Євген СЕЛЕЗНЬОВ: «Відмовляв Бетису та Леванте. Я був надто дурний»

Колишній форвард «Шахтаря», «Дніпра», ряду інших клубів та збірної України Євген Селезньов поспілкувався з представниками іспанської преси.

- Як ви себе почуваєте сьогодні?

- Я не люблю брехати. Десь 50/50, тому що у мене не так багато ігрового часу, я навіть не тренуюся з основою і це мене дуже злить, тому що подібне відбувається вперше в моїй кар'єрі. Що я можу зробити? Я обіцяю працювати на 100% і це те, що я дійсно роблю. Футбол - це моє життя, я дуже ризикував, тому що був у Суперлізі Туреччини, але захотів допомогти «Малазі». Мене попросили, вмовляли приїхати, а тепер я навіть не граю... Я розумію, що тут інший менталітет і тактика, але моє життя перевернулося на 180 градусів. Незважаючи на це, я винен в тому, що не використав наданих мені шансів.

- Який неприємний все ж був матч з «Мальоркою» («Малага» програла супернику 0:1, пропустивши на 86-й хвилині, а Селезньов з'явився на полі на 90-й - прим. переклад.).

- Так, але такий футбол. Я зміг провести лише одну хвилину, нічого не поробиш, але це так. Іноді у вас є тільки один шанс за матч, але ви його використовуєте і перемагаєте 1:0. У «Малаги» є свій стиль гри і важливо, що є бажання атакувати.

- Тепер попереду «Кадіс». Має бути ще одна складна гра.

- Сподіваюся, ми зможемо перемогти, тому що це ключовий матч для нас за право потрапити в плей-офф для гри в Примері. Дуже хочу, щоб «Малага» була там. Я також хочу зіграти проти «Альбасете» і побити Зозулю (сміється).

- Дійсно?

- Ні, це жарт. Ми хороші друзі, разом грали за «Дніпро». Це ще один українець в Іспанії. Хоча це не такий вже й жарт, я хочу дати йому як слід [жестикулює, імітуючи удар]. Якщо ми не зможемо пройти до Примери безпосередньо, то я хочу зіграти в плей-офф. Для цього я приходив сюди.

«Фізично я відчуваю себе добре, я тренуюся по кілька разів на день. Я втратив уже дев'ять кілограмів з тих пір, як приїхав»

- Що змінилося з приходом на пост головного тренера Віктора Санчеса?

- Коли приходить новий тренер, все змінюється, все стає іншим, але це не проблема. Для мене це не має значення. Я був в «Шахтарі», «Дніпрі», в відмінних командах, і футбол - це твій розум, то що ти робиш і де повинен справлятися з тиском. Футбол - це задоволення, а не робота. Якщо хтось каже, що футбол - робота, то він повинен залишити його. Ви повинні грати серцем. Тактика тепер змінилася і «Малага», скоріше, орієнтована на атаку, адже раніше ми грали більше з акцентом на оборону. Мені доводилося опускатися в глибину поля, щоб відбирати м'яч, але ж я не захисник. Я втомлювався на полі, але гру я контролювати можу в ролі нападника, а не захисника.

- Як ви відчуваєте себе фізично, адже попереду фінальний відрізок сезону, залишилося всього шість матчів?

- Фізично я відчуваю себе добре, я тренуюся по кілька разів на день. Я втратив уже дев'ять кілограмів з тих пір, як приїхав в січні.

- Але ви погано виглядаєте на полі.

- Команда створює моменти для нападника. Але якщо я не забиваю, то у мене не все добре, хоча я й віддаю всі сили. Однак якщо хтось скаже, що я помиляюся, граю повільно, що я технічно не такий гарний... Я ніколи не був «дев'яткою», а скоріше, «десяткою». Так було в Туреччині, в «Дніпрі» з Хуанде Рамосом. Я не завжди залишаюся в цьому районі, люблю рухатися по полю. Для цього важлива фізична підготовка, і тепер я відчуваю себе більш готовим до гри.

«Коли грав в Україні, відмовляв командам з Іспанії. Це були «Бетіс» та «Леванте». Я був надто дурний. Також я міг поїхати до Англії - в «Болтон» і «Вест Гем»... Але їм я теж відмовив, вважаючи за краще залишитися в Україні, де у мене було все»

- Щоб зрозуміти стан, в якому ви приїхали в «Малагу», ми повинні знати, що відбувалося в турецькому «Акхісарі».

