Борис КОЛЕСНІКОВ: Три українські клуби можуть виграти Континентальний Кубок

Президент ХК «Донбас» - про 8-у річницю перемоги клубу в Континентальному Кубку, новообраного президента ФХУ і єврокубкові перспективи українських клубів.

– Борисе Вікторовичу, рівно 8 років «Донбас» виграв єдиний єврокубок в новітній історії України. Чи пам'ятаєте ви свої думки і почуття в останні секунди матчу з «Руаном»?
– Не пам'ятаю, тому що рахунок був 7:1 і за результат я особливо вже не переживав. Але коли в першому періоді одна з підстанцій «полетіла» і зал наполовину залишився без світла... Ось ті емоції я пам'ятаю. Добре, що не дискваліфікували стадіон, і не довелося грати десь на нейтральній арені. Тому емоції з вимиканням світла запам'яталися мені набагато більше, ніж перемога з рахунком 7:1.

– З трьох матчів у тому суперфіналі, проти «Металурга» зі Жлобіно, «Бальцано» і «Руана», який з них найбільше змусив вас похвилюватися?
– Розумієте, нас, як уболівальників радянського хокею, на жаль, життя навчило зневажливо ставитися до таких країн, як Італія, оскільки 30 років тому це була взагалі екзотика для хокейної карти. Білорусь ми недооцінювали, хоча ці країни мають дуже хороший європейський хокей. До того ж, ми тоді грали в КХЛ. Тому почуття зверхності не покидає не тільки радянських уболівальників, але і хокеїстів. Усі матчі того суперфіналу були складними. Особливо з білорусами було дуже важко грати. У них хороша хокейна школа, майстровиті хокеїсти. Прохідних матчів не було.

Наступного року ми знову грали у фіналі і не змогли виграти Континентальний Кубок. Хоча за складом ми були сильнішими, ніж у 2013 році. У цьому-то і є підводні камені: ви повинні зіграти бліц, як у шахах. Не кожен чемпіон світу в шахах може виграти в бліц. Тут зовсім інші навички потрібні. Тому, зіграти три матчі за три вечори поспіль, не маючи права на помилку, це непросто. Це дуже специфічний турнір. Навіть двораундову Лігу чемпіонів грати легше. Тим паче, ми ж грали в рік, коли не проводився розіграш Ліги чемпіонів.

– Той суперфінал проходив у Донецьку. Наскільки складно було виграти право проведення цього турніру?
– Донецьк вже мав гарну репутацію. Ми проводили півфінал ще сезону 2011/2012 років. Ми обіграли тут тюменський «Рубін». У нас була репутація, до нас приїжджали представники Міжнародної федерації хокею. Команда вже грала в КХЛ, і все відповідало тому рівню, який був потрібен для Континентального Кубка. Отримати право проведення було складно, але якщо ми проводимо матчі КХЛ, то у Міжнародній федерації хокею не виникло жодного питання.

– Крім згаданої вами історії зі світлом, були ще якісь труднощі в організації, або все пройшло добре?
– Були інші цікаві історії із нашою участю в Континентальному Кубку. Особливо в наступному розіграші. Андрій Назаров був у такому шоці, що ми програли по булітах «Руану», якому було нічого не потрібно, тому що вони програли все, що могли. І ось, Назаров сів в автобус, не заходячи в роздягальню, і сказав: «Поїхали!».

– Без команди?
– Без команди. Він був у шоці. Це непорівнянні речі, але якщо порівнювати ситуації, то приблизно таке ж сталося з Віктором Тихоновим на Олімпіаді-1980, світла йому пам'ять. Тренер збірної Радянського Союзу був настільки шокований, що вони програють студентам з США, що забув замінити воротаря шостим польовим гравцем. Тоді Союз програвав в одну шайбу, і він від шоку забув зробити заміну. Я підкреслюю: це непорівнянні речі, Олімпіада і Континентальний Кубок. Але таке теж в хокеї буває.

