Футбольний Альбіон. Що показав сезон Англійської Прем'єр-ліги

Англійська Прем'єр-ліга може вигравати єврокубки, а може з сумом спостерігати за вильотом усіх повпредів на ранніх стадіях – але в будь-якому стані вона буде залучати найбільше зацікавлених поглядів. Шість визнаних топ-клубів, сильні як ніде середняки й аутсайдери, сам флер батьківщини футболу – завдяки таким речам англійський футбол завжди буде головним брендом у футболі. Сезон-2019/20 подарував незліченну кількість вражень – ми розповімо про найбільш значущi.

Три команди, які вилетіли – і не шкода

Боротьба за виживання в Прем'єр-лізі не раз бувала такою, що ближче до розв'язки хотілося б, щоб не вилітав ніхто – бо всi заслуговують грати в еліті, всi показують гідний рівень футболу, бла-бла-бла… Так ось, сезон-19/20 вийшов таким, що під кінець було впору вимагати збільшення числа команд, що вилітають.

Так, «Норвіч» відпрацював цілий сезон елементарно не готовим до рівня Прем'єр-ліги. Знаєте, іноді буває, що команда не готовою починає сезон, набирає близько нуля в стартових десяти турах, а потім абияк укочується? Так ось, «Норвіч» так відпрацював весь рік. Гранично слабка оборона, наївна схема гри, слабкий тренер – і на виході маємо впевнене останнє місце від переможця Чемпіоншипа. Такий слабкий захист просто підставив тих гідних виконавців, що були в Даніеля Фарке: бомбардира Теему Пуккі, півзахисника Еміліано Буендію та воротаря Тіма Крула. Сподіваюся, всіх їх в еліті ми ще побачимо.

Інші команди боролися до кінця, причому «Вотфорд» – в тому числі сам iз собою. Вперше в історії Прем'єр-ліги клуб зважився на три тренерські відставки по ходу одного сезону. Хаві Грасiя, Кіке Санчес Флорес, Найджел Пірсон по черзі розчарували сімейство Поццо, що в результаті довірилося Найджелу Маллінзу, який ніколи раніше не тренував на скільки-небудь серйозному рівні. Як наслідок, команда з пристойним складом, але також і режимом постійної перебудови пішла на дно.

Прямо протилежна ситуація – довіра одному тренеру до кінця, надія на те, що він збереже слабеньку команду в еліті – спостерігалася в «Борнмуті». Глибоко провінційний клуб за Едді Хау пройшов шлях від третього дивізіону до дебюту в Прем'єр-лізі, фінішу у верхній половині таблиці, але в певний момент все ж програв боротьбу за виживання. Можна довго шкодувати маленький самобутній клуб, але з України особливо безглуздо звучать скарги на убогість ресурсів команди, яка в змозі викласти 21 млн євро за Домініка Соланке. Занадто багато промахів на трансферному ринку скоїв клуб, тому й слабка команда утворилася під керівництвом Хау на п'ятий сезон роботи в еліті.

Дві команди, які були до такої міри погані, що не змогли навіть провалитися

«Астон Вілла» весь сезон шукала свою гру – й так її, за великим рахунком, і не знайшла. Дуже багато залежало від індивідуальної майстерності гравців: плеймейкера Джека Гріліша, захисника Тайрона Мінгза. При цьому й ці зірочки шкодили команди не рідше, ніж допомагали: Гріліш авантюрним стилем гри прирікав «вілланів» на контратаки, Мінгз красиво рятував від вірних голів, але точно не був надійним.

За фактом, «Вілла» не вилетів через гол-фантом у матчі з «Шеффілд Юнайтед»: система відеофіксації гола тоді дала збій і не зарахувала чистий гол, завдяки чому бірмінгемський клуб уникнув поразки. У випадку з «вілланами» можна продовжити тему неадекватних витрат: ну як можна піти на ринку в 140-мільйонний мінус за одне вікно, а грати в 140 разів гірше за ту ж «Зорю»?

