Топ-10 українських тренерів у командних видах спорту

5 березня виповнилося 75 років видатному українському шаховому тренеру Володимиру Тукмакову. Під його орудою збірна України, не будучи головним фаворитом, двічі виборювала «золото» шахових олімпіад. Тренерів, які зуміли створити справжні команди-зірки, в українській спортивній історії було чимало. Згадаймо кращих із них.

1. Ігор Турчин (гандбол)

Безперечно, найкращий тренер в історії українського спорту, занесений за свої досягнення до Книги рекордів Гіннеса. Очолюваний ним жіночий київський «Спартак» 13 разів ставав володарем Кубка європейських чемпіонів і 20 разів чемпіоном колишнього СРСР. Визначних успіхів домігся Турчин і зі збірною колишнього СРСР, двічі привівши її до олімпійського «золота», двічі до перемог на чемпіонатах світу. В його активі також одна олімпійська «бронза», два світових «срібла» та ще одна світова «бронза». У 1976 р. Турчина було визнано найкращим тренером світу.

Пригадую, під час одного з матчів гандбольного турніру Ігор доброї волі-86 у Москві один із тамтешніх уболівальників, що сидів поруч зі мною, голосно та різкувато запитав, звертаючись до Турчина: «Ви що, на тренуванні перебуваєте?» Гнів сноба з Білокам’яної спричинила різка тирада Тренера на адресу своїх підопічних (зазначу, що зауваження Ігоря Євдокимовича було емоційним, але цілком літературним). Тоді я посперечався зі своїм сусідом по трибуні, доводячи: Турчин голосно вносить коригування в гру, не маючи на меті публічно присоромити своїх вихованок, а в щирому прагненні забезпечити належний результат. Без такої емоційності не було би великого Тренера. Чи варто говорити, яка команда в підсумку виграла гандбольний турнір Ігор доброї волі?

Смерть наздогонила Турчина на бойовому посту – під час матчу київських спартаківок у Бухаресті проти тамтешнього «Рапіда» в рамках Кубка ЄГФ. Відвідуючи могилу свого дідуся на столичному Берковецькому кладовищі, неодмінно віддаю данину пам’яті й Ігорю Євдокимовичу (поховання розташовані напроти через дорогу). Навряд чи хтось із вітчизняних (та й, ачей, не лише вітчизняних) коучів сягне в найближчому (та чи лише в найближчому?) майбутньому вершин, що підкорилися Турчину.

2. Володимир Тукмаков (шахи)

Володимир Тукмаков на 2-му місці історичного хіт-параду. Два найвизначніші успіхи Володимира Борисовича на чолі чоловічої збірної України з шахів – перемоги на Всесвітніх шахових олімпіадах. У 2004 р. в іспанській Кальвії українська команда, в складі якої грали Василь Іванчук, Руслан Пономарьов, Андрій Волокітін, Олександр Мойсеєнко, Павло Ельянов і Сергій Карякін, впевнено подолала всі перешкоди на шляху до прем’єрного олімпійського «золота». У 4-му турі зокрема була обіграна збірна Росії (матчеву звитягу приніс виграш Василя Іванчука на 1-й дошці в Олександра Морозевича). Проти іншого пошукача олімпійського «золота» – збірної Вірменії – наша команда зіграла внічию. Заключним акордом стала перемога над збірною Франції з рахунком 3:1. У підсумку головні конкуренти нашої команди – росіяни та вірмени – відстали від команди, очолюваної Тукмаковим, на 3 очки (тоді очки рахували за результатами партій, а не за принципом «2» за перемогу в матчі, «1» – за матчеву нічию, як тепер).

У 2010 р. олімпійське «золото» далося важче. У російському Ханти-Мансійську вже рахували командні очки. Того разу з росіянами матч зіграли внічию, але в підсумку випередили їх на одне очко, а ізраїльтян – на два. Збірну України тоді складали Василь Іванчук, Руслан Пономарьов, Павло Ельянов, Захар Єфіменко та Олександр Мойсеєнко. А от Сергій Карякін грав уже за росіян. На 1-й дошці кращий результат показав Василь Іванчук, а неоросіянин Карякін став кращим на 4-й. Саме в 2010 р. Тукмакова було визнано найкращим шаховим тренером ФІДЕ, за що наш співвітчизник дістав тренерського «Оскара». Прикметно, що Тукмаков свого часу вигравав олімпійське «золото» і як гравець – в 1984 р. в грецьких Салоніках у складі збірної колишнього СРСР.

