Злиття двох місяців. Як в українському футболі клуби об'єднувалися

«Зараз львівське товариство у вищому дивізіоні чемпіонату України з футболу гідно представляють два клуби та команди – «Карпати» та «Рух».

Але Львів вартий більшого – клубу, який стабільно боротиметься за лідерські позиції в українському футболі та гідно представлятиме нашу країну в європейських клубних змаганнях.

Така мета в наш непростий час потребує нестандартних дій та рішень. Саме тому засновники та керівники двох клубів вирішили поєднати зусилля для розвитку футбольного клубу «Карпати».

З таким ось повідомленням виступили якраз під новий, 2025 рік, два львівські клуби. І тепер наступного сезону Львів представлятиме одна команда – «Карпати».

Яким буде склад новоявленого об'єднання, хто буде його головним тренером, якою буде доля нинішнього тренерського штабу «Руху» - про це поговоримо трохи пізніше. Коли з'явиться хоча б якась конкретика, адже зараз такої конкретики просто немає. Навіть в УПЛ. Є лише публічна заява двох львівських клубів про злиття.

Тим не менш, користуючись нагодою, хотілося б поговорити про такий не дуже поширений на наших футбольних широтах феномен, як злиття двох клубів в один. Проте такі випадки у нашому професійному футболі вже були. Є привід їх згадати.

Однак, перш ніж починати ритися в строкатій та витіюватій історії нашого клубного футболу, варто зазначити, що подібні випадки об'єднання траплялися з українськими клубами і раніше. Ще в їхню радянську добу. І найяскравішим підтвердженням цього є приклад… тих же «Карпат».

Карпати/СКА

Головною – тобто сильнішою, і більш впізнаваною, і улюбленішою вболівальниками командою Львова за радянських часів були «Карпати». Ця львівська команда кілька сезонів грала у вищому дивізіоні радянського футболу, але її триваліша і гучніша історія стосується другого за силою дивізіону – першої ліги.

Як представник першої ліги, «Карпати» у 1969 році виграли Кубок СРСР. На сімдесяті роки минулого століття якраз і припадає виступ «зелено-білих» у вищій лізі.

На початку 1980-х «Карпати» знову виступали у першій лізі. Натомість ще одна львівська команда – СКА – представляла другу союзну лігу.

Армійці успішними результатами похвалитися не могли, зате їхнє військове керівництво було дуже амбітним. І після того, як «Карпати» невдало виступили у чемпіонаті першої ліги (10 місце у 1981 році), львівська обласна федерація футболу під тиском керівництва СКА ухвалює рішення об'єднати дві львівські команди в одну. Мовляв, з метою посилення та зменшення фінансового навантаження.

Так 1982 року і з'явилися СКА «Карпати». Клуб було заявлено на першість першої союзної ліги. Але було заявлено вже як армійську команду. Ті, що були раніше, профспілкові «Карпати», були ліквідовані.

СКА «Карпати» спочатку вдало виступав у першій лізі. Команда двічі посідала третє місце. Проте наприкінці вісімдесятих її результати помітно погіршилися. До того ж підтримкою вболівальників нове об'єднання похвалитися не могло. Львів'яни віддавали перевагу пам'яті. Тим, колишнім «Карпатам». Справжнім.

1989 року «Карпати» відродилися. Відродилися завдяки клопотанням і львівської обласної федерації, і республіканської. Нові-старі «Карпати» було заявлено у другій союзній лізі. І в останньому союзному чемпіонаті «зелено-білі» посіли перше місце, отримавши право підвищитись у класі.

Проте зіграти знову у першій радянській лізі «Карпатам» не довелося. Зі здобуттям нашою країною Незалежності «Карпати» стали учасником елітного дивізіону чемпіонату України.

Борисфен/ЦСКА

Найбільш відомий випадок із серії об'єднань. Цей проект міг стати другою, а то й першою силою вітчизняного футболу, але зрештою проіснував лише кілька років.

«Борисфен» був утворений навесні 1993 року. Його власник – молодий та амбітний столичний бізнесмен Дмитро Злобенко – поставив за мету створити дієву альтернативу «Динамо».

Але для того, щоб грати в одній лізі з «Динамо», команді з Борисполя потрібно було пройти тернисту турнірну колію низами українського клубного футболу.

«Борисфен» спочатку об'єднався з «Нивою» (Миронівка) – щоб грати у перехідній лізі за право участі у третьому дивізіоні чемпіонату країни.

Про рівень домагань тогочасного «Борисфена» можна судити, хоч би, за його персоналіями. Команду очолював Віктор Колотов, якому допомагав Анатолій Дем'яненко. Злобенко намагався запросити до своєї команди Валерія Лобановського, але той чемно відмовився.

У новому сезоні «Борисфен» уже грав у другій лізі. Але команда іменувалася вже просто «Борисфен», оскільки «Нива» від нього відокремилася та пішла у вільне плавання.