«Вест Хем» був об'єктом набагато більшої уваги з України, оскільки в його складі виходив Андрій Ярмоленко – але, за вирахуванням пари яскравих сплесків, теж не грав, а мучився. Приємно, що наш хлопець навіть в такому сезоні відзначився переможними голами «Челсі» і «МЮ», але на кожну таку блискучу перемогу доводилося 5-10 жахливих за змістом матчів. За Пеллегріні «молотобійці» виглядали наївно в обороні, але за Мойеса вони перетворилися на зовсім вже сірого середняка з Майклом Антоніо в якості головної зірки. Чесно: в багатьох сезонах АПЛ і «Вілла», і «Вест Хем» впевнено б вилетіли.

Чотири команди, яким чогось не вистачило

«Брайтон» – одна з небагатьох команд, які зважилися на революцію, не коли їх до цього змусила ситуація, а внаслідок звичайного вибору у міжсезоння. Грем Поттер, який творив чудеса зі шведським «Естерсундом», змінив біля керма команди Кріса Х'ютона, який зберіг для «чайок» місце в еліті в минулому сезоні. Мотивом для зміни на посту тренера було бажання змінити стиль, перейти з «бий-біжи» на контроль м'яча.

Що сказати: якщо результати «Брайтона» практично не змінилися, то обличчя команди трансформувалося. «Чайки» йдуть першими після топ-клубів (а за окремими показниками і обходять один-два з них) з контролю м'яча, точності передач і іншим статистичних показників, що відображає гру першим номером. Пишатися в сезоні, крім двох перемог над «Арсеналом», хлопцям Поттера нічим – фактично ці шість очок і гарантували місце в еліті – але, здається, на перший сезон для Грема було головним поміняти саме форму, а не зміст.

Тільки в самій кінцівці, коли «Норвіч», мабуть, і сам перестав вірити в своє спасіння, «Кристал Пелас» пішов з останнього місця за забитими. Рой Ходжсон, який продовжив контракт з «орлами» й, очевидно, саме в рідному клубі відзначить 45 років в тренерській професії, вибудував близьку до ідеалу оборону, але з майже повною відсутністю класних фігур в атаці максимум, на який можуть розраховувати «орли» – збереження місця в еліті. До речі, в світлі цього зрозуміло, чому клуб просить за Вілфріда Заху всі гроші світу – на ньому дійсно тримається весь атакуючий потенціал команди.

«Ньюкасл» опинився на перших сторінках навіть неспортивної преси вперше років за п'ятнадцять, але те, що демонструє на полі ця команда, заслуговувало як ніколи мало уваги. Нудна команда, в половині матчів готова відстоювати 0:0 з першої секунди матчу, змогла скористатися слабкістю конкурентів, захистила місце в еліті, але навіть не претендувала на щось більше.

«Не дай Боже жити в епоху змін» – такий лейтмотив сезону «Евертона». Після п'ятирічки божевільних витрат, до якої входили витрати на більш, ніж 200 мільйонів фунтів, «іриски» закінчили сезон на 12-му місці. В останній раз нижче вони фінішували, коли їхнім першим номером був Найджел Мартін, а єдиною надією Вейн Руні – в голодний сезон-03/04.

За великим рахунком, боси клубу розплачуються за безмежний кредит довіри Марку Сілві - переоцінений португальський менеджер довгий час отримував позитивну відповідь на всі вимоги і довів «Евертон» до самої зони вильоту. Але й Анчелотті, який змінив Сілву, заслужив критику, начисто заваливши кінцівку сезону. Зрозуміло, що судити Карло будуть вже по наступному сезону, але стартував Анчелотті дуже-дуже розслаблено.

Три команди, яким пророкували виліт, але вони стрибнули вище голови

У попередніх абзацах доводилося дуже багато лаяти босів клубів, а зараз настав час їх хвалити. Після найбільшого провалу в історії «Саутгемптона» – домашніх 0:9 від «Лестера» – дуже багато керівників звільнили б тренера вже за одне це, незалежно від контексту. У випадку з Ральфом Хайзенхюттлем не дуже на його користь був і контекст: команда трималася в районі вильоту і була дуже погана в атаці…

Боси ж «святих» розумно вирішили, що тренера краще за Хайзенхюттля вони не зможуть знайти ні в якому разі, і дали йому час. Ральф відреагував на це зразково-показово: чудове друге коло, розкрився Денні Інгз (22 голи) і навіть перемога в матчі-відповіді з «Лестером». «Саутгемптон» iз ресурсами набагато меншими, ніж у того ж «Вест Хема», котрий сезон тримається в еліті – і, здається, виховав ще одного гравця для дуже-дуже дорогого продажу.