– Повернемося до тріумфального 2013 році. Перед сезоном 2012/2013 клуб значно посилився. В тому числі, допоміг і локаут в НХЛ - приїхали Федотенко, Понікаровський і Бабчук ...
– Команда посилилася, переходячи з ВХЛ в КХЛ. Ситуація по локауту стала ясна у вересні. Уже йшов чемпіонат, так що це для нас було приємною несподіванкою, а не цілеспрямованою підготовкою. На той момент ми з прицілом на збірну дивилися на хокеїстів, у яких є український паспорт. У нас було три людини, яких ми могли запросити. Олег Твердовський вже завершив кар'єру, хоча це вихованець донецького хокею і дворазовий володар Кубка Стенлі. У нас було три людини і нам вдалося запросити всіх: і Федотенка, і Понікаровського і Бабчука. Звичайно, це було якісне посилення.

ХК Донбас. Руслан Федотенко

– Федотенко став капітаном команди. Ви згодні з тим, що він приніс якийсь менталітет переможця в колектив?
– Мені важко оцінити його авторитет в роздягальні, тому що я туди приходжу, тільки щоб привітати команду з перемогою. Але, безумовно, він вніс дуже великий внесок саме в чемпіонський дух. Так, в першому сезоні в КХЛ нам не вдалося потрапити до плей-оф, що ми з лишком компенсували в наступному році. Але, тим не менше, ми виступили дуже достойно. Якщо брати найсильніші команди в КХЛ, то в чотирьох матчах за два сезони ми тричі обіграли СКА і тричі обіграли «Металург» Магнітогорськ. З трьох перемог над «Металургом» двічі ми перемагали їх з Малкіним, Кулеміним і Гончаром в складі. І  в Донецьку, і в Магнітогорську. Після того, як матч «Донбасу» проти «Металурга» збігся з матчем «Шахтар» - «Челсі» в Лізі чемпіонів в Донецьку, Financial Times наступного дня написало статтю, в якій говорилося, що в світі лише кілька міст, в яких в один вечір можна зустріти зірок світового футболу і зірок світового хокею. Це багато чого коштує.

– Що за історія про підписання Ренді Робітайла і загрозу дискваліфікації через пана Шакурова?
– Там був дуже суперечливий момент в днях. На той момент регламент Континентального Кубка був недостатньо ретельно прописаний. Там було 12 або 14 днів на заявку, він повинен був бути заявлений раніше саме за «Донбас». Правда, комісія розібралася з цим питанням, але страху ми натерпілися. Тому що технічна поразка від білорусів нас залишало практично без шансів. Але це менеджмент клубу у нас такий був.

– Влітку 2013 року клуб отримав нового генерального директора. Це наслідок цієї історії?
– Шакуров ніколи не був генеральним директором. Він був спортивним менеджером і відповідав за селекційну роботу. Але це була якраз його частина роботи, спортивного директора. Він повинен стежити за регламентом.

– В тому тріумфі 2013 року року не можна не відзначити і роль головного тренера - Юліуса Шуплера. Чому в нього не вийшло з «Донбасом» у другій прихід?
– У нього і в першому сезоні не все вийшло. Дуже важко європейському тренеру адаптуватися до пострадянського хокею. Було лише кілька випадків, щоб це пройшло вдало. Якщо відверто, Юліус - чудовий фахівець, але дуже м'яка людина. Крім українських хокеїстів, під Юліуса потрібно брати шведів, фінів, чехів. Але так не можна. Мета була яка? Половина команди повинна складатися з українців. Інакше в цьому немає ніякого сенсу.

ХК Донбас. Юліус Шуплер і Борис Колесніков

– Ви згодні з твердженням, що перемога «Донбасу» в тому Континентальному Кубку стала можлива завдяки виступам в сильному чемпіонаті?
– Безумовно. Але, навіть граючи в ВХЛ, ми були в сантиметрі від Континентального Кубка в попередньому сезоні. Але тут же є інший момент. Навіть сильнішим складом в 2014 році ми не змогли його виграти. Тут спірне питання. КХЛ дає величезну практику великого хокею. Але сказати, що запорука успіху - гра в КХЛ, я не можу. Наступний сезон тому підтвердження.