Тим часом, в одній лізі з «Борисфеном» виступала армійська команда ЦСКА ЗСУ, результати якої були відверто незадовільними.

А ось результати «Борисфена» стрімко йшли нагору. Ну, було б дивно, адже за команду другої ліги виступали такі гравці, яким могли позаздрити багато клубів тодішньої «вишки»: Федоров, Венглинський-старший, Бєлкін, Волосянко, Матвіїв, Литовченко, Кузнєцов. А трохи згодом до них приєдналися Мороз, Уляницький, Цихмейструк, Пушкуца, Кирлик, Гусин. На чолі команди – вже Володимир Безсонов. І вже у першій лізі.

А ось ЦСКА ЗСУ борсався у другій лізі. І тодішній міністр оборони України Валерій Шмаров запропонував Злобенку об'єднати два клуби в один. З метою посилення. І престижу. Так і з'явився ЦСКА-«Борисфен».

З першої спроби цей новий клуб вийшов у вищу лігу. Вже під керівництвом Михайла Фоменка. Команда чудово стартувала: розгромила «Шахтар» 4:0, зіграла внічию на Республіканському стадіоні з «Динамо». Після того матчу Фоменко посварився із наставником динамівців Йожефом Сабо.

Незважаючи на досить високе місце у першому ж сезоні вищої ліги – четверте – Фоменка було відправлено у відставку. Йому на зміну прийшов німець Бернд Штанге. Сезон 1996/1997 обіцяв стати для ЦСКА-«Борисфен» тріумфальним, адже новий тренер привів у команду одразу вісім основних гравців «Дніпра», але у підсумку все завершилося плачевно.

Шмаров втратив свою високу посаду, а його змінник Кузьмук футболом не цікавився. Почалися проблеми й у Злобенка. Динамівське керівництво на чолі із Суркісом-старшим не могло йому вибачити посягань на чільне місце в українській футбольній ієрархії…

У підсумку новий сезон розпочав не ЦСКА-«Борисфен», а просто ЦСКА. «Борисфен» на якийсь час заліг на дно, щоб через рік повторити з нуля шлях до вищої ліги.

ЦСКА був і середняком, і аутсайдером елітного дивізіону. А закінчив свою історію продажем на початку нульових свого місця у вищій лізі «Арсеналу».

Металург (Донецьк)/Сталь (Дніпродзержинськ)

Другий за статусом клуб Донецька починав за здоров'я, а закінчив за упокій. Довгий час донецькі металурги були серйозною силою у нашому футболі. Команда боролася за єврокубки, не раз ставала бронзовою призеркою чемпіонату.

Однак у середині десятих у клубу розпочалися серйозні фінансові проблеми. Крім того, виникли серйозні протиріччя між інвесторами. І, як наслідок, «Металург» із фаворита чемпіонату перетворився на аутсайдера.

На балансі Індустріального союзу Донбасу, головного акціонера «Металурга», був ще один клуб – «Сталь» із Дніпродзержинська (зараз Кам'янське). Керівник ІСД Сергій Тарута під приводом «непосильності фінансування двох клубів» вирішив об'єднати «Металург» та «Сталь» в один клуб. Але, що цікаво, під егідою не «старшого» брата, а «молодшого».

Результатом такого злиття у 2015 році став футбольний клуб «Сталь» (Дніпродзержинськ). Футбольний клуб «Металург» (Донецьк) зник із футбольної мапи країни.

Незважаючи на амбітні заяви власників «Сталі», команда не затрималася в елітному дивізіоні, провівши там два сезони, після чого була розформована.

Причиною такого безславного кінця стали не лише фінансові проблеми у клубі, а й конфронтація між головними інвесторами.

Олександрія/Украгроком

Нинішня «Олександрія» починалася як «Поліграфтехніка». Власником цього клубу із Кіровоградської області був Микола Лавренко. Трохи згодом «поліграфи» перетворилися на «Олександрію».

Однак у Лавренка почалися фінансові проблеми, і йому було важко утримувати клуб на плаву. До того ж, він переїхав на постійне місце проживання до Києва. Певний час Микола Миколайович схилявся до варіанту розформувати клуб. Але не схилився.

Наприкінці 2012-го Лавренко продав клуб депутату від Партії регіонів Сергію Кузьменку, власнику ще одного футбольного клубу – «Украгроком» (Головківка), який на той час виступав у другій лізі.

Кузьменко і до того брав участь у житті «Олександрії» фінансово, а після того, як став повноважним господарем клубу, суттєво збільшив інвестиції.

За підсумками сезону 2013/2014 «Олександрія» підвищилася у класі – повернулася до елітного дивізіону. І щоб сконцентруватися на одному футбольному проекті, Кузьменко вирішив об'єднати два свої клуби – «Олександрію» та «Украгроком».

У підсумку «Олександрія» поглинула «Украгроком». Команда з Головківки припинила своє існування, а «Олександрія» під новим логотипом та новими клубними кольорами добре почувається й досі під склепіннями УПЛ.