонів було на одного менше. Взагалі з титулованістю на батьківщині чинних чемпіонів світу такий єралаш (ой, і веселі історії інколи трапляються на берегах Сени та Рони!), якому може позаздрити навіть НХЛ. Команди-династії є, але впродовж одного десятиріччя картина може різко змінитися, і друге місце наприкінці декади для мегафаворита її початку скидатиметься на вагоме досягнення. Тепер у Франції царює столичний ПСЖ (які там другі місця для Неймара та компанії, ви про що взагалі!). Чи надовго?

«Срібні тюльпани»

Таблиця 7. Срібні призери чемпіонату Нідерландів (не менше п’яти віце-чемпіонств)

У Країні тюльпанів, як і майже поскрізь, найбільша кількість других місць – в найіменитішого історичного гранда, а от «Фейенорд», поступаючись ПСВ за кількістю чемпіонських титулів, менше з тим випереджає команду концерну «Філіпс» за віце-чемпіонствами (табл. 7). Прикметно, що 4-та нідерландська команда за кількістю чемпіонств (10) в історичному рейтингу – «ХВВ Ден Хааг» – жодного разу не фінішувала другою! У сезоні-1980/81 віце-чемпіонство «Аякса» було відзначене 12-ма балами відставання від переможця чемпіонату – АЗ. Цікаво, що за кількістю поразок (8) другі призери тоді обійшли і 3-тю, і 4-ту команди чемпіонату, а менше за другого призера голів пропустили аж шість команд – 54 рази в 34 матчах тоді відзначалися гравці команд-суперниць амстердамців.

Коли беруть на глузи

Таблиця 8. Віце-чемпіонства російських клубів

«Спартак» випереджає всіх у Росії і за титулами, й за віце-чемпіонствами (табл. 8). А назагал у рейтингу других призерів домінують, що природньо, столичні клуби.

Що може бути гірше, ніж поразка в «золотому матчі» й здобуття нежаданого «срібла»? Російські клуби стикалися з таким розчаруванням. У 1970 р. московські динамівці після нічиєї в першому «золотому» двобої з ЦСКА (0:0) програли армійцям другий матч (3:4), а в 1996 р. «Аланія» поступилася в одній «золотій грі» «Спартаку» (1:2). Проте були в росіян й більші розчарування. Двічі вони програвали у вирішальних матчах регулярної частини союзної першості в останній ігровий день своїм безпосереднім конкурентам з України. У 1983 р. «Дніпро» на рідному «Метеорі» за палкої підтримки 35-тисячної торсиди не залишив шансів «Спартаку» (4:2), а у 1986 р. 100-тисячна київська авдиторія вітала успіх своїх улюбленців у двобої з безпосереднім конкурентом у чемпіонській гонці – московським «Динамо» (2:1). Вітання на табло «Метеора» гостей зі «Спартака» з медалями чемпіонату-83 виглядало такою собі насмішкою-глузуванням над переможеним суперником.

А от, приміром, 2-ге місце ростовських армійців у 1966 р. – безсумнівний успіх. Тоді, в часи гегемонії масловського київського «Динамо», як зазначив якийсь гострослів, 1-ше місце в союзному чемпіонаті не розігрувалося. Натомість 2-ге, тим паче для команди з провінції було неабияким тріумфом. Команда з Ростова за п’ять турів до фінішу вийшла на 2-й рядок турнірної таблиці, й не віддала його вже нікому. Наголошу, що тогоріч вперше на союзному футбольному п’єдесталі не спостерігалося команд із Москви.

***

Все відносно в цьому світі. Для когось віце-чемпіонство – трамплін до прийдешніх звитяг. Комусь – крок назад, свідоцтво власної нездалості, що навіть через кілька років спричиняє гостряк болю. Однак під час активної ігрової кар’єри у футболіста часто-густо не вистачає часу проаналізувати причини успіхів чи невдач – здіймається вервітнява дальших подій. Вже опісля, повісивши бутси самі знаєте на що, можна тішитися чи картатися донезмоги. Непогасимий змагальний дух – цей безвічний двигун футболу – кликатиме нові й нові генерації на звитяжні бої. Не задовольняйтеся другоряддям!

Олексій РИЖКОВ