Чуваки, нам вас шкода,але нічого зробити не можемо? Гливинський про Лозанну

Прес-секретар збірної України Олександр Гливинський прокоментував рішення CAS – відхилити апеляцію УАФ з приводу техпораженія збірної України в грі Лізі націй проти Швейцарії:

«Ще до винесення рішення Спортивним судом у Лозанні для себе визначив, що рішення стане лакмусовим папірцем для характеристики європейського спортивного правосуддя: суд у Швейцарії розглядає апеляцію на рішення авторитетної міжнародної організації зі штаб-квартирою у цій же країні.

Рішення УЕФА про технічну поразку Україні, з якого ракурсу на нього не дивися, є несправедливим – команда готова була грати, а якщо місцева влада не дозволила цього зробити – чому організація, котра проводить змагання, карає через це саме гостьову команду і не дає зіграти матч пізніше, хоч до початку нового сезону залишається майже два роки? Матч, як усі пам’ятають – турнірно важливий і визначає подальшу належність команди до вищої чи нижчої ліги.

Що ж, рішення CAS не лише перевершило будь-які найгірші очікування, а підняло на небачену досі висоту планку абсурдності:

«Ніхто просто не міг передбачити або спрогнозувати дії місцевих швейцарських органів влади у зв'язку з їхнім рішенням про карантин. Будь-яка національна збірна команда могла зіткнутися із ситуацією, яку можна порівняти із ситуацією з УАФ, що також демонструє справа Норвегії. Відповідно, апелянт не винен, а є ще однією випадковою жертвою пандемії COVID-19».

То скажіть мені, для чого тоді потрібен суд, якщо він визнає, що сторона, яка подала апеляцію, є жертвою і при цьому залишає рішення, проти якого виступає жертва у силі? Це що у нас – рефлексія інквізиції, повернення середньовічних часів, васальне право, яке дає або забирає феодал? Типу, чуваки нам вас шкода, але нічого зробити не можемо? Як це не можете? У вас же для цього всі важелі є! Пожурили, погладили по голівці і сказали – ідіть?

Ми тут, у себе, затаврували Печерський та інші українські суди, звинувачуючи їх у корумпованості і сподіваючись, що десь, за західним кордоном, таки існує об’єктивне та незалежне судочинство, а воно ось як? Я й зараз упевнений, що незалежний та об’єктивний суд у світі існує, але тепер так само упевнений, що так уже ніколи не зможу сказати про спортивний суд у Лозанні.

Не можу сказати точно, що саме трапилося у Лозанні: це – корупція чи така собі «корпоративна підтримка» великих гравців світового спорту, але це однозначно – неподобство, огульне засудження, кричуща несправедливість – синоніми можна ще підбирати. Наше влучне українське «ганьба» тут підходить якнайкраще. Це справжнісінька ганьба! Нам типу вказали наше місце? «Ви просто жертва, вам не пощастило».

Тоді для чого усі ці ігри у рівність змагальних принципів? Для когось, виходить, правила рівніші, а когось можна карати, бо це не такі важливі для УЕФА команди чи гравці рекламного ринку?

Якщо у CAS боялися створити прецедент щодо апеляцій на сумнівні рішення УЕФА, то створили інший прецедент – зневіри у тому, що спортивний суд є шансом для відновлення справедливості. Яка до біса справедливість? їм, певно, головне відпрацювати свої онлайн – години і піти спокійно пити післяобідній коктейль. Хтось скаже, чого дивуватися – те ж саме, що і безхребетність Європи у питанні санкцій щодо російського агресора. Може й так, але миритися з цим не хочеться. От що тепер робити? Навіть не знаю – зло бере!».