На жаль, на початку 2010-х рр. Тукмаков покинув збірну України. Інститут збірних, за формування якого він виступав (основна ідея полягала в тому, аби можливості, гранти надавали не за старі заслуги, а на перспективу – молодим надіям), так і не було створено. Відтак і результати чоловічої збірної України істотно погіршились.

3. Михайло Бродський (шахи)

Чинний тренер жіночої шахової збірної країни входить до трійки найкращих і має всі підстави розраховувати на дальше підвищення. Щоправда, для цього шахове життя має повноцінно відновитися після пандемії.

«Мій підхід – у збірній мають грати найсильніші на даний момент, щоб наша команда могла показати максимальний результат», – зауважив колись у розмові зі мною Михайло Бродський. Виходить чи не виходить залучити найкращих, а збірна України під орудою Михайла Леонідовича стабільно показує високі результати на європейських і світових шахових форумах. У 2013 р. наші дівчата (Катерина Лагно, Анна Ушеніна, Марія Музичук, Наталя Жукова, Інна Гапоненко) здобули «золото» на командному чемпіонаті світу в казахстанській Астані. У чудовому стилі з рахунком 3:1 були обіграні основні конкурентки – китаянки! Того самого 2013 р. українки стали найкращими й на командному чемпіонаті Європи у Варшаві, в гострій боротьбі випередивши на одне командне очко росіянок та амбітних господарок змагань. У 2010-ті рр., коли на чолі нашої жіночої збірної стояв Бродський, абсолютно всі шахові олімпіади приносили медалі українкам. Тричі поспіль – бронзові, а 2018 р. – срібні, хоча «золото» тоді було ой як близько! «Вони всі – бійці!» – так характеризує своїх підопічних Михайло Леонідович. А роль тренера у формуванні бійцівських якостей і непереборного командного духу, як на мене, визначальна.

4. Валерій Лобановський (футбол)

Найкращий вітчизняний тренер у найконкурентнішому виді спорту. Здобутки Лобановського – два Кубки Кубків, Суперкубок УЄФА, європейське віце-чемпіонство зі збірною великої країни, олімпійська бронза, численні внутрішні чемпіонства та перемоги в розіграшах національного Кубка. Проте найголовніше: Валерій Васильович впровадив на нашому ґрунті футбольну революцію 1970-х, довівши: й у нас тотальний футбол можливий. А три створені ним «команди-зірки» під прапором київського «Динамо» виплекали яскравих майстрів, володарів «Золотого м’яча».

5. Володимир Рижов-старший (баскетбол)

На початку 1990-х створив в Києві жіночу баскетбольну команду європейського класу, а очоливши збірну України, вивів її на провідні ролі в Європі. В 1988 р. під орудою Владлена Щетиніна київське «Динамо» завоювало європейський Кубок Ліліан Ронкетті, проте до числа провідних у тодішньому СРСР, коли чесно, не входило. Прихід на тренерський місток Володимир Івановича Рижова – екс-зірки «Будівельника» – докорінно змінив ситуацію. За короткий термін він створив диво-команду, яка стала чемпіоном СРСР, надалі чемпіоном СНД, згодом багаторазовим чемпіоном України й сягнула фіналу Євроліги в 1992 р. Будучи студентом КПІ на початку 1990-х, чимало тоді спілкувався з динамівками, які тренувалися й грали саме в політехнічному спорткомплексі. Шана гравчинь до тренера була безмежною!

У 1995 р. Володимир Іванович зробив із збірної України найкращу команду континенту. Гімн України у виконанні наших уболівальників під час фінального матчу проти італійок у чеському Брно (77:66 на нашу користь!) згадую дотепер! 21 очко принесла до копилки синьо-жовтих у тому фіналі Людмила Назаренко, 17 очок на рахунку Олени Жирко й 13 додала до загального доробку Марина Ткаченко. Через рік наші дівчата посіли 4-те місце на Олімпіаді в Атланті, трохи не дотягнувши до медалей і випередивши в підсумку всі європейські збірні!

6. Геннадій Лисенчук (футзал)

Із його ім’ям пов’язаний підйом українського міні-футболу до європейських висот. Двічі його підопічні – збірна нашої країни – грали у фіналі чемпіонату Європи – в 2001 та 2003 рр. На жаль, обидва рази мінімально поступалися: іспанцям у 2001 р. у Москві з рахунком 1:2, а італійцям у 2003 р. на їх майданчику в Казерті з результатом 0:1. Кращим бомбардиром європейських першостей як у 2001 р., так і в 2003 р. став українець Сергій Коридзе, щоразу з показником 7 забитих голів.

