Олімпійські чемпіони, які досягли багато чого і в професіоналах

У першій частині матеріалу згадуємо боксерів, які стали олімпійськими чемпіонами до 1984 року і проявили себе з найкращого боку на профі-рингу. 

Мохаммед Алі. Олімпіада-1960

Мохаммед рухався до легендарності ще з аматорів, але на шляху могли стати фобії. Річ у тому, що Кассіус Клей - якщо раптом існують люди, які не знають цього, скажемо, що це - справжнє ім'я Алі - дуже боявся перельотів. У буквальному розумінні, до тремтіння в тілі та параної.

Просто уявляючи переліт, Мохаммед прокручував в голові картини падіння, руйнування і найтяжчої, як йому тоді здавалося, смерті. Алі навіть був готовий відмовитися від участі в заповітній Олімпіаді, але тренер зумів переконати його, натиснувши на те, що, не полетівши, той зруйнує свою кар'єру. Мохаммед погодився, але вжив запобіжних заходів: купив в армійському магазині парашут і летів прямо в ньому.

Благо, по прильоту настрій боксера покращився: він знайомився з усіма, говорив про те, що стане чемпіоном, і зачарував багатьох своєю доброзичливістю. Деякі спортсмени жартували: якщо потрібно було б вибирати мера олімпійського селища, ним би став Алі.

1/8 і 1/4 фінали Мохаммед пройшов легко: на шляху став спочатку бельгієць Іван Беко, але довго не протримався, програвши технічним нокаутом в другому раунді. Потім був Геннадій Шатков з СРСР, якого Алі розібрав, вигравши по очках. Півфінальний поєдинок - реванш проти австралійця Тоні Медігана, якого американець перемагав за рік до цього. Після його завершення Медіган був упевнений у своїй перемозі, але судді вважали інакше - Алі у фіналі.

Фінал мав відбутися проти найдосвідченішого поляка Збігнєва Пітшековського, за плечима якого на той момент було 230 поєдинків. Алі довелося перестати грати і вступити в справжній бій, постійно підтримуючи високий темп, завдаючи багато силових ударів. Ця тактика принесла результати - ближче до фінального гонгу поляк був притиснутий до канатів і ледь не програв достроково. Як підсумок - золота медаль і початок величного шляху.

Джо Фрейзер. Олімпіада-1964

«Димлячий» Джо був відмінним любителем. Він тренувався без втоми, багато бігав, проводив по декілька тренувань в день і не боявся битися з ким завгодно. Всього в аматорах Фрейзер провів сорок поєдинків, програвши всього двічі. Вигравши кілька регіональних турнірів «Золота рукавичка», вперше Джо програв лише в 1964-му році.

Зустріч проти здоровенного Бастера Матіса завершилася поразкою Фрейзера на передолімпійському турнірі, але на Олімпіаду все одно поїхав Джо. Бастер, незважаючи на свої природні габарити, був жахливим ледарем - сам Джо не раз примушував того тренуватися і готуватися до Олімпіади, знаходячись поруч в тренувальному таборі перед Олімпіадою-1964.

Як підсумок - Матіс травмується, і до Токіо летить Джо, маючи намір довести усім, що він не даремно потрапив сюди. Турнір став провальним для завжди сильної збірної Америки з боксу - в їхньому активі числилася всього одна медаль. Але золота, завойована якраз руками Фрейзера.

Його не міг стримати ніхто, своїми коронними боковими Джо лупцював одного суперника за іншим. Краще всіх тримався фіналіст Ганс Губер з Німеччини. Він зумів нав'язати бій американцеві, і навіть програв не явно, а розділеним рішенням суддів - троє бокових віддали перемогу Фрейзеру.

А через декілька років Джо проведе легендарну трилогію проти Мохаммеда Алі.

Джордж Форман. Олімпіада-1968

У бокс легендарний боксер прийшов не з бажання битися. До цього його підштовхнули проблеми із зайвою вагою та центром зайнятості: «Я просто хотів трохи скинути вагу - через це прийшов до залу. Потім у мене почалися проблеми з центром зайнятості, і мені сказали, що я можу залишитися тут (у залі, - Прим. Sport.ua). Це допомогло мені вирішити проблеми».

Він навіть не уявляв, що це може привести його хоч до якихось досягнень. Спочатку Джордж планував повернутися до Х'юстона, стати хорошим вуличним бійцем і бити усіх, але склалося все більш по-спортивному.

Ще в дитинстві йому доводилося битися. Форман розповідав, що боєць з нього був так собі, але завжди доводилося доказувати, з чого ти зроблений. Завдяки такому життєвому досвіду, збігу обставин і природженій фізичній потужності, Джордж був приречений до успіху в боксі. У 1968-му році він вирушає до Мехіко, щоб стати чемпіоном.

