Чому перемога Мессі – це абсурд

Вчора в Мілані відбулася церемонія нагородження найкращих за версією ФІФА за сезон 2018/2019. Вінцем цих урочистостей стало визначення найкращого футболіста. Переможця «шукали» з тріо: Вірджіл ван Дейк, Ліонель Мессі і Кріштіану Роналду. Перший потрапив в цей список за перемогу в Лізі чемпіонів, другий – за блискучий сезон до півфіналу ЛЧ і виграш Ла Ліги, і третій – за скудетто в складі «Юве» і перемогу в Лізі Націй.

В принципі, кожен з цієї аж ніяк не святої трійці мав відмінні підстави на перемогу. Підсумкова трійка претендентів відбиралася з більш широкого списку кандидатів. Відсівалися гідні, залишалися дуже гідні. Переможцем міг виявитися хто завгодно, навряд чи футбольний світ цьому занадто б здивувався. Він, цей світ, за останні десять років звик до домінування «солодкої парочки». Нічого не змінилося і цього разу. Переміг Мессі, залишивши за своєю не надто широкою спиною більш гідного.

У зв'язку з цим потрібно відзначити одну дуже важливу деталь. Лауреат нагороди ФІФА визначається шляхом голосування чотирьох футбольних «інстанцій», що мають при кінцевому визначенні лауреата рівні частки: тренерів національних збірних, капітанів національних збірних, журналістів та вболівальників.

Чому керівництво міжнародної футбольної федерації вирішило вдатися до послуг такого глобального, але різношерстого і суперечливого футбольного електорату, який часто мислить різними категоріями і смаковими «рецепторами»? Та все дуже просто. ФІФА за допомогою цього зрізу всього футбольного «господарства» намагається позиціонувати саме свій приз, а не нагороду «Франс Футбол», найбільш демократичною і всеосяжною. Напевно, щось в цьому дійсно є. Такий собі «Оскар для бідних». Але гарантовано присутній і підступ. Ім'я йому – звичка.

***

Справа в тому, що ситуативно аж ніяк не один з цих чотирьох «прошарків» при голосуванні дуже підвладний емоціям, смаківщині. Згадайте, адже не так давно, особливо в рубіжні роки чемпіонатів Європи та світу, називатися найкращими футболістами заслуговували Хаві, Іньєста, Нойєр, Снейдер, Грізманн, але перст вказував виключно на двох – Роналду і Мессі, Мессі і Роналду. За португальця дуже активно «топлять» вболівальники. І це не дивно, адже одних підписників в його Інстаграмі більше ста мільйонів. У свою чергу, аргентинець дуже популярний серед тренерів і капітанів збірних. Особливо периферійних. Так що подолати цю силу інерції вельми і вельми непросто.

Справжній прорив стався в минулому році, коли «дуумвірат» потіснив з Олімпу Модрич. Аж надто симпатичною була збірна Хорватії на останньому Мундіалі, тому вибір на користь Луки пояснити просто. У нинішньому ж році великих міжнародних змагань не було (ну, не вважати ж таким фінал Ліги націй). Тому, якщо слідувати здоровому глузду і логіці, переможця потрібно було шукати серед команди-тріумфатора Ліги чемпіонів. Але переможця знайшли в іншому місці.

***

Давайте підемо шляхом від зворотного. За загальною думкою, КріРо до трійки найкращих потрапив за «красиві очі». В принципі, в цьому бульварному розхожому твердженні є залізобетонні штирі доречності. Роналду виграв чемпіонат Італії, але зробити це з «Юве» – аж ніяк не подвиг, оскільки немає достатньої фронди. Забив не так багато, як завжди (21 гол), а ще вилетів вже в чвертьфіналі ЛЧ від «Аякса». Єдиний його геніальний матч в минулому сезоні – проти «Атлетико», коли Кріштіану забив три м'ячі, відігравши виїзну поразку 0:2. Інших подвигів за португальцем не числиться. Чесно кажучи, цього мало, щоб не просто вважатися, а бути найкращим в світі.

