Станіслав ГОРУНА: У мене немає впевненості, що Олімпіада точно відбудеться

Чемпіона Всесвітніх ігор-2017 з карате Станіслава Горуну вдалося зустріти у дуже несподіваному місці. Один із найяскравіших українських спортовців сучасності відвідав чвертьфінальний поєдинок плей-оф Української хокейної ліги «Сокіл» - «Маріуполь» у київському спорткомплексі АТЕК. І був у захваті від побаченого. В інтерв’ю Sport.ua Горуна поділився враженнями від хокею, розповів, як переніс коронавірус, жив без змагань та як готуватиметься до Олімпіади в Токіо.

– На гру потрапив, бо перед тим записував ролик з закликом відвідувати матчі плей-оф Української хокейної ліги, – каже Станіслав. – Після зйомок мені запропонували відвідати матч. Зараз скористався нагодою, бо приїхав до Києва у справах. Враження незабутні. Вперше бачу хокей вживу. Це дуже круто! Який після цього може бути футбол? Стою поруч із майданчиком і сам зарядився тими емоціями, які на льоду. Динаміка гри, жорсткість неймовірні. Хлопці валяться вражаюче. Вони виходять на майданчик і шайба – це все, що в них є в цю мить у житті. Та ще й побилися в кінці гри ефектно. Молодці.

– Симпатії якійсь із команд віддаєте?
– Приглядаюся, бо особисто нікого з хокеїстів не знаю. Наразі отримую задоволення від самого процесу.

– Хокеїсти з осені виходять на лід постійно. Каратистам пощастило менше. Форму не розгубили?
– Складно сказати. Одначе тренуюся щоденно, готуюся так, як до змагань. До Олімпіади триматиму себе в максимальному тонусі. Хоча без змагальної практики важко. Підтримую на рівні 76-77 кг вагу. То на початку карантину, коли зали були зачинені і тренуватися не було змоги взагалі, поважчав до 80 кг. Після того повертатися у форму було важко. А нині готовий їхати на змагання і виступати будь-якої миті.

– За суперниками слідкуєте? Вони в порівнянні з вами в іншому становищі?
– Такому ж. У нас нещодавно бодай провели внутрішній чемпіонат. Також національні першості відбулися в деяких інших країнах. Але не Західної Європи. Там усі зачинені і відповідно спортовцям звідти ще гірше. Наразі очікуємо бодай на якісь міжнародні змагання. Локальні турніри організовуються хіба в Африці чи Азії. Наразі в Європі провели єдиний турнір у Стамбулі. Наступні змагання мали бути в Марокко, але їх скасували. Тепер очікуємо Прем’єр-ліги в Португалії. Вона запланована на кінець квітня. Туди мають з’їхатися найсильніші, перші-треті номери всіх країн світу. Це фактично неофіційний чемпіонат світу. Крізь Прем’єр-лігу продовжується відбір на Олімпійські ігри. В мене ліцензія є, тому битимуся виключно за перемогу на турнірі.

– Вам пощастило не інфікуватися Covid-19?
– Ні, своє вже відбув – перехворів на коронавірус у серпні-вересні. Пощастило мені в тому розумінні, що перебіг хвороби мав ознаки звичайного грипу. Десь чотири дні потемпературив, на тому й усе. Після того все гаразд, хоча точно знаю, що доводилося контактувати з людьми, які були хворими на Covid. Виходить, імунітет поки є, хоча ніхто ще не знає, на який період він виробляється. Поки можу сказати, що вісім місяців почуваюся прекрасно.

– Перенесення Олімпіади на рік стало для вас серйозним ударом?
– Так. Близько місяця не розумів, що буде далі, тренуватися тепер чи дати собі спокій. То за умови, що мав прописаний план підготовки, був підведений до піку форми. Весь минулий рік до самої Олімпіади був розпланований поденно. Коли плани розсипалися, потрапив у прострацію. Навіть думав півроку не займатися взагалі нічим й лише потім, виходячи з ситуації, відновлювати роботу. Та врешті подумали і почали тренуватися.

– Нині у вас є певність, що Олімпіада відбудеться?
– Ні. З того, хто зараз каже, що Ігри в Токіо гарантовано відбудуться, можна посміятися. Зараз пішло чергове загострення пандемії, починають хворіти молоді люди. Вірус мутує і яким буде його подальший вплив і розвиток, не беруться прогнозувати навіть вчені. Іншими словами, за місяць епідеміологічна ситуація в світі може змінитися кардинально. Ситуації не покращує навіть вакцинація, яка активно проводиться у багатьох країнах.

– У нинішньому режимі світ живе всього рік. Але нині починаєш ловити себе на думці, що життя і спорт зокрема вже ніколи не будуть такими, як до пандемії.
– Буде. Питання лишень у тому, наскільки швидко. Варіанти розвитку подій, з моєї точки зору, два – або з’явиться дієва вакцина проти коронавірусу, або медична інфраструктура розшириться до тих масштабів, що всім хворим буде достатньо ліжкомісць, апаратури, забезпечення киснем і їх встигатимуть рятувати. Хочеться лишень вірити, що те чи інше трапиться якомога швидше. Для спорту це особливо важливо, бо ще рік-два і почне падати інтерес до професійних занять у самих атлетів. Бо змагань немає, а нечисленні старти проводяться без глядачів, рекламні контракти скасовуються.

– Ви – якраз один із небагатьох українських спортовців, хто намагається заробляти на себе сам.
– По собі й суджу. Не скажу, що десь втратив, але тих заробітків, які мав раніше, нині немає навіть близько.

– Знаю, що після звістки про відміну Олімпіади вирішили закінчувати кар’єри окремі представниці художньої гімнастики. У карате ситуація ліпша?
– Поки Олімпіада не відбудеться, у нас всі будуть на місці. Ми надто довго чекали миті, коли карате потрапить в олімпійську програму, тому тепер триматимемося до останнього. Тим паче, що на Іграх-2024 нашого виду спорту, найвірогідніше, знову не буде. Правда, в програму юнацької Олімпіади-2023 карате включили повторно. Ті ж, хто не претендував на потрапляння в Токіо, фактично як займалися карате для себе до того, так і продовжують це робити зараз. Їм навіть простіше.  

Іван ВЕРБИЦЬКИЙ