Його любительська кар'єра не була настільки ж насиченою, як у багатьох нинішніх аматорів - Джордж вийшов у ринг всього біля 25 разів, але сила його удару вражала. На Олімпійських іграх Форману не було рівних - ніхто не міг встояти під його ударами. Фінальний нокаут - один з найжорстокіших в історії Олімпіад. Радянський боксер Йоніс Чепуліс відправився в технічний нокаут, попутно отримавши розбите обличчя.

Шугар Рей Леонард. Олімпіада-1976

Один з найяскравіших і блискавичних боксерів в історії. Спостерігати за його серіями було справжньою насолодою ще в любителях. Не дивно, що аматорська кар'єра склалася настільки ж круто, як і професійна.

Почавши займатися боксом в 1969-му році, вже за чотири роки він виграє престижний турнір «Золота рукавичка», а через рік - ще один. До речі, в 1973-му на цьому ж турнірі Леонард переміг Хілмера Кенті - майбутнього чемпіона світу.

Відбіркові поєдинки для участі в Олімпіаді-1976 також не стали проблемою для Рея - по ходу відбору, в одному з боїв, Шугар переміг Ронні Шилдса - майбутнього чемпіона світу в першій напівсередній вазі в професіоналах. Звичайно, збірна Америки не могла обійтися без такого бійця у своєму складі.

Проблем з тим, щоб розбити опонентів не було - абсолютно усі були переможені одноголосним рішенням суддів! Всього Леонард пройшовся по шести опонентах, роздавивши кожного з них : 6 перемог, в кожній з яких результат був однаковим - усі п'ять суддів віддавали перемогу американцеві.

У професіоналах буде прекрасна, яскрава кар'єра та чемпіонство в п'яти вагових категоріях.

Леон Спінкс. Олімпіада-1976

У той рік американська збірна була у повному порядку, на відміну від 1964-го. Наприклад, окрім Леонарда, на турнір поїхав представник надважкої категорії Леон Спінкс. Його історія, як скаже багато хто, є типовою, але від цього не менш надихаючою.

Сім'я з семи дітей, батько, що пішов з неї, коли майбутній боксер був ще зовсім дитиною та криміногенна ситуація навкруги - звичайна історія або для майбутніх бандитів, або для майбутніх чемпіонів. Леон вибрав другий шлях, пройшовши через важкі випробування. До тринадцяти років Спінкс вже спробував все: життя у великій сім'ї без батька, вплив бандитського оточення, переводи з школи в школу через недостатній рівень безпеки в закладі, голод і життя на вулиці.

У тринадцять Леон прийшов до боксерського залу, щоб навчитися самообороні. Виходить добре, і в 1973-му він йде в армію, щоб вирватися з оточення та захоплення наркотиками. Там Спінкс зарекомендував себе відмінним солдатом, дослужився до звання капрала і, головне, продовжував займатися боксом. Провівши 185 поєдинків, і вигравши 178 з них, завоювавши срібну медаль на Панамериканських іграх, Леон їде на Олімпіаду до Канади, де здобуває свій головний тріумф.

Яскравий, технічно оснащений боксер дістався фіналу, де зустрівся з кубинцем Сиксто Сорією. Тому було не під силу зупинити Леона, який пройшов через усе, за крок до його мрії - золота медаль дістається американцеві.

Головною перемогою в професіоналах для Спінкса, однозначно, являється перемога, здобута в поєдинку проти Мохамеда Алі. «Найвеличніший» планував завершувати кар'єру, тому готувався до бою абияк, і завзятість Леона взяла гору. Звичайно, в реванші Алі переміг Леона.

Пернелл Вітакер. Олімпіада-1984

Особливий боксер у всьому. Абсолютний алмаз серед багатьох, навіть по-справжньому великих спортсменів. Його почуття бою, захисні і атакуючі дії - це мистецтво, яке почало зароджуватися ще в любителях. До цього періоду по-особливому відносився і сам Вітакер:

«Чемпіоном світу в профі може стати будь-хто, а ось Олімпіада - це інша справа. Ігри проходять раз на чотири роки, тому, найчастіше, у боксера є одна спроба, і не більше. Перемогу на Олімпійських іграх 1984-го року вважаю своїм найбільшим досягненням».

Ті Олімпійські ігри - особливі для збірної США. Вони узяли дев'ять нагород з дванадцяти, громили усіх яскраво та барвисто, але красивіше за всіх виступив Пернелл - його не помітити було просто неможливо. Техніка, рух, блискавичні удари і захист на рівні якихось найшвидших звірячих інстинктів. Перед Вітакером не могли встояти ані глядачі, ані суперники, ані судді. Американець не програв жодного раунду, забравши заслужене золото.

У професіоналах будуть поєдинки проти таких монстрів, як де ла Хойя, Хуліо Сезар Чавес, абсолютне чемпіонство і чемпіонство в чотирьох вагових категоріях.