- Я прийшов у «Акхісар», тому що мене покликав тренер Окан Бурук. Інфраструктура була дуже хорошою, якісною. Атмосфера в команді теж була відмінна. Ми виграли Кубок, перемігши «Галатасарай» в півфіналі, а в фіналі - «Фенербахче». І відразу після цього президент звільнив тренера. Потім прийшов новий фахівець Сафет Сушич, з яким ми виграли Суперкубок Туреччини у «Галатасарая», але він почав приводити в команду футболістів, які не розуміють футбол.

- При цьому новий тренер теж раптово був звільнений. Що сталося?

- Це тому, що в команду прийшов Чіхат Арслан. Він вважав за краще зробити ставку в нападі на іншого гравця [португальця Жозуе]. З ним у мене виникли проблеми. Всі, хто мене знає, підтвердять, що на полі я багато не розмовляю. Але Жозуе постійно мене запитував «чому ти це не робиш, чому ти інше не робиш». Одного разу він штовхнув мене на тренуванні і в нас почалася бійка. Без кулаків! Він дуже низький, просто кричав мені щось там. Тренер вигнав нас обох з тренування, але на наступний день Жозуе вийшов на поле на матч, а мене відправили до другої команди. Це дивно, «Галатасарай» був готовий заплатити за мене 5 мільйонів євро влітку, щоб я грав в Лізі чемпіонів. Вони гарантували мені місце в основі, але президент «Акхісара» не захотів мене продавати. Через два місяці мене взяли і відправили до другої команди, тому що так сказав тренер. Відбувалися дивні речі, адже в роздягальні я володів більшим авторитетом, ніж новий тренер. Як тільки у нього виник такий шанс, він позбувся мене.

- Після цього у вас з'явилася можливість з «Малагою»?

- У мене було більше пропозицій, але «Малага» проявила себе найбільш наполегливою. Я хотів переїхати в «Галатасарай» влітку, а крім цього у мене було сім або вісім варіантів, щоб залишитися в Туреччині. Причому всі - з більшою зарплатою, ніж в «Малазі». Але мені подзвонив тренер Муньїс та сказав, що хоче мене бачити тут. Це були серйозні зміни, тому що в Туреччині у мене вже було ім'я. Я знаю, що не молодий і що йшов на ризик, але я хотів грати в Примері. Коли грав в Україні, відмовляв командам з Іспанії. Це були «Бетіс» та «Леванте». Я був надто дурний. Також я міг поїхати до Англії - в «Болтон» і «Вест Гем»... Але їм я теж відмовив, вважаючи за краще залишитися в Україні, де у мене було все. Я був в «Шахтарі», в «Дніпрі»... Мені не потрібні були зміни в житті.

- Як пройшла перша розмова з Муньїсом?

- Він сказав, що я прийшов для того, щоб допомогти, а тому можу розраховувати на його довіру. Ми поговорили і я зазначив, що єдина моя проблема - незнання цієї ліги. Я стежу за футболом, за Примерою, але зовсім не знав Сегунди. Я також поговорив зі своєю сім'єю і сказав їм, що «Малага», ймовірно, стане останніми трьома роками в моїй професійній кар'єрі (контракт оформлений до літа з можливістю продовження на два сезони в разі підвищення до Примери). Я приїхав сюди, але зіграв дуже мало і я не знаю, чому так відбувається.

- Як складалися ваші стосунки з Муньїсом у «Дніпрі»?

- Нормально. Він був другим тренером, коли я потрапив туди. Я працював з ним і з Хунде Рамосом, хоча там була зовсім інша команда, де були якісні гравці на кшталт Коноплянки, Ротаня, Жуліано...

- Які кращі роки вашої кар'єри? Ви грали в фіналі Ліги Європи проти «Севільї».

- Я чотири роки грав за «Дніпро», а також багато років був у «Шахтарі», де теж провів чудовий час. Я був там у 2009 році, коли команда виграла Кубок УЄФА. Якби з «Дніпром» ми обіграли «Севілью», то це був би мій другий єврокубок. Роки в «Шахтарі» були чудовими, тому що ми завжди грали в Лізі чемпіонів.

