П'ять висновків після матчу Україна - Німеччина

Поразка поразці не рівня, хоч будь-яка невдача і не дає залікових балів чи гарного настрою. Проте, після паризьких 1:7 київські 1:2 виглядають якщо і не оптимістично, то вже точно не трагічно. Однак, все ж, будемо відверті: шансів перемогти таку збірну Німеччини у такої збірної України не було. Нижче - головні висновки після матчу на «Олімпійському», який наочно продемонстрував і наші здібності, і наше реальне місце серед футбольної еліти.

Порядок міг лише теоретично побити клас

Було видно неозброєним оком, що після паризького провалу Андрій Шевченко провів виховну роботу зі своїми підопічними. Вони не були морально пригніченими, навпаки: наші футболісти були відмінно мотивовані. Настрій, характер - ось, вочевидь, і все, що в суботній вечір збірна України могла протиставити одній з кращих команд світу. Здавалося б, скарб нехитрий, але за інших рівних умов він здатний приносити результати. Сенсаційні результати. На жаль, не цього разу. Незважаючи на те, що наш склад виглядав сильніше, ніж на «Стад де Франс», шансів у господарів не програти і в цей раз практично не було. Відсутність хворих і травмованих гравців наш тренерський штаб апріорі не зміг компенсувати введенням в дію «честолюбних дублерів». Якщо в сухому залишку, то маємо наступне: і з точки зору індивідуальної майстерності, і з точки зору загальнокомандного руху збірна Німеччини виявилася сильнішою за збірну України. Льов прав: перемогти в цьому матчі у господарів шансів не було. Та й внічию зіграти теж.

Тактика: Шевченко намагається вчитися на помилках

У двох попередніх програних матчах - проти збірних Іспанії і Франції, національна команда України незмінно намагалася, точніше, пробувала на рівних з суперниками контролювати м'яч, не віддавати ініціативу і незмінно виходити з оборони в атаку за допомогою дрібного і середнього пасу. У матчі проти команди Льова Шевченко видозмінив гру своїх підопічних. Видозмінив трохи, але для загалом консервативного Андрія Миколайовича такий крок з боку виглядає ледь не революційним. Україна відмовилася від гри першим номером, від претензій володіти ігровою перевагою і м'ячем. Наша команда спробувала підлаштуватися під свого опонента, зіграти більш прагматично. В принципі, спроба залікова. Чомусь здається, що якби зіграли інакше, тобто, лізли без роздумів в атаку, могло бути щось середнє між поразками в Мадриді та Парижі.

УАФ. Андрій Шевченко

А так - добре трималися, гідно виглядали і навіть мали теоретичні шанси, щоб врятувати гру. До речі, випад, який призвів до пенальті, теж органічно вписується в канву нової (чи оновленої - як кому зручно) ігрової моделі: після контратаки з довгим закидом на нападника. Але знову доведеться повторити попередню тезу: навіть незважаючи на те, що тренерський штаб в цей раз вніс і кадрові, і тактичні корективи/нововведення, не програти було вельми проблематично, оскыльки суперник дійсно э значно сильнішим.

Чому німці високо пресингували, а українці - ні?

Ще одне очевидне і серйозне спостереження: гості вступали у відбір в останній третині футбольного поля, часом навіть в чужому штрафному майданчику. І дуже часто така активність підопічних Льова себе виправдовувала: не тільки переривалися в зародку атаки збірної України, але і починалися/продовжувалися атакуючі дії збірної Німеччини. А ось збірна України на чужій половині поля билася за «нейтральний», а тим більше чужий м'яч дуже рідко. Чому? Відповідь очевидна: наші просто боялися обрізатися. Для того, щоб високо пресингувати, потрібно не тільки володіти відмінною функціоналкою і наявністю швидких гравців в атакуючій лінії, а й мати в середині поля майстра, який відмінно читає гру, здатний перекушувати чужі атаки. У зв'язку з цим у збірної Німеччини було все в повному порядку: і з хорошою «фізикою», і з швидкими футболістами, і з Кроосом в центрі поля. У нас всі три складові успіху помітно кульгали: «фізики» на весь матч таки не вистачило, швидкості, особливо у Яремчука і Ярмоленка, теж, та й відсутність Степаненка знову позначилася. Сидорчук - це значно краще, ніж Харатін, але динамівського капітана мало, щоб робити різницю. Тому збірна України зробила правильно, відмовившись від настільки дієвого, але ризикованого наміру.

Персоналії

Захист зіграв у свою силу. Власне, а чого ми хотіли від юного Забарного і резервіста Соболя? Маліновський знову найкращий, хороший Циганков. По опорній зоні є питання, хоча потрібно розуміти, що краще там за визначенням бути не могло без Степаненка і Зінченка. Яремчук робив все, що міг, стягуючи увагу захисників, але відсутність в нашому складі «оманливої дев'ятки» позбавила змоги господарям мати більше шансів в атаці: іншими словами, обігратися м'ячем Роману було ні з ким, а щоб вирішувати епізоди поодинці, йому не вистачало швидкості.

Головна слабка ланка нашої збірної - її досі одна з найсильніших ланок: Ярмоленко. Наш капітан не потрапив у ритм гри: йому помітно не вистачало і швидкості, і креативу, і свіжості. Радше за все, Шевченко не вгадав, випустивши з перших хвилин півзахисника «Вест Хема». Можливо, потрібно було ставити в основу більш свіжого Марлоса. Ну, і найбільш обговорюваний футболіст в нашій команді - звичайно ж, голкіпер: Бущан зробив три фантастичних сейви і одну кричущу помилку. Проте, особисто я продовжую вважати, що саме цей голкіпер повинен стати першим номером збірної України.

УАФ 

Іспанія: шансів немає? Шансів немає

Як показує практика, збірній України дуже нелегко дається другий поєдинок в «спарці». Незважаючи на те, що з точки зору змісту гри матч проти німців вийшов для наших значно кращим, ніж попередній, склалося враження, що суботня гра відібрала у команди Шевченка занадто багато сил - і фізичних, і моральних. А ще вона відібрала і однозначно найкращого гравця цих двох останніх зустрічей - Маліновського, який не зіграє проти Іспанії через «зайві» картки. Не зіграють і «нові» повпреди від «Шахтаря».

З огляду на всі ці факти і традиції, а також враховуючи силу суперника і його прописну «незручність» для нас, можна зробити невтішний висновок, що відібрати очки у команди Енріке команді Шевченка навряд чи вдасться. Ні, це не панікерство. Це, на жаль, констатація факту. Хоча буду дуже радий в підсумку помилитися.