Не вбивайте Шахтар

Донецький «Шахтар» переживає кризу, кризу комплексну і потужну, яку переживають лише великі команди. Я працював з «Шахтарем» майже 8 років, і можу сказати - такого сильного футбольного колективу, який сформувався в останні чотири роки, в Донецьку не було ніколи. «Шахтар» зробив за останні сезони те, що ставили за мету його керівники, це вихід на новий якісний рівень. Клуб переміг традиції, менталітет та амбіції зухвалих і бідних, що приносили відносні успіхи раніше. Команда вийшла на рівень максимальних спортивних претензій, і тримається на ньому з 2004-го. За ці роки тріумфу на українській арені та стабільних результатів у єврокубках команда уникала великих спадів, однак настав час переварити і цей досвід.

ГРА

Луческу по справжньому поставив гру команди, заперечувати це марно. Попри зміни в складі, заплановані і вимушені трансфери, малюнок командних дій залишився. Він і зараз характерний і такий, що упізнається. В усіх без винятку невдалих матчах цієї осені «Шахтар» мав перевагу, і не скажу мусив, проте міг вигравати. Отже, концепція, яку тактично провадить тренерський штаб, не розсипалася. Прихильники команди це називають прикрим співпадінням, проте так буває в футболі, що команда не виграє. Напевно теорія відносності справедлива для всіх галузей життєдіяльності, хоча і по-різному. А люди занадто швидко звикають до гарного… Коли румун Чіпріан Марика уїжджав з Донецька грати в Німеччину, він с поміж усього сказав важливі слова, я попросив його їх повторити: «Я пішов з команди, котра навчила мене не вдаватися до авантюр, тримати свою лінію… Тобто намагатися грати в свою гру».

КРИЗА МОТИВАЦІЇ

«Шахтар» Луческу переживає зокрема і функціональний спад, і в цьому команда схожа з клубом свого колишнього капітана Тимощука «Зенітом». Звичайно, такого гучного успіху, як у пітерців у «Шахтаря» не було, проте виграні турніри навесні, форсування форми далися взнаки. Анатолій Тимощук коментує цю ситуацію так, що «великі святкування, як гарна нічна вечеря, залишають у середині порожнечу, якоїсь миті зникає бажання боротися до кінця, це як похмілля від перемоги. І два різних обличчя «Шахтаря» в чемпіонаті України і Лізі Чемпіонів як раз ілюстрація цього ефекту». Цю хворобу, скоріше захворювання, переживали всі. У київського конкурента «Динамо», як у великої команди, це було навіть неодноразово. Отже, цей недуг із тих, які переживають, і прищеплень від нього не існує.

РІВЕНЬ ЧЕМПІОНАТУ

Український клубний футбол, зокрема і завдяки «Шахтарю», теж виходить на кращий рівень, рівень гри клубів, рівень змагальної конкуренції першості. Команди можуть собі дозволити грати з думками про перемогу навіть з беззаперечними гегемонами «Динамо» і «Шахтарем». Кияни повною мірою відчули це на початку минулого чемпіонату, коли після перших шести турів опинилися в середині турнірного табла, цього року їхній шлях повторив Донецьк. І не лише він, схожа ситуація в «Дніпрі»! Зростання класу середняків пелотону, це те, що у сусідній Росії відбулося три роки тому. Таке може дратувати, проте «Ворскла», «Металург», навіть запорізький «Металург» та «Арсенал» зробили суттєвий ривок вперед. Мірча Луческу говорить про це навіть категорично: «За великим рахунком, інші команди стали грати у той футбол, який раніше ми демонстрували. Ми же через те, що на нас тисне результат, відмовляємося від видовищної гри, котра приносила радість уболівальникам!»

Журналісти СТБ Микола Васильков та Олександр Терновий, а також репортер ICTV Сашко Бутирський зустрічають Ахметова і Луческу перед оголошенням про призначення Мірчі головним тренером «Шахтаря». 2004 рік

ОБРАЗА

Кинути каменя в бік тих, кому непереливки, легко і весело. Велика футбольна реконструкція Ріната Ахметова, як відома приказка про лісоповал, від якого летять тріски - залишила тих, хто незгодний, хто постраждав, хто всіх вважає винуватими. У футболі як у кіно, є герої і антигерої, тези і антитези. Сьогодні критика вряди-годи не така академічна і виважена, як це було в Радянському Союзі, вона може бути дрібною, необ'єктивною, нікчемною, нині кожен може подати голос і бути почутим. В таких умовах працюють всі. Коли я брав інтерв'ю в Андрія Шевченка, то ми чітко розділили погляди на роль преси у впливі на маси. Я вважав, і вважаю, що роль преси кидати глядачам-читачам ту кістку, яки вони хочуть отримати, Шевченко вважає, що всі, в тому числі і ЗМІ, повинні виявляти підтримку. Проте головне, що прозвучало від Андрія: «Якщо я хочу прочитати гарну статтю, то прочитаю не The Sun, а Times!!!». І це підводить до головного:

ТИСК ПРЕСИ, ФАХІВЦІВ, ГРОМАДСКОСТІ

За що накинулися на донецький «Шахтар» всі? За непереможну серію 6 матчів у чемпіонаті! Фактично, більше гріхів за командою немає. Натомість «Шахтар» заробив Україні максимум можливих очок у євро-кубках, в Донецьку будують найкращій у Східній Європі стадіон, а сам клуб за структурою і динамікою розвитку - взірець організації праці для всіх пострадянських команд. Можна зрозуміти просту людську радість від того, що хтось занадто високо піднявся, а тепер опускається. Проте збільшення дистанції між командою і вболівальниками збагнути важко. Востаннє в Донецьку я чув вигуки ганьба після провального матчу команди Бернда Шустера проти бухарестського «Динамо». Я нагадав цю історію нападнику того «Шахтаря» Андрію Воробею. «За Шустера нас проводжали улюлюканням всього раз, і це було в єврокубку, а щоби отак в чемпіонаті, то ніколи. Наприклад у нас в «Дніпрі» нині схожа з «Шахтарем» ситуація, однак такого негатива з трибун немає і близько. Я вважаю, що уболівальники, звісно, мають право висловлювати свої емоції і вимагати від команди гри. Однак я закликав би всіх, кому небайдужа доля «Шахтаря», підтримати команду. Багато в чому причина такої гри - шалений тиск з боку преси і фанів. Більшість помилок гравці чинять через психологічний тягар відповідальності. Якщо вболівальники підуть назустріч команді, то я впевнений, і результат прийде». До цього, хоча і з іншого боку, прийшов і генеральний директор «Шахтаря» Сергій Палкин: «Коли люди знаходяться в одному човні, який потрапив у шторм, у пошуках виходу з непростої ситуації доречно зберігати єдність».

У «Шахтаря» попереду важлива гра проти «Барселоні» у другому турі групового турніру Ліги Чемпіонів. Ніхто не може бути упевненим в грі з великою «Барсою» навіть у прийнятному результаті, не говорячи про те, аби обіцяти перемогу. Проте давайте пригадаємо всі, що на європейській арені виступає найкращий український клуб. Якщо ми прагнемо змін, то не повинні стріляти впритул по тих, від кого їх чекаємо. Якщо вірити Гомеру, то Атлантида загинула через зникнення віри її жителів у свою правду. Давайте вболівати за, нехай і кожен за своє, а не вболівати проти. Це уділ слабких.

Микола ВАСИЛЬКОВ