Легендарний український футболіст пригадав, як вдарив суддю з москви

У чемпіонаті України вилучення з поля стало настільки звичним явищем, що без нього не обходиться жодний тур. Трапляється й таке, що кілька вилучень буває в одному матчі – і цей факт зараз нікого не дивує. І тим важче нинішньому поколінню прихильників футболу повірити в те, що до переходу українського футболу на самостійні рейки червоні картки були не просто величезною рідкістю, а справжньою надзвичайною подією. Бувало, що у 70-80-і роки за весь чемпіонат вилучень було у середньому 6-7, не більше. Це вже на початку 90-х їх кількість стала значно зростати. І що цікаво: такий суворий вердикт рефері, як червона картка, призводив до серйозних покарань футболістів. В залежності від характеру порушення когось з футболістів дискваліфікували на 2-3 матчі, а когось на 5 і більше.

Та одного разу трапився випадок, коли дискваліфікація «потягнула» аж на 10 ігор. Сталося це з відомим українським нападником Іваном Шарієм, який був улюбленцем вболівальників не тільки рідної Полтави, а й Запоріжжя, Одеси, Вінниці та Кременчука.

На самісінькому старті сезону-1985, коли Шарій захищав кольори одеського «Чорноморця», його команда приймала у домашньому матчі київське «Динамо». У ході першого тайму після швидкого голу Олександра Заварова «моряки» поступались 0:1, однак в одній з атак їхній півзахисник Віктор Пасулько опинився у штрафному майданчику гостей і, знаходячись в оточенні кількох суперників, ударом злету вразив ворота. Однак після деякої паузи московським арбітром Кирилом Дороніним гол було скасовано. У цю мить на замерзлому полі спортивної арени завирували пристрасті, в епіцентрі яких опинився Іван Шарій.

- Так-так, було таке, - усміхаючись, пригадує той епізод у розповіді для Sport.ua нападник «Чорноморця». – Наша команда забила м’яч і суддя його зарахував. Та це було попервах. У той момент, коли динамівці пішли розводити м’яч з центру, один з його асистентів щось йому сказав чи просигналізував – і Доронін гол безпідставно відмінив.

- Він начебто угледів у одесита гру рукою.

- Ви ж бо розумієте, він – головний арбітр, от і виніс рішення на підставі того, що придумав боковий суддя. Ніякої гри рукою у тому епізоді й близько не було! Незрозуміло: у кого вона могла бути? У Пасулька? Та ні, у нього вона ніяк не могла бути. Все це лише вигадка асистента Дороніна. Навіть не пригадаю, як його прізвище.

- Що було далі?

- Я підбіг до арбітра, трохи його штовхнув – і він впав на «п’яту точку». Сам Доронін за фактурою маленький, щупленький. Причому, штовхнув зовсім не сильно, ледь-ледь торкнувшись його грудей. Але цього виявилось достатньо, адже було слизько – от він і опинився на замерзлому грунті. А піднявшись, показав мені червону картку.

- Як на це відреагував старший тренер «Чорноморця» Віктор Прокопенко?

- А як він міг відреагувати… Звичайно, нічого хорошого у моєму вилученні не було. Та червона картка коштувала мені тривалої дискваліфікації. Усі хлопці з команди тоді мене не засуджували, адже вони не дурні - все, що відбувалось у тій грі, прекрасно бачили і розуміли.

- Коли дізналися вердикт членів Спортивно-технічної комісії?

- Через кілька тижнів у Москві, куди мене з цією метою викликали. «Чорноморець» якраз мав там грати черговий календарний матч з «Динамо», от я і полетів разом з командою. Ми поселились у готелі «Росія», де і відбулося засідання СТК. Не у стінах Федерації футболу СРСР чи у Спорткомітеті, як мало би бути, а саме у готелі. Там на кожному поверсі у холлі були буфети. От в одному з них і зсунули столи, організувавши це засідання. Серед членів СТК були виключно ветерани Великої вітчизняної війни, а із заслужених футбольних фахівців не було нікого. І от ці комуністи з обвішаними на грудях медалями постановили: 10 матчів дискваліфікації. Добре хоч, що у тюрму там не посадили. Але 10 ігор – ви мене вибачайте, але це вже забагато. Ну, нехай три матчі. Або до п’яти – три повних і два умовно. Буває, що за копняк по сідницям або за удар кулаком судді дають по п’ять матчів дискваліфікації.

- А потім у буфеті був банкет?

- Мабуть, так (сміється). Винесли мені вирок – от і святкували цю «перемогу».

- Як ця тривала дискваліфікація вплинула на вашу кар’єру?

- Для мене це був удар. Тільки після семи турів дискваліфікації мені дозволили грати за дубль. За резервістів я відіграв три матчі, після чого вже міг знову виходити на футбольне поле. Що й казати, рішення СТК перебило мені велику частину сезону, залишивши неприємний осадок. Було прикро.

- З Дороніним потім на футбольних полях не перетинались?

- Слава Богу, ні. Бо не дуже приємна зустріч могла б бути. Аби потім ті комуністи-медалісти ще 20 матчів дискваліфікації не дали.