Шон Дайч працює в «Бернлі» вже вісім років. Кілька років тому в протистоянні за звання найперспективнішого британського менеджера його порівнювали з Хау – але зараз, при всій повазі до Едді, ясно, хто з них сильніший. Суворий британець більш винахідливий, у нього краще розкриваються гравці – а його схема гри проста, але ефективна. «Бернлі» точно нікуди не дінеться з АПЛ, поки команду на поле «Терф Мур» виводить Дайч.

Про «Шеффілд Юнайтед» я нещодавно готував окремий матеріал, тому лише додам: на жаль, після карантину команда-сенсація Кріса Вайлдера помітно зменшила оберти. Ефективність «клинків» все ж дуже залежить від тренувань легкоатлетичного типу, і без них «Шеффілд» випав із зони єврокубків.

Команда, яка врятувала сезон в останньому матчі

…І навіть не в рамках АПЛ. Якби не виграш фіналу Кубка Англії, сезон «Арсеналу» потрібно було вважати гіршим за 25 років. Так, принаймні, є титул, і в єврокубки команда Артети теж пробилася.

Мікель показав непоганий старт самостійної тренерської кар'єри, але в цілому – вражає, наскільки низько скотився 13-кратний чемпіон Англії. Ціла колекція бездарних захисників ззаду, діра в опорній зоні – і повна відсутність можливості грати першим номером навіть в матчах з деякими аутсайдерами.

Про жодну команду зараз говорити не настільки безглуздо, як про лондонський «Арсенал». Артета показав себе як непоганий тактик, він класно розклав на складові і переграв «Ман Сіті» з «Челсі» – але він же безславно вилетів від «Олімпіакоса» в Лізі Європи, це теж варто пам'ятати. Баласт за трансферне вікно скинути не вийде (інакше в команді залишиться чоловік п'ять, з них два воротарі), багато залежить від керівництва – і, знаючи керівництво «канонірів», клуб залишається тільки пожалiти.

Команда, за яку варто вболівати в Лізі Європи

Зараз в Україні все частіше і частіше спливає тема шкоди агентів футбольним клубам: наскільки інтереси перших і других суперечать один одному, як клуби страждають від засилля людей в костюмах. Тим часом в Англії все міцніє і набирається сил стовідсотково агентський проект імені Жорже Мендеша, який в наступному сезоні, здається, зможе поборотися і за зону ЛЧ.

Мендешу в «Вулверхемптоні» належить все: навіть тренером працює його перший клієнт в кар'єрі, екс-воротар «Порту» та «Депортіво» Нуну Ешпіріту Санту. У першій команді «вовків» дев'ять португальців, в основі команди їх набагато більше, ніж британців. Результат? Ефективність трансферної кампанії фантастична, в складі першої команди виходять гравці того рівня, якого «Молінью» раніше не бачив десятиліттями. За підсумками минулого сезону «вовки» пробилися в єврокубки вперше з 1980-го року («Арсенал» забрав путівку «вовків», вигравши Кубок Англії, - Прим. Sport.ua), де і продовжують грати до сих пір: чвертьфінал їм належить розігрувати з «Севільєю».

Агенти – не шкідники, вони зацікавлені в успіху своїх підопічних часом навіть більше за самих підопічних. Отримавши під свій початок цілий клуб, головний футбольний агент світу виявився головним фанатом «вовків» – і виявився незрівнянно успішнішим, ніж керівництво того ж «Арсеналу». «Вулверхемптон» практично ідеально вибудуваний в обороні, розкрив таланти Адама Траоре і Рауля Хіменеса, як жоден клуб до цього – і, загалом, домігся майже неможливого: став симпатичним агентським клубом.

