Юлія ТКАЧ: «Європейські ігри – це міні-Олімпіада»

Досвідчена Юлія Ткач завоювала вже другу медаль Європейських ігор. Але якщо в Баку чотири роки тому було «срібло», то зараз – «золото» в категорії до 62 кілограмів.

– У вашій колекції багато нагород, в тому числі з чемпіонатів світу та Європи. Як оцінюєте цю перемогу?
– Кожна медаль для мене по-своєму цінна. Дуже рада, що завоювала перше місце в Мінську, в черговий раз підтвердила статус лідера у своїй ваговій категорії. Звичайно, була переповнена емоціями, а потім прийшов час аналізу помилок. Пройшов день, і треба знову тренуватися, адже попереду найголовніший старт року – ліцензійний чемпіонат світу, який стане головним кроком на шляху до мрії кожного спортсмена – вдалому виступу на Олімпійських іграх.

– І які помилки знайшли в переможному результаті?
– Взагалі, я задоволена своєю боротьбою, тільки в півфіналі у мене виникли певні проблеми. Моєю суперницею була Тайбі Усейн з Болгарії, чинна чемпіонка світу і Європи. Я вела з рахунком 8:0, але потім почала неправильно тактично боротися, і суперниця стрімко стала відіграватися. І я попустила від неї прийомів на вісім балів по ходу поєдинку, в результаті вигравши - 11:8. Будемо розбирати цю сутичку дуже уважно. У фіналі ж боролася досить спокійно, перемогла - 4:0, відчувала, що сильніше суперниці, тому сильно не хвилювалася. З приводу впевненою або невпевненою перемоги скажу, що 10:0, 8:0 або 4:0 – це все одно виграш. Я вже вікова спортсменка, і мені треба оптимально витрачати сили. І якщо відчуваю, що я краще, навіщо витрачати більше енергії ?! Її треба акумулювати, щоб у вирішальний момент вона допомогла тобі перемогти.

– Які настанови давав тренер перед фіналом? Як налаштовував на «золотий» поєдинок?
– Він був упевнений в моїй перемозі, налаштовував мене на те, щоб я виконувала свою роботу і не хвилювалася про результат. Тому установки були, скажімо так, заспокійливого характеру, щоб я не зробила ніяких зайвих рухів і не нашкодила сама собі, а боролася собі на втіху.

– Ви успішно виступаєте вже багато років. Де знаходите мотивацію, щоб знову і знову виходити на килим і боротися?
– Найголовніша мотивація – олімпійська медаль, її поки у мене немає. Саме це і рухає мене вперед.

– Поділіться, будь ласка, враженнями від Європейських ігор.
– Вони суто позитивні. Це - міні-Олімпіада для європейців, ми живемо всі разом в селі, спілкуємося, підтримуємо один одного, перетворюємося в одну велику родину. Коли я боролася, в залі Палацу спорту за мене вболівали представники інших видів спорту збірної України, я чула їх, це дуже радувало серце. Мінськ подарував мені перемогу, а туди, де виграв, завжди хочеться повертатися. Сподіваюся, що ще виступлю в столиці Білорусії і зроблю це так само успішно!

– План підготовки до Токіо вже склали?
– Для цього у нас працює ціла команда на чолі з тренерським штабом. Наставникам довіряю на сто відсотків і навіть іноді не питаю, навіщо треба робити те або інше, а йду і виконую поставлене завдання.

Олексій ГОНЧАРУК, спеціально для Sport.ua