Митрофанов гідний більшого. Він показує шоу, але боксує в андеркардах

Дмитро Митрофанов завжди цікавив українських фанатів боксу. Яскрава манера ведення бою, постійне бомбардування суперника і потужні нокаути - все це подобається публіці, незважаючи на рівень опозиції і те, що можна було б спробувати виводити його на чемпіонські поєдинки швидше.

Бій Митрофанов - Байфілд відбудеться 18 грудня і аналітики Favbet дають наступні коефіцієнти.

У нього непроста доля. Він йшов вперед, перемагаючи всіх і все

Втратив маму, не доживши до року, а незабаром потрапив до інтернату.

Труднощі Дмитра почалися, не встигнув він з'явитися на цей світ. Коли Митрофанову було два місяці, у нього померла мати, а батько, який пішов в іншу сім'ю, відмовився займатися сином. З самого раннього віку майбутнього боксера виховували бабуся з дідусем.

Після смерті бабусі Діма потрапив у школу-інтернат, а вже в першому класі залишився без людей, які хотіли про нього піклуватися - в цей час помер і дідусь Митрофанова. Таке зломило б будь-кого. Втрата близьких людей, життя в інтернаті - перевірка на міцність для кого завгодно. Але Дмитро - справжній боєць. Він доводить це зараз в рингу і почав доводити ще тоді - в дитинстві.

Митрофанов з першого класу почав займатися спортом. Як у всіх хлопців, це був футбол. Потім - боротьба і кікбоксинг. У 12 років Дмитро прийшов у бокс і залишається там до цього дня. Кремезний, непоступливий, постійно атакуючий. Він йшов вперед, не боячись нікого. Нехай у техніці Митрофанов не був ідеальним, але на характері його не міг взяти ніхто.

Чемпіонат Європи, WSB і аматорські успіхи

У 19 років прийшов перший успіх Митрофанова по дорослих - перемога на чемпіонаті України у ваговій категорії до 69 кілограмів. У рингу з Дмитром не було просто нікому. Недолік техніки він нівелював божевільною працездатністю, багатоударністю та інстинктом вбивці.

Через декілька років після того чемпіонства Митрофанов взяв золото на престижному міжнародному турнірі Миколи Мангера в Херсоні. За рік до цього українець із цього ж турніру відвіз бронзу, але зробив роботу над помилками і поліпшив і без того приємний результат. Крім цього, був чвертьфінал Кубка президента Тайваню (так-так, найбільш незвичайний турнір серед наших збірників), і бронза на Кубку Європи в Харкові. А ще перемога над французом Рашидом Хамані в матчевій зустрічі Україна - Франція.

Звичайно, всі ці успіхи не могли залишитися непоміченими. У 2011-му Дмитро відправляється зі збірною України з боксу на чемпіонат Європи в Анкарі. Доходить до півфіналу, де зустрічається з росіянином Максимом Коптяковим. Тут вже не вистачило ані навичок, ані божевільної фізухи - Митрофанов програв з рахунком 11-26.

А Коптяков виграв золото того турніру в категорії до 75 кілограмів.

Дмитро ж вирішив нікуди з категорії до 75 кілограмів не переходити, продовживши перемагати в ній в Україні. У 2012 році Митрофанов вдруге виграв титул чемпіона України - цього разу в 75 кг. Звичайно, саме він повинен був поїхати на Універсіаду 2013 року, яка проходила в Казані.

На відміну від турніру в Анкарі, тут Дмитро видав свій максимум: в фіналі Митрофанову не зміг завадити навіть потужний росіянин Артем Чеботарьов.

У 23 роки хлопчина зі школи-інтернату, який прожив усе життя фактично без рідні, отримав не тільки золото престижного міжнародного турніру, а й орден «За Заслуги» третього ступеня. Якщо це - не безмежне бажання ставати краще і перемагати, то що тоді це саме бажання?

