Чоловіча збірна України непомітно увірвалася в еліту біатлону

Місце	Країна	Очки
1	Норвегія	4949
2	Франція	4838
3	Німеччина	4359
4	Росія	4217
5	Україна	3514
6	Австрія	3513
7	Чехія	3451
8	Италія	3386
9	Швеція	3370
10	Білорусь	3354
11	Словенія	3252

Повний актуальный рейтинг доступний тут

Крім України, хороші шанси на максимальну квоту мають Австрія, і Чехія, також нам можуть нав'язати боротьбу Італія і Швеція, які в даний момент позаду на трохи більше ста балів. Ще в минулому сезоні всі вони були на голову вище за українців, але тепер йдуть з нами приблизно на одному рівні. Як так вийшло? Давайте розбиратися.

Причини такого високого місця України:

1. Регрес прямих конкурентів

Останнім часом в чоловічому біатлоні два яскравих лідера - Франція і Норвегія. Протягом сезону триматися з ними на одному рівні просто неможливо. Практично кожен француз або норвежець при вдалому збігу обставин може претендувати на п'єдестал пошани. Яскравий тому приклад - остання індивідуальна гонка в Естерсунді, коли перші чотири місця посіли виключно французи, ще один представник Франції тоді фінішував сьомим.

Також є збірні Німеччини та Росії, які в Кубку націй зараз не можуть нав'язати боротьбу лідерам, але в топ-4 відчувають себе більш ніж впевнено. П'яте місце в минулому сезоні посіли австрійці, яких тягнули Сімон Едер і Юліан Еберхард. Обидва в минулому році фінішували в топ-9 загального заліку Кубка світу, але вже в цьому сезоні претендують лише на кінець першої двадцятки. Набагато гірше справи йдуть у ще одного екс-лідера команди Домініка Ландертінгера, який останнім часом насилу бореться за очки.

Нинішня збірна Австрії досить вікова, лідерам вже або трохи за тридцять, або під сорок. Назріває зміна поколінь, що не може не позначитися на результатах. Схожі ситуації у Італії, Чехії і Швеції, які дають шанс молодим спортсменам. Але й наш наставник починає робити ставку на молодь.

2. Прогрес Антона Дудченка

За підсумками минулого сезону старший тренер чоловічої збірної України Юрай Санітра прийняв рішення відправити в команду Б Сергія Семенова в зв'язку з сильним регресом в результатах. Проявити себе серед еліти змогли вчорашні юніори, і краще за всіх це вдалося Антону Дудченку. Починаючи з другого етапу Кубка світу він почав доводити, що вже зараз є третім номером збірної. Дудченко має в своєму активі шість потраплянь в залікову зону, три з них в спринтах. Безумовно, Антон став головним відкриттям України в цьому сезоні.

3. Стабільність в естафетах

Ні для кого не секрет, що найбільше очок в Кубок націй приносять естафетні гонки. І нехай українці боротися за п'єдестал пошани поки не можуть, практично всі естафети, за винятком класичного міксту в Естерсунді, пройшли без відвертих провалів. Протягом сезону несподівано «вистрілювали» Канада, Білорусь, Словенія, відбираючи тим самим очки не тільки в України, а й у наших прямих конкурентів.

Ті ж австрійці в двох класичних естафетах фінішували на 12 місці, але в Рупольдінгу все-таки зуміли завоювати бронзу. Як підсумок - в естафетах вони набрали зовсім не набагато більше очок, ніж підопічні Санітри, а в особистих гонках трохи менше. Зараз українці та австрійці йдуть «нога в ногу» в Кубку націй, і нехай зовсім крихітний, але гандикап все-таки у наших є.

Так що, українці реально увірвалися в еліту?

Якщо судити по Кубку націй, то так. IBU надає максимальну квоту п'ятірці найкращих, і ми її замикаємо. Наскільки довго наші біатлоністи зможуть втриматися в топ-5 – невідомо. Однак, у зв'язку з тим, що Дмитро Підручний та Артем Прима побіжать змішані естафети в Поклюці, цілком можливо, що перед чемпіонатом світу ми зможемо трохи відірватися від австрійців. Причому спочатку Підручного і Приму ставити не міксти не планували, але, напевно, через боротьбу за квоту тренерський штаб вирішив внести корективи у свої плани.

Важливість такого високого, нехай і проміжного місця не можна недооцінювати. В першу чергу, присутній психологічний момент. Наші біатлоністи бачать, що п'яте місце – цілком реальна мета, за яку можна і потрібно чіплятися. Так високо Україна в чоловічому Кубку націй посеред сезону не була дуже давно. А за підсумками сезону – взагалі ніколи. Настав час переписати історію.

Ким будемо заповнювати максимальну квоту?

Після того, як у команди Юрая Санітри з'явилися реальні шанси поборотися за максимальну квоту, деякі вболівальники почали задаватися питанням: «А навіщо вона нам потрібна, ким ми її будемо заповнювати?». З тим, що конкуренція в збірній України залишає бажати кращого, звичайно ж, погодитися можна. Але це не означає, що квота нам не потрібна.

Наприклад, Антон Дудченко ще в минулому сезоні виступав виключно на етапах Кубка IBU, і зірок з неба там не хапав. Але вже зараз без нього стає важко уявити збірну України. Чемпіон світу Дмитро Підручний вперше забіг в топ-40 тільки в сьомий гонці на Кубку світу, майже через рік після дебюту.

Так що квота нам однозначно потрібна. Той же Богдан Цимбал продовжить прогресувати і зможе отримати постійну змагальну практику серед еліти. Можна буде частіше давати шанс закріпитися в основі і іншим українським біатлоністам.

Як відомо, святе місце порожнім не буває.