Ірина ГЕРАЩЕНКО: «Початок медального фіналу – то був цирк»

З трьох нагород, які збірна України з легкої атлетики привезла з польської Торуні, де відбувався чемпіонат Європи в приміщенні, ця – найнесподіваніша. Бо за золотом стрибунки у довжину Марини Бех-Романчук та іншої висот ниці Ярослави Магучіх – не одна перемога і стабільно високі результати. Киянка Ірина Геращенко начебто й ходила поруч із п’єдесталом і демонструвала потенціал до серйозних звершень, але раніше залишалася в затінку зірковіших землячок за сектором зі стрибків у висоту Магучіх і Юлії Левченко. У Торуні вихованку Ірини Пустовойт нарешті прорвало – срібло з результатом 1,98 м.

Щойно Геращенко з колегами за легкоатлетичною збірною з’явилася в залі для очікування аеропорту «Бориспіль», до неї підбігла собачка.

— То наш із чоловіком Сергієм улюбленець – Лакі, - пояснює Ірина на початку нашої розмови. – Він дуже сумує, коли когось із нас немає вдома. Я більше Лакі цілую й обіймаю, а чоловік виховує. І більше з ним грається.

— Можете повірити, що повернулися додому з нагородою чемпіонату Європи?
— Ця медаль – плід багаторічної праці, віри в мене моєї тренерки, чоловіка і батьків. Ішла до неї довго і рада, що нарешті змогла себе реалізувати.   

— Початок виступів у фіналі Євро навряд чи давав підстави для оптимізму, адже висоти 1,92 і 1,94 м ви долали з заключних третіх спроб.
— Дійсно, спочатку це був цирк. Я зіпсувала нерви і собі, і тренерці, за що перед Іриною Григорівною вибачаюся. У торунському манежі вона втратила чимало нервових клітин. Але добре, що надалі все склалося на нашу користь.

— Коли взяли 1,94 м, стали розкутішою?
— Зізнаюся, що я на жодну спробу не затискалася. Просто спочатку мені трохи не вдавався розбіг. Все це – через напружену обстановку в секторі. Паралельно дівчата стрибали потрійним, а чоловіки – з жердиною. Я не могла сконцентруватися на собі. Не бачила жодної з суперниць, але бачила, що відбувалося в інших видах. Але змогла налаштуватися, зібралася силами і це вилилося в результат.

— Судячи з телетрансляції, тричі ваші спроби затримувалися через церемонії нагородження.
— Це також відволікало, бо я не знала, чи судді заберуть конус і пустять таймер. Якщо так – то треба стояти на розбігу, а не просто йти до нього. Бо була така ситуація, коли на шипівках були розв’язані шнурівки, я знаходилася біля свого місця на лавочці й не відразу помітила, що таймер уже йде. Довелося добігати до позначки і штурмувати висоту. Висоту немаленьку, не початкову, на таку треба налаштовуватися.

— Чи реально було взяти висоту два метри і продовжити боротьбу за золото з Ярославою Магучіх?
— Навіть не знаю. Думаю, на таких емоціях та ейфорії реально, але мені це не вдалося. Треба розібратися – чому, щоб на наступних змаганнях ця висота підкорилася.

— Під керівництвом Ірини Пустовойт ви тренуєтеся разом із Юлією Левченко. Досі зазвичай перемагала Юля. Цього разу вище ви, а Левченко – четверта.
— Ми тренуємося разом, але кожна йде своїм шляхом, підходить до змагань і сезону в цілому в різному стані. У неділю перемогла я. Але певна, що 1,94 м – не Юлин результат. На наступних змаганнях усе може бути по-іншому. Все залежить від нашого внутрішнього стану.

— Зважаючи на карантинні обмеження, які враження залишилися від чемпіонату Європи загалом?
— Про всі організаційні моменти наша Федерація подбала. Все було гладко. А що на трибунах не було глядачів, ми не сильно й відчували, бо останнього дня, коли був фінал у стрибках у висоту, на трибунах була вся наша команда. Дівчата й хлопці підтримували нас дуже гучно.

— Ви теж, завершивши виступи, біля доріжки встигли попідтримувати нашу естафетну команду, яка не здобула медалі, але побила національний рекорд.
— Наші дівчата – великі молодці. Всі боролися, билися до останнього сантиметрика. Бігли, виклавшись сповна.

— Основний старт 2021-го – Олімпіада в Токіо.
— Так, розслаблятися ніколи. Маю два дні перепочинку, а після того – тренувальні збори і підготовка до літнього сезону.

Іван ВЕРБИЦЬКИЙ

Читайте також: Ярослава МАГУЧІХ: «Стрибки на рекордній висоті – то особливі емоції»