– У 2019 я на власні очі спостерігав матчі «Донбасу» в Континентальному Кубку в Броварах. Чого не вистачило тоді, щоб наблизитися до успіху 2013 року?
– Ми пройшли далі в півфінал. А в ньому неправильно підійшли до матчу з поляками. Моя особиста думка, як вболівальника: ми поляків виносили завжди, а в тому матчі тактично зіграли неграмотно. Донбас обіграв казахів, зіграв внічию з білорусами, найбільш явними фаворитами в нашій групі. І не змогли обіграти поляків. Я вважаю, що це недоробка тренерського штабу. Але ми не втомлюємося боротися. В цьому році не було ні турнірів, ні Континентального Кубка, ні Ліги чемпіонів. Ми в постійному контакті з Лігою чемпіонів. Тут організація не зовсім як у футболі. Тут приватні інвестори, в тому числі і Міжнародна федерація хокею (IIHF). Ми в діалозі, якщо все буде добре, то ми б хотіли спробувати себе в Лізі чемпіонів. Але для цього потрібно виграти чемпіонат.

– У грудні клуби УХЛ зробили заяву: якщо ФХУ не буде реорганізована, чемпіонат України з хокею буде зупинений. Чи почула ФХУ вимоги клубів?
– 7 з 8 клубів до цього готові. З об'єктивних причин не брав участі в цьому «Дніпро». Я не знаю, чи почула Федерація клуби. Ми побачимо це в кінці сезону.

– Ваш прогноз: на ФХУ чекають радикальні зміни або Зубко продовжить справу Брезвіна?
– Я вважаю, що у Георгія Зубка є всі інструменти для змін. І клуби готові йому допомогти. Але спостерігати як ось ці «мухомори», які вже 14 років ховають український хокей, ніхто не буде. Клуби – найбільші інвестори українського хокею. Сумарно, клуби витрачають значно більше 100 мільйонів гривень на рік. Ніколи в житті Мінспорту не дало Федерації більше 30 мільйонів. Вони обіцяли включити клуби в Виконком, але це тимчасове явище. Клуби не хочуть набридати Федерації і заважати їй працювати, клуби хочуть допомагати. Тому, вони повинні входити в Раду Федерації хокею України, а не до Виконкому. Це перше.

Друге: найголовніше завдання ФХУ - це МХЛ України. Україні потрібна МХЛ з бюджетом 25-30 мільйонів гривень, за принципом USHL - найсильнішої молодіжної ліги Америки, де батьки вже нічого не платять. Якщо у нас буде 8 клубів 17-20-річних гравців, то немає сумнівів, що через 5 років у нас буде дуже сильна збірна. Якщо не буде такої ліги, то це чиста утопія. Злі язики розповідають казки, що з 20 топових форвардів в Україні, 17 - іноземці. Так це говорить саме про рівень українського хокею. Якщо вони не можуть пробитися, так що, з ними треба підписувати контракти за паспорти? Такого не буде. Так професійні ліги не будуються. Це ж ганьба для українського хокею, а не для клубів.

Яка ідеологія цих псевдопатріотів? Візьміть гравця з українським паспортом будь-яку ціну. І що робити далі? Вони стануть краще? Ні, не стануть. В ідеалі, якщо б людей 5 грало в НХЛ, людей 10 - в КХЛ та решта - в чемпіонаті України, тоді ми збираємо 22-25 чоловік найкращих. Тоді немає сумнівів в еліті світового хокею. А в елітній лізі, крім того, що всі патріотичні почуття українських уболівальників будуть спрямовані на чемпіонат світу, де грають ще й Канада, США, Росія, Швеція, Фінляндія, для клубів тут подвійна користь. Адже крім патріотичних почуттів, хокей стає цікавим для всіх українців. Все одно, збірна України з футболу, беручи участь на чемпіонатах світу і Європи, нехай і не часто, на жаль, але грає з найсильнішими збірними в Європі. А збірна України з хокею, перебуваючи в третій лізі, не зустрічається з сильними суперниками. Якщо зараз почати зустрічатися з Канадою і США, то для нас це буде моральний удар. Тому, немає і інтересу до українського хокею.

Збірна України в еліті - це пріоритет. Але для цього потрібно пройти шлях, а не ставити за паспорт до складу. У нас є хороші гравці. Зараз в Лізі грає 8 клубів. У збірній виступає 22 людини. Якщо взяти по п'ять топових українців, то збірна повинна отримати 40 гравців. А де вони, ці хокеїсти? А якщо вони не можуть знайти роботу за межами України, тобто питання в їхній кваліфікації. І як вони поведуть збірну в еліту, якщо вони ні в один клуб не можуть потрапити? Ні в польський, ні в румунський, не кажучи вже про чеські.

