ВИСОЧАНСЬКА: «Батько був останнім, хто вийшов з Донецького аеропорту живим»

Чемпіонка Європи з художньої гімнастики Марія Височанська розповіла про свого батька, який брав участь у війні на Донбасі.

- Що відчуває дитина, тато якої під кулями?
- Знаєте, я тоді якось навіть думки не допускала, що може трапитися щось непоправне. Лише десь через пів року після того, як тато після операції повернувся додому, почала все аналізувати і зрозуміла, що могла його втратити. А коли тато був на війні, мама відмежувала мене від усього. Зробила так, щоб я думала лише про школу, гімнастику, родинні справи. Коли запитувала про тата, мама відповідала сухо: «Все добре, я з ним поговорила, вони взагалі не там, де стріляють, вони в безпеці, на навчаннях на підконтрольній Україні території».

Потім дізналася, що то було зовсім не так. Але дуже вдячна мамі, що вона мені не казала правди. А потім, коли тато повернувся з пораненням, але живий, була дуже щаслива. Потім дізналася, що батько був останнім, хто вийшов з Донецького аеропорту живим. Усі його друзі або потрапили у полон і звідти не повернулися, або загинули.

- Ви у той час слідкували за новинами з війни?
- В мене тоді ще й мама захворіла. Поки вона була у лікарні, я залишилася з бабцею. Ми дивилися серіали. Тоді, у 13-14 років новини мене не цікавили взагалі. Це в останніх два роки почала вникати в те, що робиться у світі.

Згадую другий Святий вечір, перед Водохрещем. Тато вже був у шпиталі в Дніпрі. Передала йому туди сплетений власноруч з синьо-жовтої ниточки браслет. О сьомій вечора ввімкнули телевізор, якраз на новини. Показували сюжет про поранених бійців. Обличчя людини, яка давала інтерв’ю, затерли. Але дивлюся на складені руки і бачу на них свій браслет. Як я тоді розплакалася! «Мамо, диви, це ж тато!» – показую на телевізор і не можу стримати сліз.

- Батько змінився після повернення додому?
- Так. Він погано спав. Окрім поранення, тато переніс дві контузії, відчував шум у вухах. Якщо раніше під час суперечки тато міг промовчати, то зараз, навпаки, відразу спалахує. Йому важко стримуватися. І я його розумію. Він втратив на війні багато друзів, молодих хлопців. Він розповідав, що як командир роти говорив бійцям: «Я не буду обирати, хто має йти зі мною. Я йду сам, а ви самі визначайтеся, хто зі мною». Йшли молоді хлопці, яким ледь за 20. Перед відправкою в аеропорт одного, правда, не взяв. Сказав: «Я життя прожив, а ти ще ні. Залишайся». Хоча всі хлопці, за словами тата, були готові йти. Щоб зупинити ворога, щоб їхні рідні жили під мирним небом.

- Це батько вам розповідав?
- Ні. Більше підслухала з того, що він мамі казав. Взагалі, я просила, щоб тато говорив. Мені ж цікаво знати, як він це витримав. Звісно, він правий, що не розповідає. Бо навіщо травмувати дитину? Але мені одначе це цікаво, бо дуже пишаюся і коли в мене будуть діти, розповідатиму, який у них дідо.