Команда, яка відкотилася в своєму розвитку на шість років назад

Чи міг уявити будь-який гравець «Тоттенхема» після фіналу ЛЧ-2018/19, що наступний сезон команда буде закінчувати, не маючи ані шансу навіть на четверте місце – і тільки в самій кінцівці вигризаючи в «Шеффілда» місце в ЛЄ? Все розвалилося, як картковий будиночок – і багато в чому тому, що Даніель Леві вирішив в стилі персонажа «Карткового будиночка» зіграти.

Маурісіо Почеттіно вивів «шпор» на рівень, де їх не було мінімум 50 років. Він був просто блискучий на дистанції п'яти років роботи – і не провалив навіть п'яти місяців, перш ніж був звільнений. Рішення наскільки безсовісне, настільки ж і дурне – нинішній Жозе Моуріньо не перевищує аргентинця ні в чому, крім числа передплатників в інстаграмi.

Власне, десь на рівень 2014-го року, коли «Тоттенхем» щороку закуповувався наймоднішими гравцями і з тріском провалювався, Даніель Леві клуб і повернув. І за підсумкове шосте місце нехай скажуть спасибі коронавірусній паузі: за цей час встигли відновитися Сон з Кейном, які витягли команду в зону ЛЄ. Перспективи у «Тоттенхема» туманні як ніколи: за Кейна ніхто великі гроші пропонувати вже не готовий, Еріксен пішов за копійки, оборона як козир теж перестала існувати.

Команда, якій не вистачило дещиці до сiквела казки

Грудень «Лестер» зустрічав в статусі головного переслідувача «Ліверпуля» – і, треба сказати, гравців з чемпіонським досвідом у нього в складі було побільше. Але друге коло «лисиці» провели в режимі гірше, ніж «Саутгемптон» – якому вони, повторюся, забили дев'ять м'ячів на виїзді.

Щось зламалося, різко і безповоротно – і, що ще більш боляче для всіх фанатів «Лестера», навіть з урахуванням цього різкого перелому до першої четвірки команді не вистачило зовсім трохи. Трохи заважали травми, трохи пристосувалися суперники, але в цілому сезон в черговий раз показав: Роджерс хороший тренер, але не орел. Ідеї ​​у цього тренера, безумовно, є, але так розвалюватися своїм гравцям не повинен дозволяти жоден наставник. Тому, власне, Брендан і працює не в топ-клубі.

Команда, яка пробилася в ЛЧ без оборони

Дивно, але з тренером-початківцем бiля бровки й трансферним баном «Челсі» придбав дещо, чого не було навіть з Бенітесом, Моурінью і перманентним побиттям рекордів. Найяскравіша гра попереду: Жиру цілком обгрунтовано претендує на те, щоб бути другим за корисністю форвардом «Челсі» за 20 років, але при цьому він половину сезону навіть не потрапляв до основного складу. Молоді таланти «синіх», які відрізками грали не гірше за зірок Прем'єр-ліги. Просто дуже приємна гра, яка була приводом включати матчі команди навіть багатьом нейтральним уболівальникам…

При всьому при цьому найбільша кількість пропущених з сезону… -1996/97, часів Гулліта, Віаллі і компанії. Нагадаю, що у «Челсі» за цей час був сезон, коли команда ледь не вилетіла – і навіть тоді в ворота Куртуа/Беговiча влетіло менше м'ячів. Це, звичайно, просто катастрофа і привід різати по живому: не тільки Аррісабалага, але й всі захисники явно не можуть записати собі цей сезон в актив. Багато в чому з цієї причини «сині» буквально заповзали в зону ЛЧ, багато в чому через проблеми «Лестера» зачепивши четверту сходинку.

Лемпард все ж початківець тренер, і, наймаючи його, клуб погоджувався й на готовність вчитися разом з колишньою легендою. Зрозуміло, що найкращий друг Джона Террі і сам не може бути задоволений редутами «Челсі», але збереженням місця в головному єврокубку він заслужив продовження кредиту довіри. Правда, все одно неясно, чому при такій потужній атаці «Челсі» купує в атаку одного топ-новачка за іншим (Вернер, Зієш, можливий ще і Кай Хаверц), а в обороні ніби й не збирається нічого міняти.