7. Семен Полонський (гандбол)

Його можна назвати фундатором славної запорізької гандбольної школи. У 1983 р. очолювана ним команда ЗІІ виграла європейський трофей – Кубок ІГФ. У фіналі в обох матчах було переграно шведську команду «Карлскруна» – 23:16, 22:20. Неоднораз його підопічні ставали призерами чемпіонату колишнього СРСР, нав’язуючи боротьбу визнаним грандам тогочасся – московським клубам ЦСКА та МАІ, армійцям Мінська та каунаському «Гранітасу». Один із найкращих вихованців Семена Ісааковича Олександр Тищенко так казав про  свого наставника: «Він володів незрівнянним тонким відчуттям гри, був великим психологом, чудово розумів, коли та яку заміну слід зробити, кого зараз варто похвалити, а кому потрібна прочуханка, коли м`яко. Таких тренерів – одиниці в історії». Останні роки життя Семен Ісаакович прожив в еміграції у Канаді, торік у липні відійшов у засвіти. Проте міцна основа запорізького гандболу, закладена ним свого часу, діє і дотепер!

8. Леонід Ратнер (гандбол)

Стояв у витоків жіночого гандболу в Запоріжжі. Працюючи головним тренером молодіжної (спортсменки до 20 років) та юніорської (17–18 років) збірних колишнього СРСР неоднораз виборював зі своїми підопічними титул чемпіонок світу. Очолюваний Леонідом Анатолійовичем «Мотор» домінував у чемпіонаті України, а збірна України під його орудою виборола «бронзу» на Олімпійських іграх-2004 в Афінах. У двобої за медалі наша команда виявилася сильнішою за француженок – 21:18. Неперевершеною того дня була Марина Вергелюк, на рахунку якої 6 м’ячів.

9. Володимир Бузаєв (волейбол)

Очолювана ним запорізька «Орбіта» в 1990 р. стала володарем Кубка ЄКВ. З успіхом тренував й турецькі клуби. А в 1993 р. уможливив бронзові медалі континентальної першості для української збірної. У матчі за 3-тє місце його вихованки перемогли італійок – 3:1 (15:17, 15:8, 15:7, 17:15). На жаль, днем раніше наші дівчата поступилися в драматичному півфіналі господаркам змагань – об’єднаній збірній Чехії і Словаччини – в п’яти партіях – 2:3 (16:14, 5:15, 11:15, 15:6, 20:22). Дуже шкода, адже до фіналу було буквально палкою докинути. Кращою блокувальницею на тому турнірі стала українка Тетяна Ільїна. А молодіжна збірна України, до якої так само доклав роботи Володимир Микитович, того самого року стала другою у Старому Світі.

10. Ігор Бобков (регбі)

Свого часу його називали тренером-новатором. Київський «Авіатор» завоював під орудою Бобкова «золото» союзної проби в 1978 р. Звідтоді регбі стало вельми популярним у столиці України, раз по раз збираючи на трибунах затишного стадіону «Спартак» 5-тисячну авдиторію. «Авіатор» став одним із лідерів радянського регбі, регулярно здобуваючи медалі різної проби та завойовуючи Кубок СРСР. У 1985 р. Бобков, очолюючи збірну колишнього СРСР, привів її до першого «срібла» європейського чемпіонату. Вирішальна гра – проти румунів – відбулася в Києві за повних трибун і численних глядачів за огорожею стадіону «Спартак», попри щільний дощолий. Підсумок – 14:6 на користь радянської команди. Є медалі в скарбничці!

Свого часу Бобков казав: «Регбі майбутнього – це філігранна техніка, високий тактичний інтелект, атлетична міць, бойовий дух, це – гармонія і досконалість спортивних і людських якостей». Не помилився?

***

«Хіба забуде серце того, хто хоче нам добра?» – риторичне питання з пісні про тренерів радянськочасся. Всі вони різні – спокійні та емоційні, з багатим ігровим досвідом і без такого, поліглоти й ті, хто розмовляє лише рідною, спринтери (одразу – результат) та стаєри (лельом-полельом до чемпіонських звитяг). Проте є в них і спільне – фаховість і відданість своїй справі. Добравши ладу в тренерській творчості, вони давали на виході якісний продукт, яким насолоджувалися тисячі й тисячі українських уболівальників. Впевнений, часова вервечка вітчизняної тренерської думки не перерветься, і нові покоління українських тренерів-новаторів штурмуватимуть зі своїми командами вершини світових п’єдесталів. Щасти їм на цьому многотрудному шляху!

Олексій РИЖКОВ