Ігор Суркіс і зона комфорту

Президент «Динамо» Ігор Суркіс вирішив дати ще один шанс Олександру Хацкевичу. Білоруський тренер, контракт з яким закінчився в останні дні травня, підписав з київським клубом новий договір на два роки.

Про подробиці цієї угоди сторони не поширюються. Причому не тільки про фінансову сторону, але і про конкретні завдання. Хоча ця сама фінансова сторона в даному контексті цікавить широку динамівську громадськість найменше. Адже головне – конкретні завдання і способи їх вирішення. Однак для тих, кому все-таки не байдуже, якими є умови, прописані в новій угоді Олександра Миколайовича та Ігоря Михайловича, повідомимо, що вони залишилися колишніми. За неофіційною інформацією, що просочилася, головний тренер «Динамо» буде заробляти близько шістдесяти тисяч євро на місяць.

Однак, повторюся, головне – не антураж, а завдання та цілі. Хацкевич хоч і говорить про максимум, але якось мимохіть: мовляв, Київ скучив за Лігою чемпіонів, звичайно, потрібно повернути собі чемпіонство. Розмито все. Без конкретики – типу, зобов'язуюсь зробити те-то і те-то. Не більш конкретний і динамівський президент. Хоча про Лігу чемпіонів Ігор Михайлович висловився однозначно: потрапити в групу. А ось по внутрішньому чемпіонату – все та ж розмитість: «боротися за чемпіонство і Кубок». І ще: «я дивлюся на підписання нового контракту з Хацкевичем абсолютно оптимістично».

В принципі, за великим рахунком, відсутність чітких орієнтирів може відійти на другий план, якщо президент клубу «дивиться оптимістично». В даному випадку просто потрібно поділяти точку зору радикально налаштованої вболівальницької більшості, котра не бачила трофеїв довгі три роки, а тому негайно вимагає перемог і крові у динамівського керівництва, яке з відомих причин не має можливості витрачатися так, як до 2014 року. В існуючих реаліях Суркіси змушені проголосити курс на перманентне будівництво нової команди і таку ж перманентну орієнтацію на доморощених виконавців. Ці два шляхи, які взаємно переплітаються, чреваті складнощами і помилками, тому десь в глибині душі відсутність чіткого посилу від динамівського керівника зрозуміти можна. Не кажучи вже про нового-старого динамівського тренера, якого в цій ситуації зрозуміти ще простіше. Однак і в першому, і в другому випадку існує велика ймовірність, що оптимістичні очікування виявляться песимістичною буденністю.

Адже передумов для того, що в команді в найближче міжсезоння з'являться нові якісні виконавці, зовсім небагато. Якщо зроблена ставка на «свою перспективну молодь», отже, потрібно відповідати взятому курсу. Та й приклад з купівлею минулого літа Че Че співтовариші волає про те, що кидати гроші на вітер президент «Динамо» не має наміру. А як же тоді в такому випадку вирішувати утворену «колізію» – невідповідність нинішньої динамівської команди рівню групового етапу Ліги чемпіонів, про що недавно говорив сам Ігор Михайлович? Напевно в цьому зв'язку київський клуб піде шляхом придбання гравців типу уругвайця де Пени (тобто, вільних агентів), або сина ганського короля Кадірі, ціна за якого вже так сильно не вдарить по клубному гаманцю. Вбачається, що якщо цього літа в «Динамо» і з'являться ще нові гравці, то за вказаною вище формулою.

З Хацкевичем ще простіше. За два роки білорус повністю показав, чого вартий, і що може. Арсенал його можливостей – далеко не безмежний. Точніше, дуже навіть граничний. І стрибнути вище своєї, аж ніяк невисокої стелі, Олександр Миколайович якщо і зможе, то лише в разі вдалого збігу обставин. Не більше того. Так, він вміє працювати з молоддю, адже не дарма свого часу очолював «Динамо-2». Так, він вміє працювати і з мужиками – не дарма ж свого часу очолював збірну Білорусі. І проти «Шахтаря» він грати теж навчився. Але ось як бути з забігами на довгі дистанції, з якими у тренера хронічні негаразди? А як бути з матчами проти сильніших опонентів на євроарені, проти яких його «філософія» явно не працює? Чи негласний титул «його особиста статистика в очних зустрічах краще, ніж у Фонсеки» – це і є динамівське все?



Втім, а що ми всі до нього причепилися? Людина робила все, що могла. Не більше, але й не менш. І буде продовжувати гнути свою лінію. Нехитру, часом невидиму, а часто і незрозумілу. Вочевидь, мабуть, як-небудь. Як і завжди.

Тут ось що показово. Незважаючи на те, що Суркіси дійсно зараз позбавлені можливості розправляти плечі хоча б так, як до війни, вони могли б собі дозволити більш досвідченого тренера. Причому ліпшого, ніж Навалка, Ерікссен або Трпішовський. Чи Григорчук з Вернидубом. Незважаючи ні на що, і ні на кого, «Динамо» все ще залишається впізнаваним і привабливим брендом зі славною історією. Можливо, в команду б не пішов Моурінью, але хорошого тренера із Західної Європи можна було б знайти. Була б «політична воля». Але її немає. І не буде.

Тому що Ігор Михайлович ніколи не дозволить чужинцеві «рулити» процесом. Поки клуб належить нинішньому власнику, саме нинішній власник буде «рулити» всім процесом: і клубним, і командним. Можливо, він має на це право. Тому що правди більше завжди у того, хто і замовляє музику, і платить за неї. Можливо, він має рацію, «оптимістично» зважаючи на перспективи свого тренера. Правий в першу чергу тому, що йому з ним комфортно працювати. Ігор Михайлович знає Олександра Миколайовича вже не один десяток років, знає всі його «тріщинки». Він для свого тренера – батько, старший брат, наставник і бухгалтер в одній особі. І хто б не очолив «Динамо», відносини по осі президент – тренер були б аналогічними. Тому що Суркіс шукав би собі тренера в динамівському середовищі. З горезвісним «динамівським серцем». Щоб було комфортно.

Давайте пробачимо йому його слабкість. Як ми собі прощаємо свої слабкості. Подумаєш, звикла людина до домашніх капців. Вони хоч і старенькі, але зручні. Нові напевно краще, але якщо раптом натруть мозолі?

Тільки ось тріумфу в цій історії бути не може. Зона комфорту його апріорі не передбачає.

Валерій ВАСИЛЕНКО