Історія тактики: революція Віктора Маслова в Динамо та народження пресингу

Навесні 2019 року авторитетне французьке видання France Football склало свою версію рейтингу «50 кращих тренерів в історії футболу». У ньому знайшлося місце лише для двох представників радянського та пострадянського простору - Валерія Лобановського, який посів 6 сходинку, та Віктора Маслова, який став 23-м.

Незважаючи на те, що Віктор Маслов за свою тренерську кар'єру виграв не так багато знакових трофеїв (найважливіші - чотири титули чемпіона СРСР, три з яких були здобуті з київським «Динамо» з 1966 по 1968 роки), однак він, за явно неупередженою, як для оцінки вітчизняного футболу, позицією аналітиків France Football виявився вищим в рейтингу, ніж такі персони, як Юпп Хайнкес (25 місце), Юрген Клопп (27), Дієго Сімеоне (31), Арсен Венгер (32), Вісенте Дель Боске (33 ) та Мірча Луческу (41).

Очевидно, Маслов отримав визнання через революційні для свого періоду погляди на розвиток футболу. Невипадково цього фахівця багато хто з сучасних істориків футболу називає одним з батьків пресингу, що лягло в основу народження тактики «тотального футболу». Думка деяких аналітиків здається особливо цікавою, а тому пропонуємо вам ознайомитися з матеріалом італійського журналіста Луки Міссорі (нижче наведений адаптований до української мови переклад).

***

Віктор Маслов подарував світові одне з тактичних нововведень, яке стало своєрідним вододілом між традиційним і сучасним футболом. Його концепція організованого командного тиску на суперника змінила те, якою сьогодні ми бачимо гру, причому настільки, що якщо подивитися матчі 50-60-річної давнини, то нам може здатися, що на полі все відбувається ніби в сповільненій зйомці. Пресинг в європейському футболі поширився завдяки роботі великих тренерів, таких як Рінус Міхелс в «Аяксі», Арріго Саккі в «Мілані» і Грем Тейлор у «Вотфорді». Жоден з них, однак, не може вважатися винахідником пресингу. Його батьком став радянський фахівець, невідомий багатьом в Європі до падіння Берлінської стіни, - Віктор Маслов.

Лагідний командир

Маслов народився в Москві в квітні 1910 року і зробив відмінну кар'єру в якості півзахисника місцевого «Торпедо». З активним футболом Віктор попрощався в 1942 році, а тренерську кар'єру розпочав відразу після завершення Другої світової війни - в 1945-му в рядах все того ж московського «Торпедо», яке через 15 років привів до першого в історії команди титулу чемпіона СРСР. У 1964 році Віктор Маслов перебрався до Києва, де очолив місцеве «Динамо», і де його ідеї знайшли родючий ґрунт для втілення в життя.

Маслов був особливим персонажем, дуже сильним, але в той же час надзвичайно чуйним і людяним по відношенню до своїх футболістів. Він культивував і проникливо використовував свій зв'язок з партійним керівництвом, яке курувало спорт в республіці, що дозволяло залучати в «Динамо» кращих футболістів України, спокушаючи їх хорошими окладами та пільгами різних видів, які тільки могли бути запропоновані на той час в радянській державі.

При цьому зі своїми підопічними тренер ніколи не поводився надто авторитарно. Дійсно, він був відкритий для діалогу і пошуку компромісних варіантів до такої міри, що іноді дозволяв гравцям щось вирішувати за себе. Аркадій Галінський, один з найвідоміших спортивних журналістів того часу, згадував, що одного разу під час гри московського «Торпедо» Віктор Маслов вирішив провести заміну, але гравець, якого тренер побажав замінити (ним був форвард і капітан команди Валентин Іванов) категорично відмовився покинути поле. Маслов і оком не моргнув, давши вказівку запасному, що закінчив розминку і встиг зняти спортивний костюм, знову сісти на лаву. Галінський був вражений цим епізодом і подумав, що це яскрава ілюстрація нездатності тренера заслужити авторитет серед своїх же футболістів. Насправді все було навпаки: Маслов любив, коли його ідеї хтось піддавав сумнівам, що призводило до певного протистояння тренера з футболістами. Перед матчами він нерідко дзвонив найбільш авторитетним членам команди, щоб запитати їх думку про тактику, яку він вибрав на гру.