«Я не гравець, який готовий взяти гроші і заткнутися. Якщо я десь нещасливий, то йду»

- Між 2013 і 2014 роками, коли ви були в «Дніпрі», спалахнув конфлікт між Україною і Росією, який особливо торкнувся Донецької області, звідки ви родом. Як ви це сприймаєте?

- Там у мене було все. Моє серце було в Донецьку і «Шахтарі», тому що я виріс в академії цього клубу, там був мій будинок. В останній раз я був там п'ять років тому. Я купив будинок в Києві, але моя домівка залишається в Донецьку, де є квартира і мої особисті речі. Одного разу я закрив двері і більше не повернувся. Не знаю, опинюся я там знову, тому що зараз важко зрозуміти, чи скінчиться цей конфлікт чи ні. Але, врешті-решт, це політика, і я не хочу багато говорити про це. Це дуже складно, тому що ви ніколи не знаєте, що там дійсно відбувалося.

- Після цього ви знову були в «Шахтарі», в 2016 році.

- Так, і це було дуже складно. Я не гравець, який готовий взяти гроші і заткнутися. Якщо я десь нещасливий, то йду. Я дуже люблю «Шахтар» і це один з найсильніших клубів України, але команда жила в Києві, а грала у Львові. Домашній стадіон був на відстані 540 кілометрів від бази, а без уболівальників і зовсім грати неможливо. Без них немає футболу і мені це не подобалося. Було дивно жити в одному місці, а літати в інше, щоб проводити домашні матчі. Насправді ж це не був наш будинок, тому що нас приходило підтримати тільки 1000 вболвальників.

- До 33 років ви здобули багато чого - виграли Кубок УЄФА, зіграли більше 50 матчів у збірній України, двічі були найкращим бомбардиром своєї ліги... Ким є Євген Селезньов сьогодні?

- Я все такий же, як і раніше, але з трохи більшим досвідом і розумінням життя. Зараз, як я вже говорив, вперше в кар'єрі у мене немає мети. Вперше! І, очевидно, я злюся на це, тому що хочу довести фанатам «Малаги», що я хочу допомогти клубу.

- В Україні у вас є ім'я і воно досить популярне. Навіть телебачення з вашої країни недавно приїжджало поговорити з вами сюди, в Малагу.

- Це правда, але справа в тому, що мені не дуже дано спілкуватися зі ЗМІ. Мені це не подобається, тому що я ніколи не говорю нічого цікавого, я не створюю шоу. Я більше люблю не говорити, а робити.

- Українські журналісти поговорили з вами, а також з Бланко-Лещуком. Він прийшов з «Шахтаря». Ви були знайомі?

- Так, я чув його ім'я. Я пам'ятаю його в грі, коли ми змагалися з «Карпатами». Але Бланко - молодий гравець, футболіст іншого покоління. Я п’ять років грав у збірній України разом з Шевченком. Це говорить про те, що я здобув в плані досвіду.

- Що вам подобається в Малазі?

- Я живу в Бенальмадені, але не так часто виходжу з дому. Зазвичай я не ходжу на пляж і не катаюся на човні, як деякі. Мій день - тренування вранці, обід, а потім ще одне тренування, яка починається о 16:00. Після цього я, можливо, дозволю собі трохи розслабитися в басейні. Практично всі мої дні - такі.

- Чи знали ви іспанську до переїзду в «Малагу»?

- Ні, я не знав мови. Зараз я беру уроки. Я займаюся по одній годині чотири дні на тиждень.

- А з ким найкраще спілкуєтесь в роздягальні?

- З усіма! Тут всі - хороші люди. Я добре спілкуюся з усіма.

- У соціальних мережах ми бачимо, що ви багато приділяєте часу боксу. Це викликає цікавість у вболівальників.

- Я не знаю чому так. Я дуже люблю бокс, а також хокей з шайбою, хоча тут не найкраще місце для занять їм. Також мені подобається баскетбол... Я люблю спорт, це моє життя. Саме сьогодні о 16:00 у мене запланований бокс. Це хороші вправи на координацію, які допомагають відчувати себе добре в футболі.

- Я так розумію, це частина вашої фізичної підготовки?

- Так, але я не люблю називати це підготовкою. Це більше спорт, а спорт - це моє життя. Це те, що мені подобається. Я вважаю за краще займатися спортом, а не пити пиво на вулиці.

Розмовляв - Віктор МІРАЛЬЄС

Переклад та адаптація на українську мову - Олексій СЛИВЧЕНКО