Дивіться Суперсерію, поки є можливість. Вона просто супер

Всесвітня боксерська Суперсерія – крутий атракціон. Саме цей турнір дарує нам абсолютних чемпіонів світу і саме на нього багато сподіваються, кажучи про небачену конкуренцію в напівважкій категорії. WBSS дала нам Олександра Усика як абсолютного чемпіона світу, показала, що найкращі бійці категорії можуть сходитися в одному ринзі не раз в сто років, а тепер може перестати існувати.

Ще перший сезон показав, що WBSS, як і її попередник зі страшно складною назвою «Super Six World Boxing Classic», має ряд труднощів. І з огляду на те що щорічно збільшується капіталізацію боксу, ці проблеми будуть тільки зростати.

Ще представники Олександра Усика нарікали на WBSS, нібито, ті не виконали всі обумовлені раніше умови. Подробиці не уточнювалися і навряд чи колись будуть розказані, але те, що у Суперсеріі були проблеми відразу – факт. Другий сезон в крузервейті, де не брав участі головний боєць дивізіону, суперечив самій ідеї турніру. Тут розігруються не тільки гроші, кубок і визнання, а й пояси. У другому сезоні чемпіонства розігрувати було важко: все найсерйозніше забрав у свої руки один українець і не збирався віддавати.

Турніри в найлегшій і першій напівсередній вазі обіцяли стати нехай не такими проривними, як перший, але й не менш цікавими. Перша напівсередня вага – дуже рівна категорія. Там немає очевидного фаворита, але є цілий розсип бійців, які працюють в абсолютно суперечливих стилях. Плюс, хлопці непогано набирають в день бою і виглядають зовсім на 63,5.

У найлегшій ваговій категорії давно пора було дати Іноуе шанс винести всіх. Японець неймовірний і не звести його з усіма топами дивізіону не можна було. Спасибі WBSS за це.

У фіналі Суперсеріі в першій напівсередній категорії могли вийти відразу два білоруси. Але у хлопців не вийшло: спочатку Кирило Реліх полетів в нокаут від Реджиса Прогрейса, а тепер і Іван Баранчик програв Джошу Тейлору.

Джош, незважаючи на чемпіонський статус суперника, був фаворитом в поєдинку і, загалов, свій статус виправдав. Тейлор багатьом українським фанатам боксу відомий по перемозі над Віктор Постол, показав весь свій арсенал, час від часу зриваючись в стихію опонента – ближній бій.

Починається секунда каламбурів: стиль Баранчика схожий на те, що уособлює його прізвище. Секунда каламбурів закінчилася. Ні, ну правда. Фредді Роуч багато разів повторював комбінації в кутку свого білоруського підопічного, але жодного разу не попросив його зміститися в сторону. Гаразд в бою не попросив, але в тренувальному таборі, чому ні?

На цьому Тейлор не раз ловив суперника весь бій і навіть двічі відправив в нокдаун. Іван класно працює комбінаційно, його воркрейт вражає, а під натиском вистояти реально складно. Але розумних бійців, ніби шотландця, тільки цим не візьмеш. Якби Ваня бив серію, а потім зміщувався і знову бив два-три удари, все пішло б зовсім по-іншому.

Але хоробрий білоруський хлопець вирішив брати бій грубою чоловічою силою: лупити серії і чекати, що ж відповість опонент. А той відповів. Джош класно користувався довжиною рук, почуттям дистанції і таймингом. Атаки Тейлора не були настільки багатослівні, як у його суперника, але зате припадали в ціль майже завжди.

Джош не ідеальний, просто суперник не намагався думати, а хотів зламати. А коли виявилося, що господар рингу добре витримує такі струси, треба було вигадувати щось ще, але план Б був забутий вдома – десь там в тренувальному таборі.

Тейлор був трохи краще на ногах і трохи точніше відчував момент для удару. Часто в боксі все вирішує саме це «трохи», яке складається у впевнену перемогу за очками і фінал проти Реджиса Прогрейса.

Хотілося б щось і про Іноуе сказати, та ось нічого. Один з лідерів Р4Р вийшов і виніс опонента. Рівно три хвилини вистачило Наойя, щоб зрозуміти, що робити з суперником. У першому рівно на півсекунди закралася думка, що бій може здатися конкурентним.

Потім японець вийшов на другий і включив «режим миттєвого вбивства». Одна серія за другою прилітала в голову супернику з такою силою, ніби того лупили битою. Звичайно, витримати це було просто неможливо і Іноуе виходить у фінал, маючи в кишені перемогу в першому раунді і перемогу в другому. Цікаво, скільки протримається Донейр?

Колись Ноніто був грозою дивізіону, рубав всіх лівим боковим і претендував мало не на звання майбутнього Пакьяо. Але потім трапився Рігондо з його тотальним боксом і падіння швидкості ударів. Дуже складно уявити, що може показати філіппінець в поєдинку з молодим японським вбивцею.

Здається, в Японії створили нову модель робота і назвали її Наойя Іноуе.

***

Суперсерія – крута штука. Вона збирає в одному рингу найкращих боксерів категорії і створює умови, щоб в короткий термін фанати дізналися хто ж кращий. Фінансові труднощі, невиконання умов спонсорами та інші негаразди можуть занапастити таку класну ідею.

Крім банальних фінансів, на шляху у WBSS стоять промоутери і телеканали, які не хочуть ділиться прибутком ні з турніром, ні тим більше з конкурентами. Тому бачиться, що вже з наступного сезону Суперсерія може існувати лише в рамках домовленостей з якимось із промоутерів (або декількома), або ж якимось з телеканалів/стрімінгових майданчиків.

Дуже хочеться вірити, що WBSS не припинить своє існування. А поки залишається лише кайфувати від відмінного боксу і майбутнього фіналу турніру.