– У цьому сезоні УХЛ розширилася до восьми клубів. Якість гри зросла?
– В рази. Сьогодні ніхто не може сказати, як зіграє «Краматорськ» з «Донбасом» або «Сокіл» з «Кременчуком». Це видно і по телеаудиторії: більше 100 тисяч глядачів дивляться топові матчі. На жаль, через пандемію немає уболівальників. В Україні було всього дві арени, які здатні збирати глядачів: Палац Спорту в Києві і «Дружба» в Донецьку. «Дружби» тепер немає - вона на непідконтрольній території, а Палац Спорту проводить все, що завгодно, крім хокейних матчів. Хокей дуже важко показати по телевізору. Більше, ніж 50% доходів клубів НХЛ - це стадіон. Тому там стадіони від 18 до 21 тисячі. А хокей бажано дивитися наживо. Крім того, що це хокей світового рівня, це ще й бізнес світового рівня.

В Україні - 8 клубів. Зараз ведуться переговори про Дніпро, Кривій Ріг, про відродження харківського «Динамо». У Львові є багато ентузіастів. Взагалі, Львів - це батьківщина українського хокею. Але проблема одна: немає ковзанки. Ніде грати. Вболівальники об'єктивно критикують ті катки, на яких сьогодні грають клуби. Але ці катки були побудовані не для клубів, а для дитячо-юнацьких спортивних шкіл. А клуби там грають від злиднів, тому що більше ніде грати.

– Восени з поста головного тренера ХК «Донбас» пішов Сергій Вітер. Це викликано незадовільними результатами або він вже віддав клубу все, що міг?
– Важко сказати однозначно, це сукупність факторів. Сергій Вітер покинув клуб у грудні, а до цього він повернувся на своє місце. Він був спортивним директором до цього і повернувся до селекційної роботи після відставки з поста головного тренера. Не можу сказати, що запрошення від Маріуполя було несподіваним. Сьогодні в УХЛ дуже вузька географія. У нас три клуби з Києва та області (Сокіл, Крижані Вовки і Білий Барс) і три клуби з Донецької області (Донбас, Краматорськ і Маріуполь). І вже починається внутрішня конкуренція, київська і донецька. І ще є Кременчук, діючий чемпіон, і хороший клуб Дніпро. Є міста-мільйонники. Дніпро зобов'язаний мати команду. Київ може мати навіть не одну команду. Так, є Крижані Вовки, але вони потребують серйозного партнерства. Якщо об'єднати зусилля Компаньйона або Беркута з Крижаними Вовками, то це був би зовсім інший клуб. Києву за розмахом два клуби цілком під силу. Але поки, слава Богу, що Сокіл відбувся. Це вже добре.

– Але є ще проблема інфраструктури: в Києві клубам просто немає, де грати.
– Так, 11 років Федерація ремонтує «Авангард». Хоча там 1000 місць, для звичайних матчів це більш-менш нормально. Але дербі «Донбас» - «Сокіл» повинні грати в Дружбі і в Палаці Спорту. Це буде справжній аншлаг. За якістю ще ні, але за напруженням це «Шахтар» - «Динамо» Київ.

ХК Донбас

– Минулого року «Донбас» вперше за багато років не виграв чемпіонат України ...
– До минулого року ми виграли всі чемпіонати, в яких брали участь, починаючи з 2010/2011 року. Так що, якщо ми в восьмий раз не виграли, це погано, тому що ми завжди прагнемо до перемоги. Але є і позитивний момент: це змусило більш детально подивитися на команду. Минуло 30-40-50 років, всі вболівальники, які живуть хокеєм, можуть назвати п'ятірку Михайлов, Петров, Харламов, Васильєв, Гусєв. Або Ларіонов, Макаров, Крутов, Фетисов, Касатонов. Хотілося б, щоб всі вболівальники могли називати 3-4 п'ятірки «Донбасу» по пам'яті. А в цьому все закладено. Хокеїстів, яких я вам назвав, знає весь світ. І вони до цього дня всюди викликають повагу, і будуть ще десятиліттями викликати.