Команда, яка трансформувалася завдяки одній людині

2020-й рік «МЮ» зустрічав з такою огидною грою, що під питанням було потрапляння навіть в Лігу Європи. Починаючи з лютого, «червоні дияволи» не програли жодного матчу чемпіонату, заскочили на третє місце і по праву вважаються головним фаворитом Ліги Європи.

Причина? Як не банально, але це трансфер Бруну Фернандеша. Португалець так почав виступи на Альбіоні, що відразу стало ясно: він прийшов всерйоз і надовго. Представник вимираючого племені плеймейкерів так змінив команду, що «МЮ» знайшов чи не найкращу гру з часів Фергюсона. Єдине, що дивує: чому ж він стільки часу витратив на «Спортінг» й італійську периферію? Бруну вже 25 років, він всього на три роки молодший за того ж Неймара.

Команда, яка розгромних перемог здобула більше, ніж не розгромних

Так, з 26 перемог «Ман Сіті» в чемпіонаті 14 були здобуті з різницею в три і більше м'ячів. Як завжди, команда Гвардіоли стала найрезультативнішою (102 м'ячі), одному «Вотфорду» забивши дванадцять м'ячів у двох матчах. І якби справа була тільки в прочуханці аутсайдерів: «Ліверпуль» на «Етіхадi» отримав чотири м'ячі… Навіть Клопп говорив: «Я дивлюся матч «Сіті» – і не розумію, як ми можемо їх випереджати на 20 пунктів».

І в той же час: цілих дев'ять поразок, лише 81 набране очко – і навіть серед виграних матчів чимало тих, що були виграні на тоненького. Знову-таки, вибачте за банальність, але проблеми з обороною позбавили «городян» навіть можливості поборотися за титул: через них «Ман Сіті» весь сезон балансував між 5:0 і 0:1. І, якими би неприємними не були ці слова для читачів, треба визнати: проблема не тільки з центром оборони, але й з лівим флангом. Зінченко добре підтримує атаку, але не ідеальний при безпосередньо оборонних обов'язках – на другий його сезон в основі це позначилося.

Команда, яка провела ідеальний сезон

«Ліверпуль» Юргена Клоппа – суперкоманда, яка, на відміну від «Барси» Гвардіоли або «Мілана» Капелло, не дивує очей рядовим матчем і тим більше відрізком, хайлайтом. «Червоні» не перемагають суперників в гольових перестрілках і не пригнічують його потрійним шаром оборони. Але нові і нові суперники відлітають від команди Клоппа, (коли в воротах не Адріан і не Каріус) намагаючись знайти у неї хоч якесь слабке місце.

Стиль роботи Юргена Клоппа – щоденний, нестримний прогрес гравців. Смішно про це зараз говорити, але два футболісти основи «Ліверпуля», Вейналдум і Робертсон, в складі своїх попередніх команд вилітали в Чемпіоншип. Тактика при цьому вторинна: ​​конкретно в сезоні-2019/20 «червоні» стали командою, яка цілком собі любить контролювати м'яч, грати першим номером. З гравців, які пропрацювали під керівництвом Клоппа хоча б два роки, немає жодного, який не вийшов би на топ-рівень. Відповідно, вкрай рідко можна побачити «Ліверпуль» без 11 гравців видатного класу на полi.

Суперстабільний Аліссон. Реактивні Олександр-Арнольд і Робертсон. Непрохідний ван Дейк. Зростаючий з кожним днем ​​Гомез. Лідер по духу Хендерсон. Майстер перехоплень Вейналдум. Містер радіокеровані передачі Фабіньо. Геній переміщень Фірміно. Маестро дриблінгу Салах. Мане, який реалізує все і навіть більше. «Ліверпуль» Клоппа – ідеальна команда, яка хороша не фантастикою в одній зоні, а відсутністю вакууму де б то не було.