З Мессі складніше буде. До півфіналу Ліги чемпіонів-2019 Мессі був майже Богом. А після того, як в першій грі він поклав два м'ячі «Ліверу», став і зовсім Обраним для половини земної кулі. Але після виїзних 0:4 Лео був скинутий, розжалуваний і розібраний. Як наслідок – не вийшло у Мессі і на Кубку Америки – лише третє місце. Так, є титул чемпіона Іспанії, 36 м'ячів в сезоні теж говорять самі за себе, але в Лізі чемпіонів знайшлися більш гідні. Та й запам'ятовуватися має, як всі ми наївно вважали, саме останнє.

***

Таким останнім став «Ліверпуль». А якщо персоніфікувати цю команду, то її уособленням став ван Дейк. Розумний, швидкий, чіпкий, надійний, однаково успішно грає і на «другому» поверсі, і на «першому». Єдиний захисник в минулій Лізі чемпіонів, якого, судячи за статистичними даними, ніхто не зміг обіграти один в один. Мессі теж не зміг, не в останню чергу через це «Ліверпуль» і зумів зробити той феноменальний камбек. Найкращий футболіст Ліги чемпіонів-2019, найкращий футболіст чемпіонату Англії минулого сезону, найкращий футболіст «Ліверпуля» в році, що минає - все це Вірджіл ван Дейк. Якщо і є зараз ідеальний тип захисника, то це якраз 27-річний голландець з Мерсисайду. У позаминулій кампанії Лізі чемпіонів, в якій «Ліверпуль» теж пробився до фіналу, «червоних» уособлювали, в першу чергу, тріо форвардів - Мане, Фірміно і Салах, то в нинішній - саме ван Дейк. Тому всі можливі плебісцити, рейтинги і голосування з визначення кращого гравця-2019 будуть неповноцінними, якщо в них буде названий в якості переможця хтось інший, а не ван Дейк. Це був його рік, його сезон, його Ліга чемпіонів. Чомусь здавалося, що, крім цього очевидного фактажу, обивателів, які голосують, уже порядком задовбало не завжди виправдане щорічно повторюване домінування Мессі і Роналду.

У минулому році була зроблена перша боязка спроба відправити цей дует з його нагородами і регаліями в найбільший в світі футбольний музей. У році нинішньому цю тенденцію потрібно було закріпити. Але футбольний світ знову захотів бачити в якості кращого ідолів і бонз, а не простого хлопця, який навіть не намагається забронзовіти.

***

Він починав простим посудомийником, заробляючи по чотири євро на годину. У ніжному віці від нього відмовилися майже всі великі футбольні академії в Нідерландах - і «Аякса», і ПСВ, і АЗ. Він йшов до визнання крок за кроком, від «Гронінгена» до «Селтіку», від «Селтіка» до «Саутгемптону», від «Саутгемптона» до «Ліверпулю». Це шлях воїна, а не шлях Бога. Ось саме цим Вірджіл повинен був стати близьким відразу для всіх чотирьох «електоральних» груп ФІФА. Так, у Кріша і Лео теж знайдуться свої історії подолання труднощів, свої шляхи до успіху, свої гормони росту. Але вони, ці історії, загальновідомі. Вони вже встигли стати догмами, увійти в усі можливі хрестоматії. І порядком набити оскому. А ван Дейк - ось він, майже все той же хлопець з небагатого району Бреди, з неповної інтернаціональної сім'ї, з діагнозом «гнійне запалення тканин». Але тепер - уже подолав все це, зробив себе сам. І став справді найкращим.

Однак перемогти звичку не вдалося. І поки будуть голосувати прихильники футбольного гламуру або тренери збірної Гуаму чи Аруби, а вони будуть, Мессі з Роналду будуть перемагати до сорока років.

Тільки справжнього футболу в подібних перемогах буде небагато.

Валерій ВАСИЛЕНКО