Хотілося б більш якісну команду. Але для цього мало зусиль «Донбасу». Просто зібрати шведів і фінів можна, але їх треба ще залучити в Україну. Зібрати їх і вигравати по 30:0, це ж не той шлях. Якщо є Ліга з восьми клубів, то шість повинні боротися за плей-оф і золото. Поки таких клубів чотири, але я б не скидав з рахунків Краматорськ. Маріуполь - клуб з чистого аркуша. «Крижані Вовки» ще не знайшли свою гру, в Білому Барсі теж хотілося б побачити більшого. Костя Буценко - чудовий фахівець, заслужений хокеїст і тренер, тому, очевидно, там потрібна фінансова ін'єкція. А так, у нас хороший чемпіонат.

Взагалі, я вже говорив, що мрію, щоб у нас було дві конференції та не менше восьми клубів в кожній. Це чисто в цілях економії коштів клубів, щоб вони могли більше витратити на хокеїстів, ніж на логістику.

– А не як у КХЛ.
– Так, КХЛ - це хороший приклад. Сьогодні у них бюджет - 500 мільйонів російських рублів. У мінського Динамо - 11 мільйонів доларів, якщо брати інформацію з публічних джерел. 6 мільйонів - бюджет у «Фрелунди». У ЦСКА і СКА - в рази більше, ніж у «Фрелунди». Але я не впевнений, що ЦСКА або СКА легко обіграють «Фрелунду».

А що таке для українського клубу КХЛ? Якщо відкинути політику: ось у нас один матч у Владивостоку, а наступний - у Празі. Або в Загребі, або в Братиславі. Ми летимо 10 годин з Донецька до Владивостока, а звідти летимо 12 годин на Братиславу. Це 250 тисяч доларів. Два виїзди. А це бюджет хорошої, повномасштабної школи на рік. Логістика неправильна. Мені здається, що до чвертьфіналів повинні грати Схід - в Сході, а Захід - в Заході. Сьогодні бюджет найбідніших клубів - 3,5-4 мільйони доларів на зарплату. Там є не тільки стеля, але і нижній поріг зарплати. При цьому середня зарплата шведських хокеїстів –11,5 тисяч доларів. Тобто, в Швеції клуби мають бюджет від 3 до 7 мільйонів. Але за п'ять років це можливі для України цифри.

– А скільки зараз в середньому становить бюджет клубів УХЛ?
– У всіх по-різному, я не можу казати. Питання ж в іншому. Коли клубів буде багато, то можна сідати за стіл переговорів і говорити, що у нас є зарплатна підлога, тобто, умовно кажучи, менше 20 мільйонів платити не можна. Але і більше 50 платити не можна. Ми прийдемо до цієї відкритості і до таких грошей, якщо нічого більше не трапиться. До сильного чемпіонату ми прийдемо обов'язково.

– Скільки років потрібно українському хокею, щоб повторити успіх «Донбасу» 2013 року?
– На сьогоднішній день в Україні є три клуби, які можуть цей успіх повторити хоч завтра. Це Донбас, Кременчук і Сокіл. Це клубний турнір, короткий. А ось скільки років потрібно українському хокею, щоб потрапити в еліту світового хокею на рівні збірної? І скільки потрібно часу, щоб український клуб виграв Лігу чемпіонів? Але Лігу чемпіонів виграти простіше, ніж турнір зі збірною. Ви можете взяти кращих українців, топових легіонерів, фінів, шведів, росіян, білорусів. Але в збірну ви фінів і шведів не запросите. Континентальний Кубок може виграти будь-який з названих мною клубів. Але Сокіл його жодного разу не виграв, і навіть у фінальній стадії ще не грав. Кременчук всього один раз грав. Здається, Сокіл грав у 1986 році у фіналі ще тоді Кубка чемпіонів.

– Але це була зовсім інша команда.
– Так, це була зовсім інша команда і зовсім інша історія. Тому, Континентальний Кубок українські клуби потягнуть. Для Ліги чемпіонів повинен бути дуже сильний чемпіонат, але це теж нам по силах. Найскладніше питання: Україна знаходиться в третій лізі серед збірних. Як потрапити в першу? Тільки постійно діюча молодіжна хокейна ліга покаже перспективу. Завдяки цьому діти не поїдуть в 12-14 років. Вони побачать, що про них піклуються, тому що є наступний етап: ти закінчив хокейну школу, і на тебе вже чекають в МХЛ, якщо ти відповідаєш рівню. У головного тренера на увазі 8-10 молодіжних та юніорських збірних. Це вже зовсім інший хокей. Тому, ми будемо оптимістами.

Данило ВЕРЕІТІН, спеціально для Sport.ua