Орбіта сподівається скласти конкуренцію лідерам

Рік тому запорізька «Орбіта-ЗНУ-ЗОДЮСШ» завоювала срібні нагороди чемпіонату України з волейболу серед жіночих команд Суперліги, пропустивши вперед лише багаторазового чемпіона країни южненський «Хімік». Напевно керівництво клубу розраховувало на подібний успіх і в сезоні 2019-2020 років. Однак з перших турів щось у команди не склалося, вона тривалий час перебувала за межами лідируючого квартету і, як наслідок, взимку на пост головного тренера був запрошений Гарій Єгіазаров. З відомих причин завершити чемпіонат України не вдалося, але, тим не менш, нам було про що поговорити з досвідченим наставником (який, нагадаю, є ще і коучем жіночої національної збірної) і про сам турнір, і, безпосередньо, про запорізьку команду.

- Як Ви знаєте, я в першій половині чемпіонату з «Орбітою» не працював, але стежив за її виступом, - розпочав нашу розмову Гарій Шамоєвич. - Старт у команди не вийшов, на мій погляд, з ряду причин. Перш за все, позначилося те, що з того «срібного» складу пішло відразу кілька провідних гравців, а рівноцінної заміни їм не знайшлося. Крім того, важливе значення мав календар чемпіонату з непарною кількістю учасників. Так, в перших двох турах «Орбіта» зустрічалася з двома найсильнішими клубами країни «Прометеєм» і «Хіміком», програвши їм по два матчі, а в третьому турі була вільна від ігор. В результаті, запорізьким волейболісткам відразу ж довелося опинитися в ролі наздоганяючих, перебуваючи в самому низу турнірної таблиці. Далі ситуація трохи вирівнялася, але через те, що команди зіграли нерівну кількість поєдинків, складно було визначити справжній стан команд, за винятком лідерів «Прометея» і «Хіміка», які пішли далеко вперед.

- Тобто, коли Ви прийняли команду, шанси на потрапляння до квартету найсильніших зберігалися?
- Так, звичайно. Ми намагалися зробити все можливе, щоб пробитися в нього. Плюс до цього нам вдалося виграти ряд дуже важливих матчів - в Житомирі у одного з головних конкурентів на вихід до четвірки кращих місцевого «Полісся» 3:0, в Луцьку у клубу «Волинь-Університет» 3:2 і 3:1, а також перемогти у Запоріжжі «Хімік» з рахунком 3:0. І якщо подивитися на календар матчі, які залишилися незіграними у груповому етапі, то ми цілком могли пробитися до квартету найсильніших. Для цього нам треба було двічі виграти в Рівному у одного з аутсайдерів турніру місцевої «Регіни-МЕГУ» і вдома досягти успіху хоча б в одному з двох матчів із житомирським «Поліссям». Це завдання було нам під силу.

- Втім «Орбіта» без особливих проблем зуміла пробитися до «Фіналу чотирьох» Кубку України. Більш того, у півфіналі суперник Вам дістався добре знайомий і приблизно рівний під силу - тернопільська «Галичанка-ТНЕУ». Чого ж тут не вистачило, щоб поборотися за трофей?
- Ви маєте рацію, з цим суперником ми були добре знайомі і в регулярному чемпіонаті один матч у «Галичанки» зуміли виграти. У кубковому півфіналі в цілому гра була рівною і, як потім з'ясувалося, визначальною стала перша партія. В середині сету нам вдалося схилити чашу терезів на свій бік, ми заграли добре і повели 21:18. Але тут, на жаль, не змогли забити нескладний догравальний м'яч, припустившись помилки в атаці. У волейболі таке іноді зустрічається, ми тут же отримали, так звану, оборотку у вигляді двох ейсів, потім програли ще кілька очок і поступилися в партії 22:25. Цей епізод дуже негативно позначився на психологічному стані деяких гравців. Команда поступилася і в другій партії. І хоча ми змогли взяти третій сет, в четвертому суперниці знову виявилися сильнішими.

- Хто в минулому сезоні у складі «Орбіти» був лідером, на кого більше випало навантаження?
- Відразу хочу сказати, що в нашій команді, як в таких випадках кажуть, була дуже коротка лава запасних. Основне навантаження випало на плечі 6-7 чоловік, які проводили на майданчику чимало ігрового часу. Лідерами атак у нас були троє - це Анна Харчинська, Наталя Луханіна і Вікторія Савченко. В центрі грали дві волейболістки, які увійшли в п'ятірку найкращих блокуючих всього чемпіонату - Лідія Лучко і Ксенія Пугач. На позиції ліберо діяла молода Вікторія Ніколайчук, яка своєю грою продемонструвала, що гідна виступати за збірну України. Ось на них була вся опора.

- Якщо Ви заговорили про збірну, де також є головним тренером, не можу не запитати - крім Ніколайчук із запорізького клубу хтось ще мав шанс потрапити в головну команду країни в минулому сезоні?
- Розумієте, «Орбіта» дуже молода команда. Тому у багатьох дівчат ще все попереду, як і шанси потрапити до збірної України є у кожної з них. Як приклад, можу навести нашу діагональну Анну Харчинську. Їй тільки найближчими днями виповниться 19 років і за багатьма показниками вона здатна ще підвищувати свій професійний рівень. До речі, в зв'язку з цим хочу звернути увагу на те, що останнім часом молоді українські волейболістки все частіше поглядають у бік зарубіжних клубів. Причому це бувають далеко не найсильніші чемпіонати. На мій погляд, нашим дівчатам, для того, щоб вирости в висококласних гравців, треба, перш за все, проявити себе саме в українських клубах, досягти певного рівня і вже після цього намагатися їхати з країни, причому бажано в топові та елітні чемпіонати. Тоді, безсумнівно, буде користь і для наших клубів, і для збірної України.

- Що на Ваш погляд треба зробити, щоб «Орбіта» в наступному чемпіонаті могла стати «третьою» силою в жіночій Суперлізі поряд з «Хіміком» і «Прометеєм»?
- Дуже багато чого буде залежати від фінансування і комплектування команди в нинішнє міжсезоння. Можу сказати, що разом з керівництвом клубу ми продовжуємо над цим працювати. Якщо у нас влітку все вийде, то тоді вже будемо думати про найвищі місця. Але, спочатку, звичайно ж, хотілося б скоріше вийти з карантину і знову почати тренуватися.

Розмовляв Ігор ЗАРЖИЦЬКИЙ