Настільки крайня емпатія і такий рівень взаємної довіри зі своїми футболістами дозволили Маслову закласти основи революційної ігрової системи не тільки для своєї країни, а й для всієї Європи. Завдяки Гавриїлу Качаліну, тренеру радянської збірної тих часів, футбол в СРСР вже в 50-60-х роках знав і активно користувався тактикою 4-2-4. Однак тренер київського «Динамо» вирішив піти далі. Подібно наставнику англійської збірної Альфу Рамсею, який виграв чемпіонат світу в 1966 році, Маслов першим відступив від ставки на флангову гру в 4-2-4, видозмінивши тактику Рамсея, і побудувавши перші 4-4-2 в історії футболу, де два центральних півзахисники грали не горизонтально в лінію, а вертикально - один перед іншим. Таким чином, досягався ефект, коли один центрхав допомагав обороні, а інший був більш висунутий вперед і діяв на рівні з фланговими півзахисниками, яких нині прийнято називати вінгерами.

На вівтар цієї ігрової схеми були принесені в жертву кілька гравців, причому деякі з них були неймовірно талановиті, але вони, за словами Маслова, виявилися не здатні адаптуватися до нових вимог. Найяскравішим з них був Валерій Лобановський, який, за іронією долі, ставши тренером, перейняв ідеї Маслова, активно використовуючи науковий підхід в організації роботи.

Людина в зоні

Крім ігрової системи, справжнім нововведенням Маслова була розмітка поля на зони. Радянські тренери, в тому числі і Микола Морозов, який працював головним тренером збірної СРСР з 1964 по 1966 роки, безуспішно намагалися пройти цей шлях, але потім відмовилися від нього. Для Маслова, однак, подібний акцент став найкращим способом для організації захисту, і, перш за все, це був ідеальний інструмент для досягнення чисельної переваги на кожній ділянці поля. Двома ключовими гравцями, на яких Маслов більшою мірою поклав втілення в життя цієї стратегії, стали Андрій Біба та Василь Турянчик.

Біба був свого роду плеймейкером, відповідаючи за взаємозв'язок з нападниками, і був єдиним гравцем на полі в складі «Динамо», якому Маслов надавав карт-бланш на своїй тактичній шахівниці, роблячи ставку на самодисципліну футболіста і повністю їй довіряючи. Турянчик, навпаки, виконував функції стримуючого півзахисника, будучи своєрідним щитом для лінії оборони і виступаючи сполучною ланкою між нею та середньою лінією. Він зіграв дуже важливу роль в застосуванні ігрової моделі, заснованої на пресингу, і, ймовірно, без нього Маслов не зміг би повністю реалізувати свої революційні ідеї.

Результати прийшли не відразу, але коли вони з'явилися, то були приголомшливими. Після завершення першого сезону на шостому місці і другого - на другій сходинці, потім київське «Динамо» Маслова виграло три чемпіонати поспіль, залишаючись кращою командою країни з 1966 по 1968 роки. За три сезони команда зі столиці України зіграла 110 матчів в чемпіонаті, пропустивши в них всього лише 53 голи, і домінуючи в більшості поєдинків.

До київського «Динамо» Віктора Маслова в жодній команді футболіст не був здатний поєднувати по кілька функцій одночасно, жодна команда в цілому не намагалася захищатися і швидко контратакувати, використовуючи простір і організовано займаючи зони замість того, щоб кидатися і накривати окремих футболістів суперника. Фактично 4-4-2 у Маслова були тільки на папері: насправді ж футболісти «Динамо» могли вільно обмінюватися позиціями на полі, щоб виконувати завдання один одного незалежно від зони, в якій вони перебували. Це був тотальний футбол, втілений в життя до тактики того самого «тотального футболу», яку всі ми прекрасно дізналися згодом завдяки Йохану Кройфу та Рінусу Міхелсу в «Аяксі» та збірній Нідерландів.

Все, що приходило в голову Маслову, з часом вдалося блискуче реалізувати Валерію Лобановському, який застосував у футболі свій науковий підхід. І остання ремарка: спочатку відмінність між пресингом і тиском була в тому, що пресинг вважався командним рухом, а тиск - індивідуальною ініціативою футболіста. Однак тепер технічне визначення засноване на меті цієї тактики: якщо пресинг має на меті відновити володіння м'ячем, то тиск полягає в тому, щоб перешкоджати вертикальним лініям проходу і заважати супернику просувати м'яч.