Але перемоги на аматорському ринзі - одна історія. З 2010 року Митрофанов почав рухатися ще в один бік, плавно готуючись до переходу в професіонали. Як тільки з'явилася напівпрофесійна ліга Всесвітня серія боксу, Дмитра запросила команда Мексики до себе, як легіонера. Хто, як не мексиканці, розбираються в якісній рубці?

K2 Promotions Ukraine. Дмитро Митрофанов

Українець впевнено увірвався в напівпрофесійні бійки без шоломів. За «Мехіко Сіті Геррерос» він провів один сезон, в якому переміг у трьох поєдинках із чотирьох. А вже в наступний сезон увійшов до складу української команди - «Українські отамани».

Сезон 2012/2013 - один з найуспішніших у кар'єрі нашої команди, а Дмитро - один з головних бійців цього періоду. Він провів сім поєдинків, виграв шість з них - програв лише Сергію Дерев'янченку. Тоді українець виступав за казахстанську команду, яка в підсумку і стала чемпіоном. А те рішення до сих пір називають вкрай спірним. Поєдинок вийшов рівним і насиченим. Обидва бійці - любителі порубатися, але якщо Сергій - прихильник технічної бійки, то Дмитро може і просто помахатися, перевіривши, хто сильніший.

У підсумку перемога розділеним рішенням суддів пішла більш віковому українцеві.

Наступний сезон «Українські Отамани» проводили вже без зірок - Ломаченка, Гвоздика і Усика. Вони пішли в професіонали, а Дмитро залишився з командою. Він виграв три поєдинки з чотирьох, програвши лише старому знайомому - росіянину Артему Чеботарьову, якого розбив у 2013 році в Казані.

В результаті Митрофанов бився в напівпрофесіоналах до 2017 року, перейшовши в повноцінні профі лише три роки тому.

Кар'єра в профі слабкіша, ніж того варто було очікувати

Митрофанов - великий боєць. Боровся з дитинства за себе, перемагав обставини, суперників у ринзі і життєву трагедію. Але в професіоналах поки буксує на місці.

Дев'ять поєдинків за три роки - насиченість поєдинками на рівні з чемпіонами, тільки рівень зовсім не дотягує. На Дмитра хочуть дивитися: у нього є фанати, люди захоплюються його манерою ведення бою і жорсткими влучаннями. Але він не збирає зали. Та й взагалі в Україні зараз немає бійця рівня Усика, на якого ходили б апріорі.

А це важливо для К2, у якій Митрофанов, як виявилося, не був на контракті, а просто до недавнього часу виступав на їхніх вечорах. Для промоутерської компанії важливо, щоб на бійця ходило багато людей. Бажано, дуже багато. Дмитро - улюбленець фанатів, але лише тих, хто знають про нього. Він спокійний, не говіркий, а шоу робить у ринзі.

Митрофанов жодного разу не програвав, але у нього є одна нічия - у третьому поєдинку в профі українець на рівних відбоксував із непоступливим Джино Кантерсом. Далі - одні перемоги. Причому, в основному, дострокові. Або суперники падали, або Дмитро змушував їх здатися. Зробити те, чого ніколи не варто очікувати від нашого боксера.

У минулому році Дмитро барвисто уклав Новака Радоловича. Серб непросто переносив влучання українця, в четвертому раунді почав йти від нього вздовж канатів і нарвався на удар. Далі - нокаут, носилки і набуття свідомості в роздягальні.

Українець може дати бій будь-якому топу своєї категорії, але 18 грудня 2020 року - через три роки після дебюту вперше буде боксувати за локальний титул. На кону поєдинку з Асиньєю Байфілдом стоятиме пояс WBO Oriental. Як говорить промоутер: «Просто переглядав boxrec і відправляв запити тим, хто міг би побитися з Митрофановим».

Хлопець, який пройшов через стільки труднощів на шляху до поясів і завжди дає фанатам шоу, гідний більшого, ніж перший хлопець з рейтингу, що погодився. І немає сумнівів, що Дмитро зробить все, щоб довести це.

Поєдинок Дмитро Митрофанов - Асинья Байфілд відбудеться 18 грудня в Києві.